Григорий Сковорода – Українська байка (страница 10)

Розвів із кізяка якоїсь зеленой фарби, Да з голови до ніг Окрасив коровчину; Да гарну  ж нарядив! Накинувши ряднину, Повівся в ярмарок Швиденько якомога. Лиш  вибравсь до яток, Де кілько оком  глянь — колишеться шапок, Усатих  пик, дівчат,  очіпків, наміток; Як  хвилі  на Дніпрі край  Січі  на порогах, Веде  — схопилась суматоха! Народ  услід Кишить, мов  комашня, товпиться Корови поглядіть: Що  гарная, мов  чиж,  да,  як  павич, сизиться. Взлізають на вози, ворота, на тини, На  хати,  на дзвониці; Весь  люд мов  іздурів:  попи, жінки, пани Хотять  побачити зеленої, гарної биці. Усяк  шага  сулив, Коли б ізняв  ряднину. Юрко за глузд  узявся: цікавую здадчину Сховав у дядька в хлів; Такого к вечору  з людей  набрав шагів, Що  вже  б було  купить запаску чи свитину. По  городу  всьому як  є весь  день  і ніч Лиш  об корові річ; Недужії од неї  хворобу  забували. Няньки, щоб  уночі  приколихать ляльок, Геть  пісню бабину покинули коток Да об зеленої корові вже  співали. На  другий  день  ізнов, занявся лиш  світок, Народ з шагами в хлів,  пре  до Юрка юрмою, Як  зграя  галиччя, корови той  глядіть. Да не дає  покою, Нагодувать, поїть; Юрко ізнов  велику силу Набрав шагів. Що  сподіватися? Купити і волів?.. Схопились покупці міняти на кобилу, Дали  придачі щось  — взять  думали  бариш; Но  та диковна річ для  всіх була не нова, Корови не схотів  ніхто  дивиться більш  — До вечора об ній  ні слова. Нехай якая  б річ химерна не була, Лиш новая — уже б народ  з ума звела:   Тоді не суйсь  ніхто  з розумною казанню Людей  учить. Годинці дай  наспіть да міркуванню, Вона  од навіженства уміє люд злічить.

СЕЛЯНИН ДА ЙОГО ДІТИ

Працюй, небог, роби, не гайся  — літо  в полі, То матимеш всього доволі! Колись один  заможний селянин Почув смертельную хворобу. Кликнув своїх  синів Без  свідків, їм казав: — Держіть свою  худобу, Що  довелась мені  в наслідство од дідів! Бо  на однім  з ланів, не тямлю на которім, Захован сутий  скарб. Всяк  зна  — робить не сором. Дак  лихо! Щось не всяк  буває  праці  рад, Не  хоче  рук додать. Кажу, ви не губіть  охоти: Всю  землю  зворушіть,