Генри Хаггард – У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна (страница 40)

На мій подив, серед них виявився мій, можна сказати, давній знайомий.

Це нікчемне лице, маленькі блудливі очі і гострий червонуватий ніс не могли належати нікому іншому, окрім Ван-Купа, колись уславленого в Південній Африці великими, невловимими для закону аферами, через які і я став жертвою на двісті п’ятдесят фунтів стерлінгів — суму, досить значну для мене.

Ван-Куп обернувся і, побачивши мене, вигукнув:

— Кого я бачу! Аллан Квотермейн!

Тон його вигуку привернув увагу лорда Регнолля, який стояв поблизу.

— Так, містере Ван-Купе, — відповів я, — ви не помилилися, це я. Я теж радий бачити вас, як і ви мене.

— Я думаю, тут непорозуміння, — сказав лорд Регнолль, здивовано дивлячись на нас. — Це сер Юніус Фортеск’ю.

— Я, далебі, не можу пригадати, — заперечив я, — щоб він називався цим ім’ям. Але принаймні ми давні знайомі.

Лорд Регнолль відійшов убік, ніби не бажаючи продовжувати цю розмову.

Ван-Куп упритул наблизився до мене.

— Містере Квотермейне, — тихо сказав він, — обставини дуже змінилися відтоді, як ми зустрічалися з вами востаннє.

— Ваші, можливо, так, — заперечив я, — але в мене все залишилося по-старому, і я буду вам дуже зобов’язаний, якщо ви сплатите мені двісті п’ятдесят фунтів, які ви мені винні.

На хвилину він замислився.

— Ось що я вам запропоную, — сказав він трохи згодом, — ви завжди були спортсменом. Якщо я сьогодні вб’ю більше за вас птахів, ви триматимете язика за зубами щодо моїх африканських справ. Якщо ж ви вб’єте більше за мене, ви також будете мовчати, але я сплачу вам ваші двісті п’ятдесят фунтів із відсотками за шість років.

Звичайно, я міг відмовитися від цієї пропозиції і вивести Ван-Купа на чисту воду. Але вийшов би скандал, а це не входило в мої розрахунки і все одно не наблизило б мене до отримання двохсот п’ятдесяти фунтів.

— Я згоден, — сказав я.

— Що це за парі, сер Юніус? — запитав лорд Регнолль, знову підходячи до нас.

— Це довга історія, — поспішив відповісти Ван-Куп. — Містер Квотермейн вважає, що я заборгував йому п’ять фунтів, і ми погодилися вирішити це питання результатом сьогоднішнього полювання.

— Добре, — сказав лорд Регнолль, очевидно, не зовсім вірячи сказаному: — Оскільки справа стосується грошей, я поставлю кого-не-будь рахувати вбитих птахів і доповідати мені про їхню кількість.

— Згоден, — сказав Ван-Кугі, або сер Юніус.

Я мовчав: зізнаюся, я соромився всієї цієї історії. Дорогою в гай, що стояв усього на милю від замку, ми з лордом Регноллем випадково залишилися вдвох.

— Ви раніше зустрічали сера Юніуса? — допитливо поцікавився він.

— Так, — відповів я, — близько дванадцяти років тому перед тим, як він зник з Південної Африки, де був відомий, як успішний… спекулянт. ¦

— Десять років тому він купив маєток по сусідству зі мною, а за три роки він зробився баронетом.

— Як же така людина, як Ван-Куп, могла одержати такий титул? — здивувався я.

— Купив.

— Купив? Хіба в Англії титули продаються?

— Ви надзвичайно наївна людина, містере Квотермейне. Ваш друг…

— Вибачте мені, ваша ясновельможносте, — перебив я його, — я надто маленька людина і тому не можу назвати сера Юніуса, колишнього Ван-Купа, своїм другом.

— Мені самому несимпатична ця людина, — усміхаючись, сказав мій співбесідник, — але він чудовий стрілець, хоча я впевнений, що ви повернете собі свої п’ять фунтів.

— На це мало шансів, оскільки мені ніколи не доводилося стріляти фазанів, — заперечив я.

— Тепер, містере Квотермейне, моя черга дати вам маленьку пораду. Зважте, що фазани літають набагато повільніше, ніж це нам здається… Але ми вже прийшли на місце. Чарльз покаже вам, де треба стати. Бажаю вам успіху.

За десять хвилин мисливці стояли на місцях, щоб бачити один одного. Мене так поглинуло нове для мене видовище попередніх приготувань до полювання, що я пропустив зайця і фазанову курочку, які дісталися Ван-Купові, який стояв через дві рушниці праворуч від мене.

Тим часом пролунав вигук єгеря, що попереджав про птаха, що летить.

— Стріляйте, — сказав Скруп, — це кулик.

Цієї хвилини я побачив дуже близько від себе коричневого птаха. Я прицілився і вистрілив. Від птаха залишилася тільки хмара пір’я. При гучному реготі оточуючих Чарльз підібрав голову і дзьоб моєї здобичі.

— Вам варто давати птаху відлетіти подалі від вас із вашим дробом номер три, — зауважив Скруп.

Цей випадок так вплинув на мене, що я зробив підряд три промахи, тоді як Ван-Купові вдалося застрелити ще пару фазанів.

