Генри Хаггард – У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна (страница 93)
Так минає все життя людини, поки її не приносять сюди мертвою і не кладуть її прах перед східним вівтарем. Коли останній промінь сонця осінить її бліде, мертве обличчя, вона зникає в розжареній печі під вівтарем… І все скінчено!
Жерці сонця не одружуються і набираються з молодиків, спеціально призначених для цієї мети батьками.
Посвячення в сан жерця залежить від царської влади, але призначений жрець не може ухилитися від своїх обов’язків. Я не помилюся, якщо скажу, що саме жерці правлять країною. Наказ великого жерця в Мілозисі беззастережно і покірливо виконується всіма жерцями, що живуть затри або чотири сотні миль від нього. Вони є головними суддями в країні і в кримінальних, і в цивільних справах, хоча допускається й апеляція до ради сановників і від них до короля. Жерці мають величезну владу в справах етичного і релігійного характеру, аж до відлучення від церкви. І це серйозна і небезпечна зброя в їхніх руках! По суті, влада і права жерців необмежені, але я скажу, що жерці сонця — мудрі і обережні у своїх учинках. Вельми рідко трапляється, щоб вони виявили зайве завзяття, переслідуючи кого-небудь. Навпаки, вони схильні до пощади і милосердя, щоб уникнути ризику дратувати сильний, але добродушний народ, який покірно несе їхнє ярмо на своїй спині, але здатний повстати і скинути його з себе. Одне з джерел необмеженої могутності жерців — це монополія на письменність, знання з астрономії, що допомагає їм тримати народ у руках, передбачаючи йому затемнення і появу комет. У країні Цу-венді тільки дехто з вищого класу вміє читати і писати, але всі жерці обов’язково письменні і вчені.
Закони країни, загалом, сумирні та справедливі, багато в чому відрізняються від наших цивілізованих законів.
Наприклад, в Англії закон карає дуже суворо будь-який замах на чужу власність суворіше, ніж замах на життя людини. Це цілком зрозуміло у народу, переважаюча пристрасть якого — гроші і гроші!
Будь-яка людина може забити до смерті свою дружину або як найжорстокіше поводитися зі своїми дітьми, і це обійдеться дешевше, ніж якщо він спокуситься вкрасти пару старих чобіт. У Цу-венді на це дивляться інакше. Вбивство карається смертю, зрада, пограбування сиріт і вдів, святотатство, спроба порушити спокій країни — все це загрожує винуватцю смертю.
Його кидають до вогненної печі під вівтарем бога сонця. За іншу провину, враховуючи і неробство, винний засуджується до робіт при яких-небудь національних спорудах у країні/залежно від провини.
Соціальна система Цу-венді падає повну свободу будь-якій окремій особі, якщо тільки вона не порушує законів і звичаїв країни. Існує тут і полігамія, та більшість чоловіків має тільки одну дружину, щоб уникнути зайвих витрат. Згідно із законом, якщо чоловік має кількох дружин, він зобов’язаний надати кожній із них окреме приміщення. Перша дружина — це законна дружина, і її діти належать “до дому батька”.
Діти інших дружин належать дому своїх поважних матерів. Але перша дружина, вступивши в шлюб, може укласти умову, щоб її чоловік не мав інших дружин. Утім, це трапляється рідко, і жінки тримаються за полігамію, яка дає великі переваги першій дружині, що є, таким чином, главою кількох господарств. Шлюб тут вважається цивільним договором, і підкорення певним умовам є обов’язковим для обох договірних сторін, розлучення тут відбувається формально і з церемоніями. Загалом, Цу-венді добрий, веселий, м’якосердий народ. Між ними немає затятих торговців, немає особливої любові до грошей. Вони прагнуть заробити стільки, щоб прожити. Всі вони надзвичайно консервативні і з недовірою сприймають будь-які нововведення і реформи. Їхня грошова система — срібна, золото використовується тільки на декоративні прикраси. Торгівля тут ведеться здебільшого у вигляді мінової. Землеробство — головна справа жителів, і працюють вони старанно. Велика увага приділяється розведенню худоби і коней. Коні чудові, яких я ніколи не бачив у Європі або Африці.
Система податків дуже нескладна: держава бере третю частину заробітку землеробів, жерці одержують п’ять відсотків із залишків. Л якщо людина збідніє, то уряд підтримує її і допомагає. Якщо він ледачий, його посилають працювати на урядові будівництва, і держава бере на себе турботу про його дружин і дітей. Держава споруджує дороги і міські будинки і робить це дуже дбайливо. Вона має армію у двадцять тисяч чоловік, сторожу й інше.
За свої п’ять відсотків жерці служать у храмах, провадять релігійні церемонії, утримують школи, в яких навчають. Деякі храми мають своє окреме майно, але жерці не мають права власності.
