Григорий Сковорода – Українська байка (страница 121)
Нема ні чутки, ні сліда.
Не сподівався він такої злої долі,
Не снилася йому така біда.
Літали в полі скрізь і вітра не піймали...
Рибалки шапочку край берега найшли,
І хвилі їм нічого не сказали,
До моря горе понесли.
За днями дні летіли і минали;
Пристарілось і те, що змолоду цвіло;
Багато деяких пісень переспівали;
Постало те, чого і не було.
Скоробагатько по горі скотився,
У городі на ноги став, —
На пустирі будинок уродився
І всіх причарував.
Меди і вина щастя розливало,
Скоробагатько панував,
Усе йому кувало і плескало,
І чорт дітей, як кажуть, колихав.
Як бджоли на той мед, злітались городяне,
І ласо їли всі, і солодко пили,
Розумником його зробили громадяне,
Хоч казочку про шапочку й плели...
Що язики! Не вимовчать ніколи,
А добрі пироги
Не вороги:
Не слід цураться хліба й солі.
Хотів сказать ще більше я,
Та перебила доленька моя.
— Даремна, — каже, — річ, і рот тобі замажуть,
Сиди собі, не лізь,
Бо золотий обушок, люди кажуть,
Відчинить двері скрізь.
ТРАНДАФИЛЬ І СВИНЯ
Свиня пропхалась у садок;
Усюди треба їй, ледачій,
Усунуть свій зажерливий роток,
Бо сказано — Свиня і робить по-свинячи;
В багні куйовдилась, ще й на квітник прийшла
Між квітами пориться;
А посередині Трандафиль там цвіла,
Хороша, повна — любо подивиться.
Свиня до неї тиць — і кинулась назад, —
Знайшла понура клад —
Обиду превелику:
Трандафиль поколола пику.
— Такую погань держать у садку, —
Промовила Свиня, — та ще й на квітнику!
Що з того, що пахтить, коли у пику коле? —
Похрюкала і побрела у поле.
Так ясна правда для брехні,
Як та Трандафиль для Свині,
І перекір, і закарлючка;
Хороший чоловік усім
І друг, і побратим,
Поганому ж — колючка.
ВЕДМЕДИК
На муріжку, серед двора,
Гуляла дітвора;
Гостинчики переглядала,
Що матінка понадавала.
— Нум у ведмедика гулять! —
Сусідній Хлопчик став казать.
— Нум, нум! — всі почали кричати.
— Ведмедиком лежати буду я, — 
