Григорий Сковорода – Українська байка (страница 124)

А жінка знов  йому:  — Торох! Як  по стіні  горох... Ти ж роздивися — ясла  на півхати! Куди  ж їх винести? Стіну  рубати? — І справді: кинулись нести — Бодай було  б і не плести — Ніяк не вилізуть із хати! Прийшлося ясла  розбирати, У клуню однести І наново плести. Роби  розумно, кажуть  люде, Не  так,  як  робить Яловець, Міркуй про  те, що  з того  буде, Який кінець.

ДІДОК У ЛІСІ

Пішов Дідок  у ліс по дрова; Не забарився в’язку  нарубать. Та як  її на плечі  взять: Осика — не полова! Як  не мостивсь, як  не ладнав, А оберемка не підняв. Сердега сів,  схилився Та й зажурився. Згадалось все йому  — і давня давнина... А де тепер  вона?.. Минулось все,  неначе снилось; Далеко десь  туманом вкрилось, Не  буде знов; Прожив той  вік,  мов  поле  перейшов, Квітчастеє, веселе  та зелене... Ох,  доле,  доле!..  А тепер... Дідок  сльозу  утер. — Забула  десь  і тая  смерть про  мене, — Зітхнувши тяжко, він  озвавсь І за вірьовку знов  узявсь; Аж чує — щось  по листях  шелеснуло, Холодним вітриком дихнуло... Коли глядить — Страшенна Смерть близесенько стоїть... Дідок  оторопів — і рученьки помліли, І причувається, неначе із могили: — Я недалечко йшла, На той  світ душу провела, Аж чую — тут і ти озвався. — Сердега так  перелякався, Що  аж тремтить; якби  молодший був, То,  може  б, дременув. — Звиняйте, тіточко, я...  теє...  вашу  ласку, Щоб помогли мені  піднять на плечі  в’язку, Як  не во гнів  се буде вам. Буває  трудно, гірко  нам На  світі  тую лямку терти, А все-таки ми  боїмось умерти: Живий живе  гада, І смерть — найгіршая біда.

ҐАВА І ЛИСИЦЯ

Літаючи по дворах, Ґава Шматок ковбаски добула; Хоч кажуть, що  вона  дурна  роззява, А до крадіжки здатная була. От узяла  та й полетіла, Щоб недалечко, у ярку, На  самоті поснідать до смаку: Усе було,  ще ковбаси не їла. «Спасибі, — думає, — розумним головам,