Григорий Сковорода – Українська байка (страница 125)

Що  в світі  потрудились, Усячину робить — навчились; Поміж людьми, як  кажуть, добре  й нам: Що-небудь можна роздобути». Не  вспіла  ґава  носом ткнути, Аж і Лисичка тут стоїть І жалібно квилить: — Голубко кумонько! Тебе  я ждала-ждала, Аж плакала, як  виглядала, Щоб голосочок твій  почуть, Хоч на хвилиночку про  горенько забуть... Ти,  може, серденько, того  й не знаєш, Як  гарно, любо  як  співаєш — І соловейко так  не втне... Розваж хоч трошечки мене!  — Прийшлось роззявитись дурному горлу: — Кра!  кра! — а ковбаса додолу, Лисичка хап — і у кущі  мерщій, — Оддячила кумі  своїй! Прокракала, роззява, огляділась — Чортма куми, і снідання нема... — А щоб  ти,  — каже, — подавилась, Лукавая кума! Прилащиться підлиза хоч до кого: Солодкії слова Приманюють великого й малого, — То вже  така  дурниця світова; Про  се розумні знають люде, Та що  ж ви будете  робить: Хто маже  — не скрипить, — Так,  мабуть, і довіку  буде.

ЛЕВ І КОМАР

Десь  там,  не в нашій стороні, Під  височенною горою, Серед  діброви в гущині Вечірньою добою, Поївши добре, Лев лежав І гордовито поглядав. Здоровий сам,  кудлата  грива, На  пиці  широченний ніс,  — Не  тільки  миша полохлива, Злякався б навіть  і сам  біс. Близенько на вербі  Комарики дрімали, Тихенько нічки дожидали. Один  Комарик молодий Розхвастався перед  старими. — Он,  — каже, — як  розтягся біс рудий! Господарює над  дурними, Бо  нікому його  провчить... От я ні кришки не боюся, Аж сміх бере,  як  подивлюся, Що  перед  ним  усяка  твар  тремтить. — На  се озвавсь Комар старенький: — Гай,  гай! Раденький, що  дурненький! Дурне  й базікання твоє; Лев — сила, пан  на всю  діброву, Захоче  — і хвостом уб’є Не  тільки  комара — корову. — Комарик молодий своє  дзинчить: — Мене не настрашить, Нехай хоч як  хвостом молотить; Нехай він  сім корів  покотить, А я от зараз  полечу, Дам  йому  лиха  до плачу. —