Генри Хаггард – У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна (страница 65)

У святилищі не було нічого іншого, окрім крісла з чорного дерева, інкрустованою слоновою кісткою, зображення змії і двох сувоїв папірусу, що лежали в ніші біля статуї.

На превеликий жаль, Харут не дозволив навіть торкнутися їх.

— Тепер ви і народ білих кенда — одне, — сказав він, коли ми вийшли з святилища, — ваш кінець — його кінець; ваша доля — його доля; його таємниця — ваша таємниця. Ти, лорде Ігезо, в нагороду за допомогу нам одержиш леді, яку ми викрали у тебе на Нілі.

— Як вам удалося зробити це? — перервав Харута Регнолль.

— Ми стежили за тобою, пане. Ми йшли за тобою в Єгипті, поки не випала слушна нагода. Коли настала ніч, ми покликали леді, і вона прийшла на наш поклик. Ти пам’ятаєш арабів, що роз’їжджали берегом великої річки за день до викрадення? Ми були серед них і нам удалося на верблюдах відвезти леді через пустелю до нашої країни, точно так, як і, я переконаний, ми перевеземо тебе і її назад.

— Я теж вірю в це, — відповів Регнолль, — ви скоїли мені багато зла. Але як могло статися, що мій хлопчик був убитий слоном?

— Запитай про це Джану, а не мене, — похмуро відповів Харут. — Ти, Макумазане, одержиш у нагороду багато слонової кістки, яку ти бачив на кладовищі слонів по той бік річки Тави. Коли ти вб’єш Джану, що стереже це місце, і переможеш його слуг — чорних кенда, ми дамо тобі верблюдів, щоб довезти слонову кістку до кораблів. Що стосується тебе, жовта людино, я думаю, що ти, який скоро успадковуватимеш усі речі, не шукаєш нагороди.

— Старий маг хоче сказати, що я скоро помру, — задумливо спльовуючи зауважив Ханс, — що ж, баасе, я готовий, якщо спершу помре Джана і дехто ще. Адже я вже застарий для подорожей і битв і тому буду радий перейти до країни, де знову зроблюся молодим!

— Дурниці! — вигукнув я.

— Західна і східна дороги, — продовжував Харут, — єдині шляхи, що ведуть у Храм на вершині гори. Західний шлях, який іде через пустелю, легко захистити. Щодо нього нам нічого турбуватися, оскільки не звідти слід чекати нападу. Інша справа — східний. Я вам покажу його, якщо ви поїдете зі мною.

Він віддав кілька наказів жерцям; ті подалися майже бігцем і через якийсь час повернулися, ведучи кількох верблюдів.

Ми сіли на них і, проїхавши півмилі, досягли ряду прямовисних скель, що утворювали зовнішній кратер.

У цих скелях був прохід шириною дві-три сотні ярдів, у середині якого проходила дорога з окопами обабіч, улаштованими, очевидно, для оборони.

Помітивши, що ці укріплення є ненадійним захистом, я запитав, коли вони збудовані.

Харут відповів, що під час останньої війни, близько ста років тому, коли чорних кенда вигнали з цього місця, оскільки білих кенда на той час було більше, аніж тепер.

— Отже, Сімбі відома ця дорога? — запитав я.

— Так, пане. І Джана знає її, бо часом він відвідує ці місця і вбиває всіх, кого зустріне. Тільки до храму він ніколи не насмілюється наблизитися.

Я сказав Харутові, що потрібно негайно зміцнити це місце.

— Так, пане, — погодився він, — ми не достатньо сильні, щоб напасти на чорних кенда в їхній країні або зустріти їх у відкритому полі. Тільки тут може відбутися рішуча битва між Джаною і Дитям. Ви будете тут керувати при спорудженні різних укріплень, які допоможуть нам перемогти Джану і чорних кенда.

— Ти думаєш, Харуте, що цей слон супроводжуватиме Сімбу і його воїнів?

— Безперечно, пане. Так було завжди. Джана покоряється Сімбі і деяким жерцям чорних кенда, предки яких вигодували його. Крім того, він сам уміє думати за себе. Це невразливий злий дух.

— Його ліве око і кінець хобота виявилися вразливими, — зауважив я, — хоча я не сумніваюся в його здатності міркувати.

Ми зробили кілька вимірювань; Регнолль, добре знайомий із такими речами, начорно зробив у своєму записнику креслення місцевості для складання плану нових укріплень.

Ми повернулися до міста, де мали тепер багато справ. Стомлені тривалою їздою, безсонною ніччю і всіма попередніми хвилюваннями ми, трохи поївши, вкладалися спати.

Близько п’ятої години нас розбудив посланець Харута, просячи прийти у важливій справі до будинку зборів, який розташовувався неподалік від нашого будинку на площі, де відбувалася мінова торгівля.

Там ми знайшли Харута і близько двадцяти інших ватажків, за якими на шанобливій відстані стояла приблизно сотня білих кенда, переважно жінок і дітей, оскільки чоловіче населення вже жнивувало.

Нас провели на почесні місця.

Коли ми всілися (Ханс став за нами), піднявся Харут і повідомив, що від чорних кенда прибуло посольство, яке зараз постане перед зібранням.

