Тепер нехай розумний пощитає,
Що наперед в його було
І що тепереньки він має.
Воно то, бач, і не докажеш,
З чого він теє все громить;
А вже хоч гріх, хоч два, а скажеш,
Що і в його на пиці пір’ячко стримить.
Степан РУДАНСЬКИЙ (1834 — 1873)
ВОРОНА І ЛИС
Пробігає Лис голодний,
Через пеньки скаче;
Аж слухає: десь Ворона
На гілляці кряче.
Та й говорить собі стиха:
— Почекай, бабусю!
Не їв м’яса годин кілька,
Тепер поживлюся.
І хвостиком помахує,
Прищурює очі,
Підмовляє її злізти,
А тая не хоче.
Та ще йому, як письменна,
Стала говорити:
— Іди, — каже, — коли хочеш,
На село дурити!..
Бо я знаю, що ти хочеш,
Як псявіра, їсти,
І хіба б я дурна була,
Щоб думала злізти.
— Бог з тобою, голубонько! —
Став Лис прикидатись. —
Та тепер вже, зозуленько,
Нічого боятись:
Вийшов указ з того світу,
Щоб мир був усюди,
Щоби мирно собі жили
І звірі, і люди...
А та собі розважає:
«Брешеш ти, мій враже!»
Далі кругом подивилась
Та й Лисові й каже:
— Та який же мир той буде
Та спокій між нами,
Коли онде йдуть до лісу
Стрільці із хортами!
— Будь здорова, голубонько!
— А що то? Куда ти?
— Таже стрільців несе лихо,
Треба утікати!..
— А указ же з того світу,
Що про мир писали?
— Може, вони ще указу
Того й не читали?
— Ну, не бійся ж, голубчику:
Я лиш так сказала;
Але вашого указу
І я не читала!..
СТАРИЙ ВОВК
Ізнемігся старий Вовк,
Ледве що плететься,
Аж з Ягнятами Вівця
На полі пасеться.
Ото йде він до Вівці,
Став на задні п’яти,
Просить собі на обід 
