Григорий Сковорода – Українська байка (страница 117)
Чи буде бобу решето, скажи ти?
Чи гарна вигадка моя?
— Цікаве діло! Що й казати! —
Промовив Кум. — Гаразд придумав ти;
Хоч не багатечко, а можна назбирати,
Бо дурнями, мовляв, хоч греблю нагати...
Ось нум лічить, чи прийдеться до діла?
Панько Небреха — перша голова,
Вовчок та Мирний — се ще два;
Нечуй та Свистуненко Сила...
— Тю-тю на тебе! — крикнув Пан. —
На біса ти до гурту пхаєш Силу?
Хіба за те, що дорогий жупан?..
А от і проминув ти Сліпченка Данилу!
— Цить, — каже Кум, — я не збрешу;
Не торохти, сховай слова завзяті,
Скажу я нищечком, бо піч у хаті... —
Той ухо прихилив, а Кум шу-шу, шу-шу...
— Хіба! — промовив Пан і засміявся. —
Покличемо і Силу, коли так...
Розумний, Куме, ти удався!
Куди не поверни — мастак. —
Як радилися, так і сталось;
Як квіточка, надія розцвіла;
Хоч небагатечко гостей зібралось,
А все ж бесіда гарная була.
Як тихая вода, лились розумні речі
І вимовлялось те, чого ніхто не чув;
І Сила там між ними був —
Скакав, як дурень з печі...
— От тобі й на! — Хто-небудь пристидить.
Розумних кликали і дурня приліпили,
Правенько почали та й покривили... —
Та годі вам, мовчіть!
Тут сила не в тому, що дурень Сила,
А в тім, що гроші — сила.
ТРОЯНДА
Цвіла Троянда у садочку,
А недалечко, у куточку,
Між бур’яном бринів Будяк.
І каже він Троянді так:
— Нащо се ти колючок начіпляла?
— А ти нащо? — вона його спитала.
— Я? — обізвавсь Будяк. —
Я, серденько, не проста штука,
Я — степовий козак!
Мені колючка, як шаблюка,
Щоб ворогів страшить,
Щоб всім було спокійно жить.
Вам більш нема ніякої роботи —
Цвісти, пахтіть, а не колоти.
— Не все ж колоть і Будякам, —
Троянда каже, — треба й нам,
Щоб Крученії Паничі боялись
І до Троянди не чіплялись.
Сунеться який біс —
Йому колючка в ніс,
Щоб не забувся,
Як слід Троянду шанувать,
А не знічев’я обвивать.
— Хіба! — сказав Будяк і усміхнувся.
Скомпонував я сей примір
Для наших любих дочок;
Нехай вони його змотають у клубочок,
Як кажуть панночки, на сувенір.