Генри Хаггард – У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна (страница 69)

Але це допомогло нам ненадовго.

Вороги нанесли хмизу і сухої трави до кедрових воріт і підпалили їх.

Поки вони горіли, ми радилися.

Далі відступати було нікуди, оскільки в другому дворі, де були жінки і діти та лежали запаси хліба, дуже мало місця для бою.

Тільки тут, на першому дворі, ми мали втриматися й перемогти або померти.

Досі наші втрати, порівняно з чорними кенда, у яких загинуло понад дві тисячі воїнів, були незначні.

У нас близько двохсот було вбито і приблизно стільки ж поранено. Отже, в нашому розпорядженні залишалося майже тисяча шістсот воїнів, що було значно більше, ніж могло битися в цьому тісному місці.

Тому ми вирішили так: триста п’ятдесят кращих воїнів будуть захищати храм, поки не впадуть.

Решта (понад тисячу) відійдуть у другий двір, до жінок і дітей.

Вони мали провести останніх таємними стежинами до місця, де були заховані верблюди, й утікати з ними, куди можуть.

Ми сподівалися, що перемігши, чорні кенда будуть дуже стомлені, щоб переслідувати їх рівниною до віддалених гір.

Це було відчайдушне рішення, але в нас не залишалося іншого вибору.

— А моя дружина? — хрипко запитав Регнолль.

— Поки храм стоїть, вона має бути в ньому, — відповів Харут, — та коли все буде втрачено і я впаду, ти, білий пане, увійди до святилища, візьми її і Дитя із слонової кістки і біжи за іншими. Тільки я зобов’язую тебе: під страхом прокляття неба, не допусти, щоб Дитя потрапило до рук чорних кенда. Спершу спали його або розбий на порох камінням. Окрім того, я віддав наказ в останню хвилину підпалити навіси, влаштовані над запасами хліба, щоб вороги, які уникнуть наших списів, померли з голоду.

Негайно ж усі накази Харута, який, окрім головного жерця, був чимось на зразок президента цієї республіки, були беззаперечно виконані.

Я ніколи не бачив досконалішої дисципліни, ніж у цього бідолашного народу.

Загін за загоном воїни, призначені супроводжувати жінок і дітей, зникали за воротами другого двору. Кожен, хто йшов, обертався і салютував списом тим, хто залишався.

Триста п’ятдесят оборонців зайняли місця, як греки, що захищали Фермопіли.

Попереду розташувався я зі своїми стрільцями, яким роздали решту патронів (по вісім на кожного). За нами стали в чотири ряди воїни, озброєні шаблями і списами, під командуванням Харута.

Позаду них, ближче до воріт, що ведуть у другий двір храму, стояло п’ятдесят добірних людей під командою Регнолля, які мали в критичний момент зробити спробу врятувати Хранительку Дитяти. Я забув сказати, що Регнолль був двічі поранений під час відчайдушного захисту укріплень: у плече і стегно.

Коли все було готове й усі втамували спрагу з великих глеків, що стояли вздовж стін двору, полум’я пробивалося крізь масивні дерев’яні ворота.

Це сталося майже через півгодини після того, як їх було підпалено.

Врешті-решт, вони обвалилися під ударами ззовні. Але прохід залишався захаращеним купою каміння, яке ми накидали після того як зачинили ворота.

Чорні кенда розгрібали їх руками, палицями і списами.

Це було нелегко, оскільки наші вцілювали їх списами і били камінням. Але мертвих і поранених відтягали вбік, а на їхнє місце ставали інші.

Врешті-решт, прохід розчистили.

Тоді я відіслав метальників списів назад на свої місця і приготувався виконати своє завдання.

Чекати довелося недовго. З гучними криками натовп чорних кенда кинувся в прохід.

Тільки-но вони з’явилися у дворі, як я скомандував стріляти, і п’ятдесят куль полетіло їм назустріч з відстані кількох ярдів.

Вони повалилися купами, як скошений хліб. Ми швидко зарядили рушниці і чекали нової атаки.

Знову з’явилися вороги і знову повторилася жахлиа сцена.

Ворота і тунель були захаращені полеглими.

Щоб відновити атаку, ворогам довелося прибирати їх під нашим вогнем (стріляли я, Ханс і кілька найкращих стрільців).

Так тривало, доки ми не витратили останніх патронів. Тоді мої люди відійшли назад, давши змогу Харутові і його загону зайняти наші місця, і змінили непотрібні тепер рушниці на списи й шаблі.

Півгодини або більше продовжувалася жахлива боротьба.

Бій тривав у страшенно вузькому місці, і чорні кенда були не в змозі пробитися крізь списи наших бійців, які захищали своє життя і святилище свого бога. Нарешті вороги відступили, давши нашим можливість прибрати вбитих і поранених та втамувати спрагу водою, оскільки стояла нестерпна спека.

Раптом у воротах з’явився величезний слон Джана, якого підганяли ззаду, колючи списами. Він швидко йшов уперед, змітаючи, на своєму шляху захисників храму, неначе це була суха трава, і нищачи все хоботом, на якому висіли залізні кулі. Удари списами були для нього не більше, за укуси комарів.

