Генри Миллер – Тропік Рака (страница 15)
Мої думки розтікаються. Тепер, коли змовкли барабани, музика вислизає від мене. Люди навколо зібрані немов на замовлення. Під ліхтарем над виходом у розпачі згорбився Вертер; він сперся на лікті, його очі блищать. Біля дверей, закутавшись у широку накидку, стоїть Іспанець, тримаючи в руці сомбреро. Він має такий вигляд, немов позує для роденівського Бальзака. Обличчям нагадує Баффало Білла. На балконі навпроти у першому ряді сидить жінка, широко розставивши ноги; вона виглядає так, немов у неї звело щелепу, а її шия відкинута назад і зміщена. Жінка в червоному капелюсі спить, спершись на поручень, — було б чудово, якби в неї почався крововилив! — якби вона раптом залила оті накрохмалені сорочки внизу. Уявіть лишень, як ці кляті нікчеми повертатимуться після концерту додому в закривавлених комірцях!
Сон тепер — головний лейтмотив. Більше ніхто нічого не слухає. Неможливо думати й слухати водночас. Неможливо навіть мріяти, коли сама музика не що інше, як мрія. Жінка в білих рукавичках тримає на колінах лебедя. За легендою, коли лебідь запліднив Леду, вона народила двійню. Усі щось народжують — усі, окрім лесбійки на верхньому ярусі. Її голова задерта вгору, горлянка широко розкрита; вона вся страшенно напружена й аж тремтить, розкидаючи навколо іскри, що вибухають від радію симфонії. Юпітер проколює їй вуха. Короткі каліфорнійські фрази, кити з великими плавцями, Занзібар, Алькасар.
В Америці у мене було декілька друзів-індусів: кілька хороших, кілька поганих, кілька доволі посередніх. Так склалося, що я опинився в ситуації, за якої, на щастя, мав змогу бути для них корисним; я влаштовував їх на роботу, давав прихисток і за необхідності годував. Правду кажучи, вони були дуже вдячні, власне, настільки, що через їхні настирливі вияви уваги моє життя ставало нестерпним. Двоє з них були святими, якщо я правильно розумію, що означає бути святим; зокрема Ґупте, якого одного ранку знайшли з перерізаною від вуха до вуха горлянкою. Його знайшли на ліжку однієї нічліжки у Ґринвіч-Віллидж зовсім голого, поруч із ним лежала його флейта, а його горлянку було розпанахано, як я вже сказав, від вуха до вуха. Ніхто так і не з’ясував, чи його вбили, чи він вчинив самогубство. Та менше з тим…
Я намагаюся пригадати послідовність подій, яка зрештою привела мене в помешкання Нанантаті. Думаю, це досить дивно, що я повністю забув про Нанантаті, аж поки кілька днів тому не опинився у вбогій готельній кімнаті на Рю-Сель. Я лежав там на залізному ліжку, роздумуючи над тим, яким я став нулем, яким непотребом, яким порожнім місцем, аж раптом — бац! — з’являється слово: НЕОСОБА! Саме так ми називали його в Нью-Йорку —
Зараз я лежу на підлозі розкішних апартаментів, якими він вихвалявся, коли бував у Нью-Йорку. Нанантаті вдає з себе доброго самаритянина; він дав мені пару ковдр, від яких свербить усе тіло, попон, у які я загорнувся, влігшись на запилюженій підлозі. Він повсякчас має для мене дрібні завдання — якщо я з дурості лишаюся вдома. Вранці він грубо розштурхує мене, аби я приготував йому на ланч овочі: цибулю, часник, боби тощо. Друг Нанантаті, Кепі, застерігає, щоб я не їв цю їжу, — каже, що вона погана. Хороша, погана — яка різниця? Це
Якщо я раптом не приходжу якоїсь ночі й не загортаюся в попони, то коли врешті з’являюся, Нанантаті каже мені: «О, то ти не вмер? А я думав, що вмер». І хоча йому відомо, що в мене немає ні гроша, він однаково щодня розповідає мені про якусь дешеву кімнатку, яку надибав неподалік. «Але я поки не маю змоги зняти кімнату», — відказую я. І тоді, примружившись, мов китайоза, він м’яким голосом промовляє: «О, так, я й забув, що в тебе немає грошей. Я завжди про це забуваю, Ендрі… Але коли надійде телеграма… коли міс Мона надішле тобі гроші, ти ж підеш зі мною оглянути ту кімнату, га?»
А тоді майже на одному подиху запевняє мене, що я можу залишатися в нього стільки, скільки забажаю — «шість місяців, сім, Ендрі… мені дуже добре, що ти тут».
