Генри Каттнер – Фантастика Всесвіту. Випуск 3 (страница 47)

Усіх учасників вечірньої програми перед тим, як вони мали пройти в студію, зібрали в окремій кімнаті й дали дрібні настанови. Хто за ким виходить, як стояти перед мікрофоном, які рухи можна робити, а яких не слід.

Двадцять годин двадцять дев’ять хвилин. Дають рекламу: найкращий лосьйон після гоління, найкращий аерозоль для дезинфекції, найкраща рідка мастика для паркету…

Двадцять годин тридцять одна хвилина. Ведучий передачі:

— Доброго вечора, дорогі телеглядачі! Передусім дозвольте мені, дорогі телеглядачі, поділитися з вами радістю з того приводу, що до нас і досі стихійно надходить сила-силенна телеграм, у яких тисячі товариств, спілок, об’єднань, федерацій, конфедерацій тощо і взагалі всілякі організовані групи наших громадян стихійно вітають Систему з нагоди запровадження чотирнадцятого березня цього року передачі «Народна муза про Систему». Ці щирі вияви почуттів нашого народу по-справжньому зворушливі, вони свідчать про той бурхливий відгук, що його знаходить у широких народних масах наша передача. Вона теж народилася стихійно, з доброї волі громадян, тобто після того, як її було заплановано, проведено належні дослідження і видано відповідне розпорядження Системи з тим, щоб народ дістав змогу зробити крок, яким би він добровільно заявив про своє прагнення до мистецтва. Було б понад людські сили згадувати тут про все те, що висловлено в стихійному змісті стихійних телеграм. Отже, зараз, дорогі телеглядачі, розпочинаємо сьогоднішню вечірню програму. Як і завжди, у ній за власним бажанням беруть участь найкращі представники народної музи, досі не відомі широким колам громадськості. Програму художніх творів, яку ми сьогодні вам пропонуємо, буде подано в такій послідовності:

Перше. Вокальний дует у виконанні двох дівчат. Акомпанує скрипаль-професіонал. Твір називається «Мчимо шляхом до Прогресу». Слова й музика належать двом паннам із числа наших глядачів.

Друге. Драматичний ескіз «Кохання і Продуктивність».

Третє. Танцювальне шоу «Троянди для Системи» у виконанні балетної групи з семи пар юнаків і дівчат.

Четверте. Ліро-епічний вірш «Рапсодія С, або Рапсодія про Систему».

Перед кожним номером нашої вечірньої програми я називатиму ім’я й прізвище митця, кожного митця, а також ім’я його батька, а щодо заміжніх жінок, то замість батькового імені я називатиму ім’я чоловіка. Отже, починаємо з вокального дуету «Мчимо шляхом до Прогресу»!..

Двадцять годин тридцять вісім хвилин. Поки дві дівчини та скрипаль виконують свій номер, помічник бухгалтера «Шляхетності» видобуває з кишені піджака власний вірш і уважно перечитує його. Певна річ, він знає його напам’ять, але перед мікрофоном читатиме з рукопису. Бракувало ще помилитися чи хоч трішки затнутись!.. Краще вже застерегтися.

Та ось він відриває очі від рукопису і — що це?! Якраз навпроти нього, у контрольному вікні поруч із техніками, що стежать за передачею, стовбичить чоловічок-гумка… Їхні погляди зустрічаються, чоловічок-гумка махає йому по той бік суцільної шиби рукою — нервово махає рукою, мовби хоче сказати «Зачекай» чи щось таке. Що там сталося?.. Не минає й півхвилини, як двері студії прочиняються, й ось уже чоловічок-гумка тут, у студії, і подає йому знак вийти в коридор. Помічник бухгалтера «Шляхетності», намагаючись ступати якомога тихіше, навшпиньки вислизає із студії.

— Ми погоріли! — задихаючись, каже йому агент УДЕГ. — Погоріли! Тобто ще не погоріли, але горимо… Одне слово, якби я не встиг, то погоріли б… Де «Рапсодія С»? Швидше!

— Моя черга ще не надійшла… А вірш — ось він, тут, Я завершую програму, мій вихід одразу після танцювального шоу.

Чоловічок-гумка притискує аркуш до коліна і в рядку «Єдина «Боротьба» викреслює слово «Боротьба», а замість нього вписує «Тайфун». І каже:

— Ось тепер усе гаразд! Якби я вас не перехопив, справи були б дуже кепські. Второпали?

— Ні…

— Та ви що, не читали денних газет? Не слухали радіо, не дивилися телевізора? Невже ви не чули, що сталося? Нічого не чули?