Він, сурмлячи, йшов попереду, а за ним потоками котилися чорні кенда, на яких наші метальники списів обрушилися з обох боків. У цей час я в супроводі Ханса повертався з другого двору, куди ходив відвідати пораненого втретє Регнолля. На мою превелику радість, його рана була легкою, тому я поспішив повернутися до учасників битви і зненацька побачив диявола Джану, що мчить просто на мене, розрізаючи на дві частини натовп озброєних людей, як ніс гнаного штормом корабля розрізає воду.

Правду кажучи, я, незважаючи на нелюбов до зайвого ризику, зрадів, побачивши його.

Навіть збудження від тривалої битви не могло знищити в мені відчуття сорому, яке я пережив, промахнувшись у цю тварину чотири рази поспіль на відстані сорока ярдів.

“Тепер, Джано, — думав я, відчуваючи якесь радісне тремтіння, — тепер я змию свою ганьбу. Цього разу я не промахнуся, інакше це буде моїм останнім промахом”.

Джана мчав уперед, крутячи залізними кулями серед воїнів, які розбігалися навсібіч, очищаючи між нами простір.

Для більшої надійності (я трохи тремтів від утоми) я став на праве коліно, сперся на ліве ліктем і прицілився в шию тварини.

Коли вона була кроків за двадцять від мене, я вистрілив, але влучив не в Джану, а в кульгавого жерця, який виконував обов’язки магута, сидячи на його шиї на кілька футів вище того місця, куди я цілив.

Так! Я влучив йому в голову, яка розкололася, неначе яєчна шкаралупа, і він мертвим упав на землю.

У відчаї я знову прицілився і вистрілив.

Цього разу куля потрапила в кінець лівого бивня Джани, від якого відлетів уламок.

Остання надія загинула.

У мене навіть не залишалося часу піднятися й утекти.

Я так і залишився на колінах, чекаючи кінця.

Однієї миті величезна тварина опинилася майже наді мною і, роззявивши рота, підняла хобота.

Раптом я почув голландське прокляття і побачив Ханса, який майже засунув у рота Джани кінець моєї другої слонової рушниці.

Пролунав постріл, за ним другий. За мить величезний хобот обвив Ханса і, закрутивши його в повітрі, кинув футів на 30–40 убік.

Джана захитався, неначе готовий упасти, але утримався, гойднувся праворуч, пройшов, спотикаючись кілька кроків, минувши мене, і зупинився.

Я обернувся, сів на землю і дивився, що буде далі. Спершу я побачив Регнолля, який біг із рушницею. Він двічі вистрілив у голову тварини, але вона не звернула на це ніякої уваги.

Потім я побачив його дружину, Хранительку Дитяти, що вийшла з порталу другого двору в супроводі двох жриць, зі статуєю Дитяти зі слонової кістки в руках. Усі вони були одягнені так само, як і в ранок жертвоприношення.

Вона спокійно йшла вперед, спрямувавши свої великі очі на Джану.

З її наближенням слон почав нервувати. Повернувши голову, він підняв хобота, витягнув його за спиною, схопив за ногу царя Сімбу, який непорушно сидів у своєму кріслі. Поволі він стягнув Сімбу з крісла. Той упав біля лівої передньої ноги тварини. Потім слон обвив хоботом тіло безпорадної людини (я досі не можу забути виразу його сповнених жахом очей) і закрутив його в повітрі, спершу повільно, потім усе швидше й швидше, поки блискучі ланцюги на грудях жертви не перетворилися да суцільне срібне колесо. Потім слон жбурнув його на землю, де бідний цар лежав аморфною масою, втративши людську подобу.

Хранителька Дитяти безстрашно зупинилася перед твариною-богом. Її супутниці залишилися позаду.

Регнолль стрибнув уперед, щоб відтягти її вбік, але ціла дюжина людей утримала його, не знаю, чи з метою врятувати його життя, чи через якусь іншу причину.

Джана дивився на Хранительку Дитяти, а вона дивилася на Джану. Потім він люто закричав і, вихопивши Дитя зі слонової кістки з її рук, закрутив його в повітрі і розбив об каміння, як Сімбу. Стародавня статуя, що пережила багато століть, розлетілася на тисячу дрібних шматочків.

Побачивши це, білі кенда страшенно застогнали; жінки, які супроводжували Хранительку, розірвали на собі одяг, Харут, який стояв поблизу, непритомним упав на землю.

Ще раз закричав Джана, потім поволі опустився на коліна, і, тричі вдаривши об землю хоботом, неначе виявляючи цим покору прекрасній Хранительці, яка стояла перед ним, затремтівши усім своїм могутнім тілом, упав мертвим!

Битва припинилася. Чорні кенда стояли заціпенівши.

— Бог помер! — крикнув хтось. — Цар помер! Джана убив Сімбу і сам убитий! Дитя розбите! Біжіть, чорні кенда! Біжіть, бо боги померли, і земля наша стала землею примар.