Генри Каттнер – Фантастика Всесвіту. Випуск 3 (страница 46)
— Винятком? Я? Та що ви! Ніколи! Я хотів би написати заяву про відданість зараз, негайно. Чи не міг би я зробити це просто тут, за вашим столом? Я попросив би вас…
— О, будь ласка! Усе до ваших послуг! Ось вам папір, ось ручка… А в оцих двох досьє заяви про відданість значних осіб, усіляких там політичних діячів. Виберіть собі текст — який завгодно, який вам найбільше припаде до вподоби, — і перепишіть його. Можете вибрати два, три, чи скільки там буде потрібно, і об’єднати їх. Ну й, певна річ, зазначте свої особові дані: ім’я, прізвище. Не забудьте поставити дату, сьогодні двадцять шосте травня.
Помічник бухгалтера «Шляхетності» сів до столу в кутку й почав перегортати досьє. Люди добрі, що ж це діється!.. Букет імен, та яких! Кожне — мов обух по голові. У нього потемніло в очах…
Об’єднати тексти — ні, це зайве. Тому що потрібний, просто ідеальний варіант він знайшов в одній-єдиній заяві про відданість, що належала якомусь викладачеві філософського факультету з університету. То була дивовижна заява! Надзвичайна! Сповнена палких почуттів до Системи. Він переписав її цілком, слово в слово, і заспокоївся.
— Блискуче! — вигукнув чоловічок-гумка, дочитавши текст, поданий йому відвідувачем. — Вершина! Краще не може бути!
— А… а тепер?
— Що «тепер»?
— Тобто… я хочу сказати… ні, я нічого не хочу сказати, я просто подумав… тобто як же з паспортом?
— Це зовсім інша річ! Сам я нічого не вирішую. Ваша справа разом із заявою про відданість піде до начальника Управління. Зайдіть завтра вранці, а там… там побачимо…
Четвер, двадцять сьоме травня. Пів на дванадцяту дня. Дев’ятсот перша кімната УДЕГ.
— О, день добрий! — зустрів його чоловічок-гумка, як давнього знайомого.
Такий щирий прийом окрилив відвідувача.
— То як моє питання? Вже вирішено?
— Вирішено? Та що ви! Нічого ще не вирішено… нічого не вирішено. Заява про відданість пройшла. А покрутилася вона добряче. То до того заступника, то до того, аж поки нарешті потрапила до самого начальника Управління. Він розпорядився коротко й ясно. Щоб переглянути вашу справу наново, потрібно зовсім не багато: один вірш. Ваш, новий. Вріжете такого собі віршика, нашвидкуруч. Для вас це дрібниця, досвід у поезії ви маєте неабиякий! Тільки й того, що цей ваш твір буде вже про Систему. Поетичний твір, який виражатиме ваші почуття до Системи. Ті самі, що висловлені у вашій заяві про відданість, але тепер ви їх викладете поетичною мовою. Завтра вранці, об одинадцятій тридцять, ви подаєте вірш мені. Коли його розгляне начальник Управління, то ви, як уже й передбачено, післязавтра, в суботу двадцять дев’ятого травня, о двадцятій тридцять виступите по телебаченню.
— Що… що ви сказали?
— У передачі «Народна муза про Систему». Ця передача, як ви, безумовно, знаєте, виходить в ефір щосуботи від двадцятої тридцять до двадцять першої години. Передача пряма, вона йде безпосередньо із студії, а не в запису, і транслюється одночасно по всіх каналах. Вам слід знати, що в ній беруть участь такі самі люди, як і ви, прості люди з народу, а це означає, що в них є потяг до мистецтва — у того до поезії, у того до прози, у когось там до хорового співу чи до танців, ще в когось до… Я певен, ви цілком усвідомлюєте ту високу честь, якої ви удостоєні пропозицією взяти участь у передачі «Народна муза про Систему». І вашу участь у передачі буде належним чином взято до уваги при подальшому розгляді вашого особистого питання.
— Ви маєте на думці одержання…
— Я маю на думці саме те, що маєте на думці й ви: одержання. Ну от! Ви хотіли ще про щось запитати? Що вас непокоїть?
Відповіді не було. На хвилю в дев’ятсот першій запала тиша. Чувся тільки шурхіт олівця, що креслив у записнику лінії, та гумки, яка поспішала їх стерти.
— Я не маю нічого проти, ні! Я спробую. Але, знаєте, я вже багато років нічого не писав… ані рядочка. А тепер ось треба написати цілий вірш за якихось двадцять чотири години. Я не певен, але мені здається, що це дуже важко… дуже важко… я вже давно відвик від цього.
— Ет, пусте! Не варто так ускладнювати речі. Хоча, зрештою, це дуже характерно для поетів. Усе їм здається сірим, недолугим. Але ви впораєтеся чудово. Досить лише захотіти та докласти зусиль… Спробуйте, Чутлива Душе! Спробуйте!..