— Нічого…

— Ну, то будь ласка, ось у мене «Вечірній стяг». Читаю офіційне повідомлення: «Надзвичайним розпорядженням Системи футбольна команда «Боротьба» негайно розпускається у зв’язку з тим, що вона домагалася своєї мети у спосіб, небезпечний для громадського порядку й національних інтересів. Тому запланована на завтра, тридцяте травня, фінальна зустріч на першість країни з футболу відміняється, а чемпіоном країни автоматично стає команда «Тайфун».

— Не розумію…

— Краще нічого не розуміти, ніж багато питати. Ми вже про це говорили… Так що «Боротьбі» кінець!.. Тепер вам ясно? Коли дійдете до цього рядка, прочитаєте його так, як я змінив, тобто скажете: «Єдиний «Тайфун». — Він дістає сигарети, бере одну і, не припалюючи, веде далі: — Невеличка заміна. Зовсім незначна заміна. Слово викинули, слово вставили. Чи «Боротьба», чи «Тайфун»… А тепер швидше до студії, скоро ваш вихід. Гадаю, немає потреби наголошувати на тому, що йдеться про розпорядження Системи. Тобто про наказ! І то згори! Аж ізвідти!..

Помічник бухгалтера «Шляхетності» залишає чоловічка-гумку в коридорі, та коли відчиняє двері до студії, агент знову опиняється біля нього.

— Як я вам казав ще вчора, у моєму кабінеті в УДЕГ, післязавтра, тобто в понеділок тридцять першого травня о восьмій ранку, ви отримаєте у паспортному відділі те, чого так бажаєте… ваш паспорт. Начальник Управління розпорядився видати вам паспорт.

Двадцять годин сорок чотири хвилини. Помічник бухгалтера «Шляхетності» сидить на стільці в студії, чекаючи свого виступу. Уже почався передостанній номер, танцювальне шоу «Троянди для Системи». Сім танцюристок, хтиво вигинаючись, снують по майданчику. Посеред нього височить щось схоже на вівтар з офіційною емблемою Системи. Танцюристки, всі в зеленкуватих трико і з кошиками, повними трояндового цвіту, посипають ним вівтар. Помічник бухгалтера помічає маленьку дірочку в трико найтілистішої з дівчат. На лівому стегні, вгорі. Він прикипає до неї очима і довго не відривається.

Та ось він схиляється над рукописом. Наближається та хвилина, коли він стане перед мікрофоном: «…футбольна команда «Боротьба» негайно розпускається у зв’язку з тим, що вона домагалася своєї мети у спосіб, небезпечний для громадського порядку й національних інтересів»… Краще нічого не розуміти, ніж багато питати… Йдеться про наказ! І то згори! Аж ізвідти!.. Невеличка заміна. Зовсім незначна заміна. Слово викинули, слово вставили. Чи «Боротьба», чи «Тайфун»… Я — «Боротьба», а якщо підкоритися вимозі чоловічка-гумки, якщо підкоритися наказові й сказати «Єдиний «Тайфун», то це те саме, що сказати: я — «Тайфун»! Але ж хіба він так скаже! Як можна відмовитися від своєї команди? Як можна зрадити захоплення дитячих літ? Захоплення, що триває з дитинства, що не згасає з далеких казкових часів твого дитинства… І тепер йому здається, ніби він вирушає на пошуки втраченого часу свого дитячого світу, того часу, коли ще не було Системи, коли кожен хлопчик — та й не тільки хлопчик — вільний був обрати собі чи то «Боротьбу», чи то «Тайфун» або ж міг із чистим сумлінням перейти з «Боротьби» в «Тайфун» чи з таким самим чистим сумлінням із «Тайфуну» в «Боротьбу». Коли він був сповнений віри в те, що життя довіку залишатиметься таким, яке воно є в його дитячому товаристві, і що, ставши дорослим, він так само вільно зможе вболівати за ту команду, яка йому найбільше подобатиметься, чи бути прихильником тієї ідеї, яка найдужче його хвилюватиме. У все це він вірив тоді, ще тоді, коли й не підозрював, які хитромудрі кайдани можуть кувати люди на людей…

Двадцять годин п’ятдесят одна хвилина. Танцювальне шоу «Троянди для Системи» триває. Сім танцюристок ніяк не закінчать своїх вихилясів. І що то воно в біса за кошики? Зачаровані якісь? Чи то все фокуси? Скільки вже кілограмів того цвіту з них витрусили, а кінця-краю йому немає! Під оцією зливою пелюсток емблема Системи вже не емблема, а якийсь страхітливий ідол. У зеленкуватому трико так само видно дірочку… Він знову прикипає до неї очима, і погляд його метається, як метається на майданчику ота тілиста. Краєм ока він бачить, як один із техніків у контрольному вікні хитрувато підморгує йому, — певно, помітив, що він пильно розглядає танцюристку, і зрозумів це по-своєму.