Нанантаті — один із тих індусів, для яких я нічогісінько не зробив в Америці. Він представився мені як багатий торговець, торговець перлинами, який має шикарні апартаменти на Рю-Лафаєт у Парижі, віллу в Бомбеї, бунгало в Дарджилінґу. Я з першого ж погляду зрозумів, що він — недоумок, однак іноді недоумкам властива геніальна здатність наживати статки. Я не знав, що свій рахунок у нью-йоркському готелі він сплатив, лишивши в долонях власника кілька великих перлин. Зараз мені видається потішною думка про те, як цей маленький йолоп колись розгулював вестибюлем нью-йоркського готелю з тростиною із чорного дерева, зверхньо наказуючи коридорним, замовляючи для своїх гостей обіди, а в портьє — театральні квитки, винаймаючи таксі на цілий день тощо, тощо, і все це — без жодного су в кишені. Лише з намистом із великих перлин на шиї, які він роздавав одна за одною, коли надходив час. І те, як по-дурнуватому він плескав мене по спині, дякуючи за добре ставлення до тих парубків-індусів: «Усі вони дуже розумні хлопці, Ендрі… дуже розумні!» — водночас додаючи, що якийсь там хороший бог віддячить мені за мою доброту. Тепер розумію, чому вони так хихотіли, ці розумні індуські хлопці, коли я запропонував їм позичити в Нанантаті п’ять баксів.
Зараз мені цікаво, як саме отой хороший бог як-там-його-звали винагороджує мене за мою доброчинність. Я — не більше ніж раб цього маленького товстого йолопа. Я постійно в нього на побігеньках. Якщо він хоче, щоб я щось зробив, то так мені й каже без зайвих викрутів.
Коли він іде до горщика для срання, то кричить: «Ендрі, принеси мені, будь ласка, глечик води. Я маю підмитися». Йому навіть на думку не спадає скористатися туалетним папером, цьому Нанантаті. Вочевидь, це заборонено його релігією. Ні, він просить глечик води та ганчірку. Він —
Того дня, коли я вперше прийшов у помешкання Нанантаті, він саме проводив омивання, тобто стояв над брудною мискою й намагався дотягнутися до шиї своєю покрученою рукою. Поряд із мискою стояв латунний келих, за допомогою якого він змінював воду. Він попросив, аби під час цієї церемонії я мовчав. Я сидів тихо, як він і просив, спостерігаючи, як Нанантаті виспівує, молиться й час від часу спльовує в горщик. То он які вони, ті чудові апартаменти, про які він торочив у Нью-Йорку! Рю-Лафаєт! Там, у Нью-Йорку, це звучало, немов назва якоїсь важливої вулиці. Я думав, що тут живуть лише мільйонери й торговці перлинами. Рю-Лафаєт звучить чудово, коли ти на іншому березі океану. Так само звучить і П’ята-авеню, коли ти з цього боку. Неможливо навіть уявити, які кубла насправді існують на цих шикарних вулицях. Хай там як, а зрештою я тут, сиджу в розкішних апартаментах на Рю-Лафаєт. А цей божевільний йолоп із покрученою рукою проводить ритуал омивання. Стілець піді мною зламаний, остов ліжка розвалюється на частини, шпалери подерті й подекуди відклеїлися, а з-під ліжка визирає відкрита валіза, напхана брудним одягом. З того місця, де я сиджу, мені видно жалюгідний внутрішній дворик унизу, в якому аристократи із Рю-Лафаєт сидять і курять свої глиняні люльки. Поки Нанантаті виспівує літургійні пісні, мені стає цікаво, як же виглядає те бунгало в Дарджилінґу. Його співам та молитвам просто немає кінця-краю.
Він пояснює мені, що змушений митися по-особливому, — цього вимагає його релігія. Однак у неділю він купається у бляшаній ванні — каже, що Великий Я дивиться на це крізь пальці. Одягнувшись, він підходить до серванта, стає на коліна перед ідолом на третій полиці й повторює свою мумбу-юмбу. Якщо молитимешся так щодня, каже він, то з тобою ніколи нічого не трапиться. Хороший бог як-там-його нізащо не забуде свого відданого слугу. А тоді він показує мені свою руку, понівечену в автомобільній аварії, яка трапилася, мабуть, того дня, коли він з недбалості не проспівав до кінця пісню й не виконав як слід танок. Його рука схожа на зламану стрілку компаса; це вже не рука, а суглоб із прикріпленою до нього бабкою. Відтоді, як йому прооперували руку, в нього під пахвами набухли два лімфатичні вузли — маленькі жирні вузли, точнісінько як собачі яйця. Оплакуючи своє нещастя, він згадує, що лікар радив йому поживнішу дієту. Тож одразу вмовляє мене сісти й скласти меню з достатньою кількістю риби та м’яса. «А як щодо устриць, Ендрі — для