— Гаразд, я спробую. Я вам обіцяю спробувати…
— Прекрасно! І коли ми вже дійшли згоди в принципі, дозвольте мені коротко нагадати вам про ті риси, яких ви маєте надати своєму віршеві. Ставка на Систему. Ви мене розумієте? Система тут виступає як команда, котру ви обираєте за взірець у футбольній лотереї. Поставивши на команду-взірець, ви розпочинаєте гру, робите комбінації, які вам тільки заманеться. Те саме відбувається і в вашому вірші. Зробивши ставку на Систему-взірець, ви утворюєте з нею різноманітні комбінації. Система! Все для Системи! Система — це спокій, порядок, безпека. Система — це дисципліна в усіх сферах. Молоде покоління цілковито на боці Системи. Система — це приріст виробництва. Це підвищення продуктивності праці. Зростання національного доходу. Розвиток сфер гарантованої зайнятості. Розвиток гідроенергетичного будівництва. Система — це взагалі швидкий розвиток. Одне слово, ви маєте широкі можливості для того, щоб ваше натхнення виявлялося вільно й природно. Я нагадав про все це, аби лиш освіжити його у вашій пам’яті… О! Мало не вилетіло з голови! На чому ми зупинилися? Ага, Система — це прискорений розвиток… Так ось, далі. Система — це розвиток футболу.
— Футболу?..
— А що? Саме футболу! Система, щоб ви знали, найвищою мірою зацікавлена у розвитку футболу. На це є свої причини… дуже поважні причини!.. І ви у своєму вірші повинні, зокрема, наголосити ще й на бурхливому розвиткові футболу під благотворною тінню Системи… Ні, «тінню» викреслюється, не пишіть «тінню», знайдіть щось інше. Ну ось, ваш вірш збагатився на футбол, і це дуже на часі. Бо в наступній передачі, саме в неділю тридцятого травня, транслюється, як ви, напевне, знаєте, завершальний матч першості країни: «Боротьба» — «Тайфун» — і на ньому будуть присутні, як завжди, найвищі діячі Системи. Отже, зустрічаємося завтра вранці об одинадцятій тридцять.
— Я хотів би запитати…
— Радий буду допомогти вам!
— Бачте, це таке питання…
— Ну, ну! Сміливіше!..
— Оскільки важко передбачити, у що виллється моє натхнення… я хочу запитати, чи й сам вірш може бути вільний… якщо це дозволяється… а чи слід неодмінно писати якимсь розміром і в риму?..
Чоловічок-гумка засміявся. Отим самим сухим сміхом, що й доти час від часу прохоплювався в нього. Потім підійшов до відвідувача, став перед ним і, взявши його за підборіддя, там, де ямочка, підвів йому голову.
— Чутлива Душе!.. Ну безумовно, що вільний і саме вільний вірш. Але чому вам спало на думку це тут, Чутлива Душе?.. Чому?.. У нас неможливе те, що можливе за тоталітарних режимів!..
— Гарно, дуже гарно! Передусім назва: «Рапсодія С, або Рапсодія про Систему». І далі вірш, цілий вірш. — Чоловічок-гумка піднесено прочитав уголос кілька рядків:
Інспектор знову креслив чорним олівцем у записнику лінії і вперше не стирав їх своєю незмінною гумкою.
— Блискуче! Щиро вітаю вас! Система дала вам дивовижне натхнення… Система вас надихнула… Завдяки Системі ви знов у чудовій поетичній формі…
— Просто я доклав зусиль…
— Та чого тут соромитися! Ваш твір справляє неабияке враження. Тепер, коли я прочитав його вголос, коли продекламував, він мене так потряс, ніби грім з ясного неба! Напевне, ви помітили зворушення на моєму обличчі. Ну, гаразд! Завтра ввечері, в суботу двадцять дев’ятого травня, о двадцятій тридцять, ви станете зіркою телебачення. Лишилося тільки, щоб з вашим віршем ознайомився начальник Управління. Будь ласка, почекайте трохи в коридорі. Я скоро повернуся.
Вони вийшли з кімнати разом. Чоловічок-гумка замкнув двері й зник у глибині коридора. Хвилин за десять він повернувся, відімкнув кімнату, і ось вони знову вдвох у дев’ятсот першій.
— Все гаразд. Начальник Управління цілком «за». Щоправда, є одне зауваження. Ось тут, де ви говорите:
Він закашлявся й не зміг доказати. Аж за хвилину додав:
— Пробачте. Цей кашель… як нападе… Так ось. Перший з цих двох рядків треба вилучити. Він звучить якось… якось дивно. Тобто коли він іде отак безпосередньо перед наступним рядком… Одне слово, щоб не було непорозумінь, цей рядок викреслимо.
Він дістав носовичка, витер піт на чолі, під очима, за вухами, під носом, потім на підборідді й нарешті в ямці на підборідді.
Це вперше він опинився на телестудії. Перед юпітерами, перед камерами… І йому, як усякому новачкові, було, звичайно, страшнувато. Одне, що страх, а друге — що спека, отож його і вкинуло в піт.
Субота, двадцять дев’яте травня. На електронному годиннику двадцять годин двадцять шість хвилин. Іде передача «Як формувати, розвивати, спрямовувати і контролювати, зокрема з грудного віку, емоційний світ дитини для того, щоб цей світ в усіх своїх виявах відповідав емоційній дисципліні, яку передбачає і повністю забезпечує Система».
Що менше лишалося часу до виступу, то сильнішав страх. Наклали грим, і йому стало чудно, що його нафарбували. Ну, брате, тримайся! Скоро все скінчиться. Від двадцятої тридцять до двадцять першої нуль-нуль — передача «Народна муза про Систему». І завершить її твій вірш.