Увійшло п’ятеро досить лютих на вигляд чорних кенда, без зброї, але зі своїми звичними срібними ланцюжками на грудях, із позначками їхнього звання.

У їхньому ватажкові я впізнав одного з парламентерів, які говорили з нами перед тією битвою, коли я потрапив у полон.

Він виступив уперед і сказав, звертаючись до Харута:

— Нещодавно, о пророче Дитяти, я, вісник бога Джани, що говорив вустами царя Сімби, застерігав тебе і твого брата Марута, але ви не послухалися мене. Тепер Джана взяв Марута, і я знаву прийшов застерегти тебе.

— Я пам’ятаю, — покірно перервав посла Харут, — що вас, які передали мені слова Сімби, було двоє. Але Дитя наклало свій карб на чоло одного з вас. Якщо Джана взяв мого брата, то де ж твій?

— Ми застерігали вас, — продовжував посол, — але ви прокляли нас в ім’я Дитяти.

— Так, — знову перервав його Харут, — ми прокляли вас трьома прокляттями. Прокляттями бурі, голоду і війни. Два перших уже справдилися, залишається третє, яке скоро впаде на вас.

— Я прийшов говорити з тобою про війну, — сказав посол, дипломатично уникаючи інших тем.

— Це нерозсудливо, — заперечив Харут, — ви вже билися з нами, але мало чого досягли. З вашого боку вбито багатьох, а з нашого мало. Білий пан уник ваших рук та бивнів Джани, у якого тепер не вистачає ока. Якщо він бог, чому він не міг убити беззбройну білу людину?

— Джана відповість сам за себе, Харуте. Ось слова, які він говорить вустами царя Сімби: Дитя знищило мої посіви, тому я вимагаю, щоб його народ віддав три чверті своїх. Хай вони зберуть збіжжя самі і складуть на південному березі річки Тави. Хай народ Дитяти видасть білих людей, щоб їх принесли мені в жертву. Хай біла пані, Хранителька Дитяти, стане дружиною Сімби, а з нею і сто дівчат вашого народу. Хай зображення Дитяти принесуть до річки Тави і продемонструють богу Джані у присутності його жерців і царя Сімби. Ось чого вимагає Джана вустами царя Сімби.

Я бачив, як здригнувся Харут і все зібрання, коли почули ці облудні вимоги.

— А якщо ми відмовимося виконати це? — все ще спокійно запитав Харут.

— Тоді Джана оголошує вам останню війну, — зухвало закричав посол, війну доти, доки не буде убитий останній чоловік, поки Дитя, якого ви шануєте, не перетвориться на попіл, поки ваші жінки не стануть нашими рабинями, поки ваша земля не буде спустошена, а ім’я ваше забуте! Вже воїни Джани зібралися, і він трубним звуком закликає їх до бою. Завтра або найближчого дня ми нападемо на вас і всіх винищимо, перш ніж зійде повний місяць!

Харут підвівся і, вийшовши з-під навісу, став спиною до послів і пильно подивився на віддалені високі гори.

Я з цікавості пішов за ним і побачив, що ці гори були оповиті темними, важкими хмарами.

— Послухайтеся моєї поради, друзі, і швидше їдьте до річки Тави, — сказав послам Харут, повертаючись під навіс, — у горах зараз іде такий дощ, якого я ніколи не бачив. Ваше щастя, якщо ви встигнете перейти річку, перш ніж вона розіллється.

Ця звістка, здавалося, стривожила послів. Вони вийшли з-під навісу і дивилися на гори, перешіптуючись. Потім повернулися і з байдужим виглядом зажадали відповіді на свої вимоги.

— Хіба ви не здогадалися про неї? — запитав Харут.

Потім, випроставшись на повний зріст, він загримів:

— Поверніться до свого злого бога, прихованого в образі лісового звіра, і до його раба, що іменує себе царем, і скажіть їм: “Так говорить Дитя своїм рабам, собакам чорним кенда, що зважилися обурюватися: перейдіть, якщо можете, мою річку. Ти вже мертвий, Джано! Ти вже мертвий, рабе Сімбо! Ви вже розсіяні, собаки чорні кенда! Ви житимете на безплідній землі, де вам доведеться рити глибокі колодязі, щоб добути воду і харчуватися дичиною, оскільки у вас буде мало хліба”. Тепер забирайтеся геть, та швидше, щоб не залишитися тут назавжди!

Посли повернулися і пішли.

Я був у захваті від артистичних здібностей Харута.

Додам, що як вельми спостережлива людина він абсолютно мав рацію щодо дощу в горах. Як ми дізналися згодом, саме коли посли досягли річки, вона сильно розлилася. Один із них потонув під час переправи, і протягом чотирнадцяти днів річка залишалася непрохідною.

Того ж вечора ми почали готуватися зустріти неминучий напад. Становище білих кенда було вельми серйозним.

У них було всього близько двох тисяч семисот чоловіків (разом із хлопчиками і старими), придатних для різних військових дій. До них можна було додати до двох тисяч жінок. Дивно, що в цього народу чоловіки перевершували кількістю жінок. Проти таких незначних сил чорні кенда могли виставити двадцять тисяч чоловіків, залишивши хлопчиків і старих та жінок захищати своєї землі.

Таким чином, на одного білого кенда припадало майже десять ворогів.