Нараз усе в ньому розпадається на гамуз, у голові паморочиться, і його думки, почуття, враження, передчуття, спогади, події, які він пережив чи, може, йому тільки здавалося, що пережив, голоси, які він колись чув чи, може, йому тільки здавалося, що чув, розмови, що колись відбулися чи, може, йому тільки здавалося, що відбулися, — все це в ньому розколюється на друзки, все перетворюється на безліч дрібнесеньких скалочок, і вони укладаються в дивовижну мозаїку.

Я — «Боротьба»! Хіба ж міг він уявити собі тоді, що прийде якась Система й усе поставить під свій контроль, усе до найменшої дрібнички!.. Хіба ж міг він уявити собі тоді, що світ людей докотиться до світу Систем! (Тут Система, й там, і там…) Щасливі лялькові жінки, щасливі лялькові чоловіки… Цілий щасливий ляльковий світ! Світ ляльок з паспортами. Але ж і він отримає паспорт — свій, власний — і відразу вкладе його в чорну шкіряну оправу, щоб, не дай боже, не пошкодити. «У понеділок тридцять першого травня, о восьмій годині ранку ви одержите в паспортному відділі… Начальник Управління розпорядився видати вам паспорт». Тепер усе погоджено, все залагоджено, все обумовлено. Чи «Боротьба», чи «Тайфун»… Хіба я з глузду з’їхав — кидатися в отаке безумство! Він подав і дві маленькі фотографії «нейтрального тону»… На якого біса здались оці прожектори, що засліплюють його, чому б телебаченню не бути трохи людянішим, без нещадних сліпучих прожекторів допиту в тутешньому УДЕГ чи в якомусь іншому УДЕГ? Як випаде трохи вільного часу, він створить телебачення без прожекторів допиту третього ступеня, створить людство без прожекторів допиту третього ступеня. Хіба я з глузду з’їхав — кидатися в отаке безумство! Юності властиве безумство шістнадцятирічних, двадцятирічних. «Ми погоріли!.. Тобто ще не погоріли, але горимо…» Я — «Боротьба»!.. «Гадаю, немає потреби наголошувати на тому, що йдеться про розпорядження Системи. Тобто про наказ! І то згори! Аж ізвідти!..» Я — «Боротьба»! Ти насміхаєшся, кінець «Боротьбі», її стерто з паперу. «…футбольна команда «Боротьба» негайно розпускається у зв’язку з тим, що вона домагалася своєї мети у спосіб, небезпечний для громадського порядку й національних інтересів». Ось і на «Боротьбу» УДЕГ начепив ярлик небезпечної! Хіба я з глузду з’їхав — кидатися в отаке безумство! «Нейтрального тону…» Виходить, треба бути нейтральним, щоб усе це витримати й залишитися живим. Чи «Боротьба», чи «Тайфун»… У понеділок тридцять першого травня, о восьмій годині ранку він отримає паспорт, і тоді його мрія — подорож за кордон — стане дійсністю, невелика затримка — не біда, світ від цього не западеться, у вівторок першого червня о десятій сорок виліт. Я відчуваю, що в подорожі наберу кілограмів зо два… Із зміною обстановки в мене з’явиться й апетит. Із Системою жарти погані, коли вже вона тебе примітила й ти попав між її трибки — все, тобі кінець!.. Коли б не заява про відданість, він би не відчував того, що відчуває тепер; він не може заспокоїтися відтоді, як написав, підписав і подав до УДЕГ заяву про відданість. Хіба я з глузду з’їхав — кидатися в отаке безумство! «Академіків — хоч греблю гати, із шкури пнулися, аби виявити бажання подати заяву про відданість. А знали б ви, як сюди пхалися викладачі з університету й інших вищих навчальних закладів!» Які в нього справи — у нього, маленького помічника бухгалтера, щ? в нього спільного з політичними діячами? Не слід було давати згоду на заяву про відданість, це ганьба, велика ганьба. У понеділок тридцять першого травня, о восьмій годині ранку йому видадуть паспорт, тепер усе погоджено, все залагоджено, все обумовлено… Чи «Боротьба», чи «Тайфун»… Дві невеличкі фотографії «нейтрального тону», так, фотографії, не сама людина, ні. Ні й ніколи. Людське сумління не визначається «нейтральним тоном», сумління не буває нейтрального тону, не може бути нейтральним, не може залишатися нейтральним перед злом, яке люди чинять людям.