Виникає питання, на яке я не можу відповісти: народ Цу-венді належить до цивілізованої чи до варварської раси? В деяких галузях мистецтва вони досягли високого ступеня досконалості, наприклад, в архітектурі або скульптурі. Гадаю, жодна країна у світі не могла порівнятися в цьому з ними. Але в інших речах вони зовсім нетямущі. Сер Генрі, дещо розуміючись на цьому, показав їм, як змішати кремнезем і вапно, а вони зізналися, що ніколи не бачили шматочка скла, і їхній глиняний посуд — первісний. Наші кишенькові годинники надзвичайно захоплювали їх. Вони не мали уявлення про електрику, пару, порох, книгодрукування, пошту. Вони уникнули, завдяки цьому, багатьох нещасть, оскільки давня мудра приказка свідчить: хто додає собі пізнань, той додає і горя! Щодо релігії: у ній немає нічого ані спіритуалістичного, ані піднесеного. Правда, дехто з Цу-венді говорить, що сонце — “вбрання духу”, але це вельми загальний і туманний вислів, багато хто вірить у майбутнє життя, але це якась первісна, необґрунтована віра, а зовсім не єство релігії.
Загалом, я не можу сказати, щоб я вбачав у релігії сонцепоклонників певну релігію цивілізованої раси, якими б не були їхні обряди, якими б не були піднесеними правила жерців, котрі, я впевнений, мають особливу думку щодо цього. Мені залишається сказати тепер тільки про мову Цу-венді і їхню каліграфію. Мова їхня вельми мелодійна, багата і гнучка. Сер Генрі запевняє, що вона схожа на новітню грецьку мову, якої я, на жаль, зовсім не знаю. Мова Цу-венді проста, її легко вивчити. Особливість її полягає в співзвучності й мелодійності та у точності висловлювань. Ми швидко зрозуміли мову, оскільки вона постійно звучала навколо нас. Вона мелодійно звучить у поетичних декламаціях, які полюбляє цей чудовий народ. Алфавіт Цу-венді, за словами сера Генрі, походить від Фінікії і, певне, дещо запозичує з єгипетського. Точно не скажу, оскільки мало розуміюся на цьому. Я знаю тільки, що алфавіт Цу-венді складається з двадцяти двох букв, із яких букви Б, Є й О дещо схожі на наші. Загалом, каліграфія їхня досить груба і складна. Але оскільки народ Цу-венді не пише нічого, крім ділових паперів і документів, то цілком задовольняється своїм алфавітом.
Розділ XIV
ХРАМ СОНЦЯ
Було пів на восьму на моєму годиннику, коли я прокинувся вранці другого дня після нашого приїзду в Мілозис, проспавши рівно дванадцять годин і відчуваючи себе незрівнянно краще. Благодатна річ — сон. Ці дванадцять годин міцного сну так освіжили нас після багатьох днів і ночей праці й небезпеки! Лягли ми в ліжко втомленими, змученими, а прокинулися зовсім іншими людьми!
Я сів на шовкове ложе, — ніколи я не спав на такій постелі, — і перше, що мені впало в очі — це скельце Гуда, спрямоване на мене з його ліжка. Я не бачив нічого, окрім цього скельця в оці Гуда, але зрозумів, що він чекав мого пробудження.
— Квотермейне, — почав він, — чи помітили ви її ніжку, особливо кісточку? Вона гладенька, як роговиця ока!
— Краще погляньте, Гуде, що там? — відповів я, вказуючи на завісу, за якою з’явилася людина і показувала нам знаками, що готова вести нас у ванну.
Ми з задоволенням погодилися і нас привели у чудову мармурову кімнату, в центрі якої був басейн із кришталевою водою, куди ми з насолодою занурилися. Скупавшись, ми повернулися до своїх кімнат, одягнулися і вирушили до центральної кімнати, де було приготовано сніданок для нас. Після сніданку ми довго походжали кімнатою, милуючись оббивкою стін і килимами, статуями Й очікуючи, що буде далі. Насправді, за цей період ми так звикли дивуватися, що були тепер готові до всього. Ось з’явився наш друг капітан і люб’язно пояснив нам знаками, що ми маємо йти за ним. Ми скорилися не без вагання і з важким серцем, оскільки здогадувалися, що наш друг із холодним поглядом, Егон, великий жрець, не вибачив нам убитого бегемота. Але нічим тут не зарадиш, і я особисто сподівався тільки на захист королев, знаючи, що жінка, яка схоче щось зробити, завжди знайде можливість. Хвилинна прогулянка через коридори і двір, і ми опинилися біля великих воріт палацу, які ведуть на пагорб до храму сонця.
Ці ворота дуже широкі, масивні і дивовижно красиві. Перед ними рів із водою, через який перекинуто підйомний міст. Тільки-но ми підійшли, половина воріт широко відкрилася, ми пройшли через міст і зупинилися, розглядаючи найчудовішу у світі дорогу, що веде до храму. Обабіч дороги велично підносилися красиві будівлі з червоного граніту — житла придворних і сановників, — що тягнулися до горба, увінчаного прекрасним храмом сонця, що панував над усією дорогою. Поки ми милувалися цим грандіозним видовищем, до порога під’їхало чотири кабріолети, запряжені білими, як сніг, кіньми. Це були двоколісні дерев’яні кабріолети, прикріплені до міцної осі підтримувані шкіряними попругами. Колеса з чотирма спицями були обтягнуті залізом. У передній частині кабріолета, над віссю, влаштовано сидіння для кучера, з поручнями, щоб він міг утриматися на місці під час їзди. Всередині екіпажа три низьких сидіння, два з боків кабріолета і одне задом до коней, напроти дверцят.