Генри Хаггард – У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна (страница 92)
Від цього малюнка я вжахнувся, але дещо заспокоївся, коли вона ласкаво кивнула мені головою й узялася за четвертий малюнок. Вона намалювала людину, знову схожу на сера Генрі і двох жінок, себе і Зорайю, які стояли, обійнявши його і тримаючи над ним меча на знак захисту і заступництва.
Зорайя, яка весь цей час дивилася на нас, особливо на сера Генрі, схвально нахилила голову. Нарешті Нілепта змалювала схід сонця, пояснивши, що має йти, і що ми зустрінемося наступного ранку. Сер Генрі дивився так сумно, що, мабуть, бажаючи втішити його, Нілепта простягнула йому руку для поцілунку, що він і зробив з благоговінням. Зорайя, з якої Гуд увесь час не зводив очей і свого скельця, нагородила його, також простягти йому руку для поцілунку, хоча очі її були спрямовані на сера Генрі. Я радий зізнатися, що не брав участі в цій церемонії, жодна з королев не подала мені руки для поцілунку.
Потім Нілепта гукнула до себе чоловіка, мабуть, начальника охоронців, і віддала йому суворий і точний наказ, усміхаючись, кокетливо кивнула нам головою і вийшла із зали у супроводі Зорайї і варти. Коли обидві королеви пішли, офіцер, якому Нілепта віддала наказ, із виглядом глибокої пошани повів нас із зали різними коридорами і цілою низкою пишних апартаментів до великої кімнати, освітленої висячими лампами (вже стемніло), застеленої багатими килимами, уставлену ложами. На столі, в центрі кімнати, були приготовані наїдки, плоди і багато квітів. Тут було чудове вино в старовинних глиняних посудинах, красиві кубки із золота і слонової кістки.
Слуги, чоловіки і жінки, були готові служити нам, і поки ми їли, до нас звідкілясь долинув дивний спів. “Срібна лютня говорила, поки не пролунав владний звук труби!” — співав чийсь ніжний голос. Нам би здалося, що ми в земному раю, якби думка про огидного великого жерця не отруювала нашого задоволення. Але ми так втомилися, що ледве могли сидіти за столом, і скоро почали пояснювати жестами, що страшенно хочемо спати. Нас повели кудись і хотіли покласти кожного в окрему кімнату, але ми дали зрозуміти, що хочемо спати по двоє. Задля обережності ми поклали спати Умслопогаса з його сокирою в головній кімнаті, поблизу завішених дверей, які вели до нашого приміщення. Гуд і я лягли в одній кімнаті, сер Генрі й Альфонс — у другій. Скинувши з себе весь одяг, окрім сталевих сорочок, ми впали на наші розкішні ложа і вкрилися багатими, вишитими шовком ковдрами.
За дві хвилини я задрімав, аж раптом мене розбудив голос Гуда.
— Квотермейне! — сказав він. — Бачили ви коли-небудь такі очі?
— Очі? — запитав я крізь сон. — Які очі?
— Звичайне”, очі королеви Зорайї, так, здається, її звуть!
— О, я їй-богу не знаю! — позіхнув я. — Я не помітив! Думаю, що в них обох добрі очі!
Я знову задрімав. Гуд розбудив мене через п’ять хвилин.
— Квотермейне, послухайте!
— Ну, що там іще?
— Помітили ви, яка у неї ніжка?
Цього я вже не міг витерпіти. Біля мого ліжка на столі лежав мій капелюх. Майже мимоволі я схопив її і кинув прямо в голову Гудові.
Після цього я заснув сном праведника. Що стосується Гуда, не знаю, чи спав він, чи мріяв про чарівну Зорайю, та мені це байдуже!
Розділ XIII
НАРОД ЦУ-ВЕНДІ
Завіса опустилася на якийсь час, і актори нової драми принули в глибокий сон; всі сплять, мабуть, окрім Ні лепти, яка дала волю своїм поетичним здібностям і, лежачи в ліжку, не могла заснути, думаючи про іноземців, які відвідали її країну, що ніколи не бачила подібних гостей, розмірковуючи над тим, хто вони, що приховує їхнє минуле, порівнюючи їх із тубільними чоловіками. У мене немає поетчних здібностей, я хочу просто зібратися з думками і за власними враженнями розповісти про той народ, серед якого ми опинилися.
Назва країни Цу-венді походить від слова Цу — жовтий і Венді — країна, або місце. Я ніколи не міг зрозуміти, чому вона так називається, навіть самі мешканці не знають цього. На мою думку, існують три версії походження такої назви країни. По-перше, назва ця походить від величезної кількості золота в країні. Щодо цього Цу-венді — справжнє Ельдорадо.
На відстані одного дня їзди від Мілозиса цілі поклади золота. Я сам бачив масу золотоносного кварцу. В країні Цу-венді золото — звичайнісінький метал, і срібло цінується вище.
Інше походження назви може бути таким: певної пори року тубільні трави, надзвичайно соковиті і густі, сильно жовтіють, так само, як і хлібне зерно.
