А правду ріж,
Того й гляди — утнуть, як Комарові.
ПЕРЛИ І СВИНІ
Надворі, якось опівдні,
Заможний чоловік насипав на рядні
Чимало Перлів просушити,
Бо в скрині почали жовтіти.
— Гляди! — озвався через тин
Кум Северин. —
Як доберуться Свині — потокмачать! —
Хазяїн засміявсь, любив він шуткувать.
— Їм не судилося сього добра вживать,
Так хоч нехай побачать. —
Не в добрий час промовив неборак,
Бо вийшло онде як:
Добрались Свині, все порозкидали,
З землею Перли помішали,
Поживи не знайшли,
Похрюкали й пішли,
А другі їм назустріч: — Що, сестриці,
Поласували добре там?
Пожива буде й нам?
— Та де там, — кажуть, — все дурниці,
Насипано блискучих камінців;
Нам тільки клопоту хазяїн наробив,
Ми перерили все — хоч би тобі гнилиця...
Вертайтеся, бо нічим поживиться.
Свята старовино! Про тебе я згадав;
Правдивії слова твої не вмерли,
І я промовлю їх, щоб світ не забував:
Коли ти маєш Перли,
То й розум май
І перед Свинями не розсипай.
Родіон ВІТАВСЬКИЙ (поч. XIX ст. — кінець 70-х років)
ЛИСИЦЯ І БАБАК
— Куди так, кумо, удираєш? —
Питав Лисицю кум Бабак.
— Ох, кумоньку-голубчику, хіба ж не знаєш?
Терплю не знать за що, а так —
Напали та й напали,
Та буцімто за хабарі й прогнали.
Ти звісен, між Курми суддею я була:
Ні їла, ні пила,
І нічки не доспала,
І тільки те й робила,
Що все Курей судила;
І скільки-то мого здоров’ячка пропало!
Іще ж за те і в бідоньку попала;
А все дурнісінько... Що будеш вже казать,
Як нападуть та візьмуться брехать?
Отеє б я хабарі та брати заходилась?
Нехай Бог милує, хіба б сказилась!
Я здамся, куме, на тебе: чи скажеш ти,
Щоб я на гріх такий задумала піти?
Подумай лиш та погадай пильненько.
— Ні, кумонько... А бачив я частенько,
Що коло тебе пір’ячка рясненько.
Так інший при суді зітхає,
Мов хліб останній доїдає;
Та що й казать, усяк те зна,
Що у його худобини катма,
Та і за жінкою не взяв,
А дивишся — хороми сп’яв;
Хоч грошей, каже, й голо,
Однак за віщось-то купив село... 
