Григорий Сковорода – Українська байка (страница 11)
То візьмете і клад,
Кажу, працюйте в поті!
Чи вітер вчав зривать листи з дерев’я жовті,
Хапайтеся за плуг.
Везді, во всіх кутках,
Де є, переоріте,
Нігде огріхів не пустіть.
Кажу... — І згаснув дух.
Сини, сховавши батька,
Взялись копать, орать,
Не жалуючи праць, ні статка.
Що ж? Грошей не знайшли; зате ж на прийшле літо
Таке родило жито,
Що тісно на току скирти вставлять.
Отець синам хотів у вічі доказать,
Що праця — певний клад.
ДВІ КУХВИ
Дві кухви їхали: одна важка, з вином,
Тяглася нищечком поважно,
Друга повз ней шляхом
Пуста гуде, несеться вскач одважно.
Од неї грюк і грім,
І в’ється пиль, як дим.
Хто встріне, од неї, злякавшися, втікає,
Почув її здалека грюк.
Що ж? Кухва ся здає хоч дуже товстий гук,
Дак же користі — ні, не те, що повна має.
Отеж, хто тільки й ма свої діла в устах,
У того, далебі, — головонька пуста.
Розумний чоловік собой не бришка,
А тішиться чужою річчю знишка.
Чи скаже, розсудив, з повагою словце,
Утішить серце й глузд, як добрее винце.
ПРАЦЬОВИТИЙ ВЕДМІДЬ
Якось один Ведмідь,
Який мав силу й глузд ведмежі,
Побачив, що його сусід,
Мугир, на верстаці край хижі
З повагою обіддя гнув,
І чув,
Що сим щоденний хліб з сім’єю заробляє.
Розміркував, що й він здорові лапи має,
Й собі вчав гнути ліс;
Озвався грюк по гаю,
Все нівець: ясен, клен, дубина, верболіз, —
Далеко чуть було його роботу!
Бак Мишка хоч робив в охоту,
Дерев попсув цілісіньку гряду,
Да щось не до ладу;
Потилицю скребе і диба до сусіда.
— Порадь, — вклонившися, проха, — що це за біда,
Таки ж, здається, й я трощити вмію ліс,
А не зігну й ’дного обіддя
До коліс!
— Бач, дурню, слухай що: як до якого діла
Без глузду — ні до чого сила, —
Казав йому сусід. —
А треба розуміння
Да з працею терпіння;
З сим матимеш дохід.
КВОЧКА ДА БДЖОЛА
Десь Квочка зі Бджолой згадала ізмагаться:
— Да ти ні до чого, нікчемная Бджола!
На липі жовкне лист, вже й хоче осипаться,
А ти, як літо є, в безділлі провела; 