Третя версія про назву країни походить від повір’я, що раніше тут жив народ, який мав жовту шкіру, потім, через багато поколінь, він, перетворився на білошкірих людей. Цу-венді — країна гориста, має форму овалу й оточена безмежними терновими лісами, болотами, які розтяглися на сотні миль, пустелями і горами. Вона займає центральне місце на континенті. Мілозис перебуває, згідно з моїм анероїдом, на дев’яти тисячах футів над рівнем моря, а решта території країни ще вище, і я думаю, сягає одинадцяти футів. Клімат порівняно холодний, схожий на клімат південної Англії, хоча дещо тепліший і не такий дощовий. Ґрунт надзвичайно родючий. Тут ростуть і зернові рослини, і фрукти, і прекрасний будівельний ліс. Південна частина країни вирощує багато цукрової тростини. Кам’яного вугілля тут удосталь, багато мармуру, чорного і білого. Чимало тут усіляких металів, окрім срібла, яке трапляється рідко і тільки в горах на півночі країни. Цу-венді — красива і мальовнича країна. На кордоні її тяглися два ряди снігових гір, які з західного боку закінчуються непрохідним терновим лісом, перетинають країну з півночі на південь і проходять на відстані вісімдесяти миль від Мілозиса. В країні три великих озера, одне називається також Мілозис, як і місто.
Народонаселення цієї квітучої країни, загалом, дуже значне, від десяти до дванадцяти мільйонів. Це — землеробська нація і поділяється на класи.
Середній клас складається головним чином із купців, офіцерів армії; простий народ — працелюбні селяни — живуть на землях панів, у яких перебувають у феодальній залежності.
Вищий клас у країні має абсолютно білу шкіру і риси обличчя південного типу, а в простого народу темна шкіра, хоча він зовсім не схожий на негрів або інших африканських дикунів. Походження народу Цу-венді загубилося в мороці часу. Архітектура і скульптура в країні нагадує єгипетську, чи, точніше, Ассирійську37. Відомо, що чудовий стиль сучасних споруд з’явився не більше восьмисот років тому й зовсім утратив будь-які сліди впливу Єгипту.
Зовнішність і звички народу швидше нагадують євреїв, мабуть, він і є нащадком одного з десяти племен, розсіяних в усьому світі. Крім того, я чув одну легенду від арабів на східному березі Африки. Легенда ця свідчить, що понад дві тисячі років тому в країні, відомій під назвою Вавилонії, відбувся заколот, і велика партія парсів утекла звідти на кораблі і пристала до північно-східного берега Африки, де, за легендою, жили люди, які поклонялися сонцю і вогню. Тубільці посварилися з новими поселенцями і пішли всередину материка, де їхні сліди загубилися. Хіба не може бути, що народ Цу-венді є нащадками цих вогнепоклонників? Є щось у його характерних рисах і звичаях, що примарно нагадує парсів. Сер Генрі говорить, що коли пам’ять не зраджує, то справді у Вавилоні був заколот, унаслідок якого безліч народу пішла з країни. Встановлено, що існувало кілька окремих еміграцій парсів від берегів Перської затоки до східного берега Африки.
Цу-венді, будучи землеробським народом, відрізняється войовничими здібностями і при будь-якій слушній нагоді починає війну з іншими народами, результатом чого є та обставина, що приріст населення ніколи не перевищує продуктивності країни. Політичне становище країни також сприяє цьому. Монархічне правління дещо обмежене владою жерців і радою з вищих сановників країни. Але слово короля є законом. Насправді, система правління нагадує феодальну, хоча рабства, в буквальному розумінні цього слова, тут не існує. Всі вищі сановники країни тільки номінально вважаються підданими короля, а насправді зовсім незалежні, розпоряджаються життям і смертю своїх підлеглих, воюють і миряться з сусідами за своїми інтересами, а іноді відкрито повстають проти короля або королеви і спокійно ховаються у своїх замках, не звертаючи уваги на уряд.
Вісім різних династій посідали трон за останнє тисячоліття, захоплюючи владу після кровопролитної боротьби.
Коли ми приїхали до країни, справи йшли добре, бо останній король, батько Нілепти і Зорайї, був надзвичайно здібний та енергійний правитель і вмів тримати в руках і жерців, і сановників.
Два роки минуло по його смерті. Дві сестри, його доньки, успадкували трон, оскільки будь-яка спроба усунути їх від влади викликала б кровопролитну війну. Але різноманітні інтриги честолюбних сановників, що претендують на руку однієї з королев, дуже турбували країну. Загалом усі вважали, що без кровопролиття не обійдеться.
Народ поклонявся сонцю в найширшому розумінні цього слова. Навколо цього шанування сонця групувалася вся соціальна система Цу-венді.
Починаючи від нікчемних дрібниць і до серйозних подій, сонце відігравало вирішальну роль у житті народу. Новонародженого тримали під промінням сонця і присвячували сонцю — “символу добра, влади, надії на вічність”. Ця церемонія відповідала таїнству хрещення. Батьки вказували маляті на величне світило, як на видиму і благотворну силу, і воно, ледве тримаючись на ноженятах, вчилося шанувати й обожнювати його. Ухопившись за тогу матері, дитина йшла до храму сонця, і тут, коли полуденне проміння горіло над центральним вівтарем і осявало променистим світлом увесь храм, мале слухало, як одягнені в білий одяг жерці урочисто співали хвалебний гімн сонцю, бачило, як народ з палким благанням падав ниць перед вівтарем, як при звуках золотих труб приносилися жертви, кинуті у вогненну піч під вівтарем. Тут же, в храмі, жерці оголошували, що він “дорослий чоловік” і благословляли його на війну і добрі справи, тут, перед вівтарем, він стоятиме з обраною нареченою, і тут же, якщо шлюб нещасливий, може розлучитися з дружиною.