Григорий Сковорода – Українська байка (страница 120)

— Я думав,  щоб... — Хом’як казать почав, — Щоб горенько було  чим  розважати... — Ти думав?!  — Кундель став  гарчати. — А чи дозволено ж вам  думать,  Хом’якам, Неначе тим  розумним головам? — Злякавсь ще більш  Хом’як, аж серце  холодіє, А Кундель гав та гав: — Так  знай  же ти про  те: Коли в дворі  цвіте, То за двором ніхто  цвісти не сміє! — По  квітничку собака поскакав, Усе понівечив і потоптав. Став  бідненький Хом’як і плакать, і тужить: — Ой  квіти, мої  діти! Нащо ж я вас кохав? Нащо вас доглядав? Хто ж розважатиме заплаканую долю?  — Аж дивиться — іде по полю Висока Правдонька і стала  перед  ним. — Чого  ти журишся? — вона  спитала тихо.  — Чи  плачеш ти за ким, Чи  скоїлося лихо? — Був  квітничок у мене, а тепер... Он  глянь, як  Кундель навтішався! — Хом’як до неї  обізвався І лапкою сльозу  утер,  — Хоч би ти,  матінко, як-небудь настрашила, Щоб унялась собача сила... — Ох! — каже  Правдонька. — І я його  боюсь,  Бо Кундель, бач,  який здоровий, мов  скотина; Зустрінусь, аж трушусь, — Нехай його  страшить лиха  година! Бодай би Кундель той  пропав! На  Хом’яка нагнав таке  він  лихо, Що  той  і приказку у норку заховав, Аби,  як  кажуть, лихо  тихо.

СКОРОБАГАТЬКО

Десь  на шляху,  біля  діброви, У хаті чепурній шинкарочка жила; Про  біле  личко, чорні  брови Далеко чутка  йшла. Один  купець — забув,  як  звати, — Із ярмарку багато  грошей віз І до шинкарчиної хати Він  привернув і з воза  зліз. Вишнівочка-первак, хазяйка чорноброва, Та ще к тому  веселая розмова Забавили його, І він  забув  погонича свого. Шинкарка язиком, як  на цимбалах, грає, Купець, прицмокуючи, п’є, Погонич все на клунок поглядає, Бо  догадавсь, яке  добро  там  є. У хаті жарти, сміх;  погонич пильно слуха Та й думає:  «Багатим всюди  рай». А біс йому  в обидва вуха Все шепче: — Утікай! Багатирем ти станеш, будеш  паном, Розкошуватимеш весь  вік...  — І розум  в голові  покривсь чудним туманом... Погнав він  коненят і десь  у полі  зник. Одумався гуляка, вийшов з хати, Туди-сюди — було  та загуло... Купець заметушивсь... — Рятуйте!  — став кричати, А рятувать і нікому було. Побіг  він,  плачучи, шукати вітра  в полі;