Григорий Сковорода – Українська байка (страница 126)

Комарик молодий спустився І дратувати заходився. Лев головою покрутив; Комар йому  на лобі  сів, Лев лапою тернув  по пиці, Бо  вже  були  такі  дурниці; Комар круть-верть — на ніс  присів, — Лев клацнув, не вловив; Комар ще гірше  умудрився І в усі опинився. Схопився Лев,  хвостом крутнув, На  всю  діброву  кашлянув, Аж галки  крику наробили, У лозах  десь  вовки завили, І пугач  пугать  став; Повитріщались з ляку  сови, І бідний зайчик драла  дав Аж на кінець діб’рови, — А в’їдливий Комар своє  робив. Лев і стрибав, і по траві  качався, І у кущі  ховався, Із сили  вибивсь, аж упрів, Не знав, що  діяти  з собою... Комар сховався, Лев упав І довго,  лежачи, стогнав, Неначе воював з великою бідою. А на вербі  сміються угорі Ледачі  Комарі. — Ну,  молодець! — гукнув  Комар старенький. — Утяв! Дарма  що  молоденький! Химерна баєчка пригодна і для  нас: Чого, подумаєш, на світі  не буває! Маленьке лихо  в інший час І значним людям докучає.

ЧАБАН І КОМАР

У холодочку, під вербою, Приліг Чабан спочить; Кийок поклав під головою, Собака у ногах  лежить, — Не  боязко, заснути можна сміло: Отара  стишилась, лінується ходите, Бо  дуже сонечко пригріло, І хоч би що  — собака не проспить. Заснув Чабан, а лишенько не спало: Гадюка вилізла з трави, сичить... Комар углядів, жалко стало, І Чабана він  кинувся будить; Гудів-гудів, аж крилечки помліли, А той  не чує — спить; Комар присів на лоб,  щоб  з усієї  сили Свій  гострий носик устромить. Чабан прокинувся — аж перед  ним  Гадюка, Він  києм — бух! — і витяглась зміюка; Пропав би був Вівчар, Та визволив Комар. Куди  ж він  з переляку дівся? Отож-то й що! Чабан Гадюку  вбив, А Комара, що  прислужився І впору  розбудив, Спросоння тріснув так,  що  аж прилип до лоба. Така-то за добро  шаноба! Як  перед  більшим менший чоловік До правди повернуть язик Одважиться, по стародавній мові, Що  хлібець  їж,