Скруп похитав головою, а Чарльз навіть важко зітхнув. Тепер, бачивши, що я не змагаюся з його паном, він був цілком на моєму боці. Історія мого парі якимось чином набула широкого розголосу, а мій супротивник, очевидно, не користувався симпатією серед єгерів.

— Увага, — сказав Скруп, указуючи на фазана, що наближався.

Птах летів дуже високо. Пролунало три постріли, у тому числі й Ван-Купів, але жоден не зачепив фазана. Я вистрілив, пригадавши пораду лорда Регнолля. Птах змінив свій політ і раптом каменем упав на землю ярдів за п’ятдесят від мене.

— Це вже трохи краще! — вигукнув Скруп. Удалий постріл повернув мені впевненість, і я знову застрелив пару фазанів. Але Ван-Куп, який був прекрасним стрільцем, не відставав від мене.

Лорд Регнолль, який стояв по сусідству зі мною, запропонував мені стати з ним дещо позаду решти мисливців.

— Я бачу, що ви краще стріляєте у птахів, які летять високо, — сказав він.

Ми розташувалися між двома гайками ярдів за триста від попереднього місця. Тут справи пішли значно краще.

Та коли ми за годину з гаком зібралися снідати в лісовій сторожівці, виявилося, що я вбив на тридцять фазанів менше, ніж мій супротивник.

Поки ми снідали, погода різко змінилася. Небо затягли хмари, подув сильний, різкий вітер.

Полювання мало продовжуватися на новому місці, в гайку біля озера. Лорд Регнолль вирішив відмовитися від подальшої участі в ньому і стати на час стрільби за мною і Ван-Купом, вважаючи, що й шести стрільців буде забагато за змінених, завдяки погоді умов полювання.

— Випийте склянку шеррі-бренді¹⁵, — порадив він мені, — це зміцнить ваші нерви.

Я скористався його порадою, і ми пішли. Гай, де ми збиралися стріляти і куди перелетіли розігнані нами вранці фазани, був приблизно за милю від сторожки. Він мав вигляд підкови, що оздоблювала один кінець невеликого озера ярдів п’ятдесят завширшки. Четверо стрільців було розставлено вздовж найближчого боку озера, а нам з Ван-Купом були призначені місця на протилежному піднятому боці, де ми були на очах у всіх. Із жахом неподалік я побачив цілий натовп глядачів, серед яких я впізнав зброяра, що набивав мені патрони.

Дорогою до човна, який, перевозив нас через озеро, трапився випадок, який покращив мені настрій і викликав бурхливі оплески інших.

— Куріпки! — раптом проголосив “червоний жилет”, який ішов на деякій відстані попереду нас.

Чарльз швидко подав мені заряджену рушницю. За мить над деревами з’явилися птахи, що ледве летіли проти сильного вітру. Я вистрілив у першого — він упав до моїх ніг. Із другим пострілом іще один приєднався до нього. Я схопив запасну рушницю й убив третього, який пролетів майже над самою моєю головою. Четвертий постріл наздогнав останнього.

Чотири куріпки підібрали під схвальні вигуки і привітання.

Сідаючи у човен, я помітив у Чарльза під пахвою, окрім сумки, ще ящик із патронами. На моє запитання звідки це, Чарльз відповів, що містер Пофем (зброяр) приніс їх про запас. Я нічого не заперечив, оскільки з моїх трьохсот п’ятдесяти патронів за ранок була вже розстріляна добряча половина.

Поки ми всідалися, вітер ще дужче посилився. Стогнучи, гойдалися величезні дуби, неподалік від мене зламана сосна з плескотом упала у воду. Незважаючи на це, полювання почалося. Спершу вітер дув нам у спину, масами женучи фазанів, диких качок та іншу дичину над самими нашими головами. Але незабаром він змінив напрям, люто задув на північ і збільшувався кожної миті.

Проте фазани продовжували свій переліт. Протягом подальшої години з гаком відбувалася найчастіша стрільба.

Єгері ледве встигали заряджати рушниці. Потім птахи стали з’являтися поблизу все рідше й рідше. Доводилося здебільшого стріляти в далеких. Але я стріляв дедалі краще й краще. Один за одним падали фазани то в озеро, то у віддалені кущі. Стволи рушниць так нагрілися, що їх не можна було торкнутися.

Справи Ван-Купа також ішли добре, але на решту рушниць припадало дуже мало, і бідолашні мисливці були змушені задовольнятися роллю глядачів.

До кінця полювання я так пристрілявся, що останніми тридцятьма п’ятьма пострілами убив тридцять фазанів.

Завершальний постріл затьмарив усі попередні.

Високо і дещо осторонь пролетів фазан, що здавався чорною цяткою на темному небі.

— Не варто, дуже високо, — сказав лорд Регнолль, бачивши, що я підіймаю рушницю. Але я все-таки вистрілив; фазан перекинувся, полетів униз і впав у озеро далеко від нас.

Постріл був такий вдалий, що всі присутні схвально закричали. Навіть величний “червоний жилет” щось прихильно пробурчав. Лорд Регнолль наказав ретельно зібрати убиту дичину і покласти здобич Ван-Купа окремо від моєї.

— На другій стоянці ви вбили сто сорок три штуки, — сказав він, — мої підрахунки збігаються з Чарльзовими.