Генри Хаггард – У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна (страница 39)

Стоячи за дубом, я бачив, як він марно намагався підстрелити одного з лісових голубів, що спускалися поласувати жолудями.

Коли перед спуском на землю вони неначе затримувалися в повітрі, мисливець стріляв, і вони відлітали.

Тарах! Тарах! Знову пролунали два постріли з рушниці двостволки. Голуб полетів цілий і неушкоджений.

— Чорт забирай, — весело вигукнув мисливець, — це ж дванадцятий промах, Чарльзе!

— Ваша ясновельможність поцілили у хвіст. Я бачив, як пролетіло перо. Але хіба може хто-небудь, та ще при вітрі, влучити в голуба кулею, навіть коли той збирається сісти на землю?

— Я чув про одну таку людину, Чарльзе. У містера Скрупа гостює його друг з Африки, який з шести разів поціляє чотири.

— У такому разі друг містера Скрупа — брехун, — заперечив Чарльз, подаючи нову рушницю.

Це було занадто. Я виступив уперед, ввічливо підняв капелюха і сказав:

— Даруйте, сер, що я перериваю вас, але ви неправильно стріляєте в голубів. Те, що вони неначе затримуються в повітрі, — тільки здається нам. Насправді вони дуже швидко опускаються на землю. Ваш єгер помиляється, стверджуючи, що ви влучили у хвіст останнього птаха, в якого ви стріляли з обох стволів. У тому й іншому випадку ваша куля пролетіла принаймні на фут вище цілі, і впав дубовий листок, а не перо голуба.

На хвилину запанувала мовчанка. Лорд Регнолль, який спочатку сердито подивився на мене, посміхнувся і сказав:

— Сер, дякую вам за пораду, яка мені вельми корисна, оскільки я весь час промахувався, стріляючи в голубів із цих маленьких рушниць. Та, може, ви самі покажете, як це робиться, що, без сумніву, ще збільшить цінність вашої поради. Це було сказано не без легкої іронії.

— Дайте мені рушницю, — сказав я, знімаючи пальто.

Лорд Регнолль, уклонившись, передав мені свою двостволку.

Чарльз презирливо пирхнув.

Я зміряв його очима, але він продовжував зухвало дивитися на мене. Ніколи в житті мене так не дратувало лакейське нахабство.

Зненацька я засумнівався. А раптом я промахнуся? Адже це може трапитися, оскільки я погано знаю політ англійських лісових голубів. Як тоді пережити лакейське презирство Чарльза і чемну глузливість його знатного господаря?

Я благав Бога, щоб голуби більше не прилітали, але марно: незабаром вони знову почали злітатися, шукаючи ласі жолуді.

Я почув як Чарльз пробурмотів:

— Ну ось тепер у цього вчителя є нагода показати своє мистецтво. Його ясновельможність — кращий стрілець у наших краях!

Поки він говорив, з’явилося двоє голубів, що летіли один за одним. Перший почав знижуватися ярдів за п’ятдесят від мене, другий приблизно за сімдесят. Я вибрав першого, ретельно прицілився і вистрілив. Куля влучила йому у воло, звідки дощем посипалися з’їдені ним жолуді.

Птах каменем упав на землю. Другий голуб, відчувши небезпеку, швидко піднімався вгору майже вертикально. Я вистрілив: куля відбила йому голову. Потім я взяв із рук Чарльза заряджену ним другу рушницю і знову побачив наближення двох голубів. Я ризикнув зробити складний постріл і на льоту влучив одному з них у хвіст. Проте він швидко спустився і забився на землі. Прицілившись у другого, я натискував гашетку; курок клацнув, але пострілу не було. Тут мені захотілося провчити Чарльза.

— Молодий чоловіче, — сказав я в той час, як він, роззявивши рота, дивився на мене, — вам варто навчитися уважно обходитися зі зброєю. Якщо ви подали стрільцю незаряджену рушницю, ви здатні зробити й небезпечнішу помилку.

Потім, обернувшись до лорда Регнолля, я додав:

— Я маю вибачитися за свій третій постріл, який осоромив мене, оскільки, взявши мало вперед, я зробив помилку, від якої застерігав вас. Проте цей постріл може показати вашому слузі різницю між голубиним хвостом і листком дуба.

Пір’я бідолашного птаха все ще кружляло в повітрі.

— Це сам чорт! — пробурмотів Чарльз.

Але його господар суворо поглянув на нього і, піднявши капелюха, звернувся до мене.

— Сер! Ваша практика далеко перевершує теорію. Я вітаю ваше таке дивне мистецтво, що майже межує з чудом, якщо це тільки не випадковість…

Тут він затнувся.

— Цілком природно, що ви так вважаєте, — відповів я, — але якщо ми почекаємо ще голубів, і містер Чарльз акуратно заряджатиме рушниці, я сподіваюся переконати вас.

Проте гучний вигук Скрупа, який шукав мене, пролунав у цей момент і розігнав усіх голубів принаймні на півмилі. Втім, за цим я не дуже жалкував.

— Я маю побажати вам доброго ранку, — сказав я, — мене кличуть мої друзі.

— Хвилиночку, — вигукнув мисливець, — можу я просити вас назвати своє ім’я? Мене звуть Регнолль — лорд Регнолль.

— А мене Аллан Квотермейн, — сказав я.

— О, — здивувався лорд Регнолль, — тоді все зрозуміло. Чарльзе! Цей джентльмен — друг містера Скрупа. Ви дозволили собі сказати, що він… перебільшує. Вам варто вибачитися.

Але Чарльза вже й слід прохолов.

У цей час з’явилися Скруп і його наречена, які чули наші голоси.

Довелося все пояснити.

— Містер Квотермейн показував мені, як треба стріляти по лісових голубах із дрібнокаліберних рушниць, — сказав лорд Регнолль.

— О, він вельми компетентний у цьому, — зауважив Скруп.

— Це єдине, що я вмію робити, — скромно заперечив я, — але, безперечно, його ясновельможність набагато майстерніший за мене в стрільбі з рушниці дробом, у якій я мав дуже мало практики.

— Так, — сказав Скруп, — я не раджу вам змагатися з ним, оскільки лорд — один із кращих стрільців Англії.

— Ви перебільшуєте, — сміючись, зауважив лорд Регнолль, — але знаєте, у мене виникла ідея. Завтра ми збираємося влаштувати велике полювання в гаї, де досі ніхто не полював. Може, містер Квотермейн не відмовиться приєднатися до нас?

— На жаль, це неможливо, — відповів я, — оскільки у мене немає з собою рушниці.

— Це нічого, у мене є пара зайвих централок, і я прошу вас їх узяти.

Нічого не вдієш — залишалося прийняти запрошення.

— Мені шкода, містере Скрупе, — продовжував лорд Регнолль, — що не можу запросити вас, оскільки в полюванні може брати участь тільки семеро стрільців. Але, можливо, ви і міс Маннерс не відмовитеся завтра пообідати і провести день у Регноллі. Я познайомлю вас зі своєю майбутньою дружиною, — додав він, ледь почервонівши. Міс Маннерс, під’юджувана цікавістю, відразу прийняла запрошення, перш ніж її наречений встиг відкрити рота.

Скруп запропонував заряджати для мене під час полювання рушниці, що вельми втішило мене, оскільки я боявся якої-небудь каверзи з боку Чарльза.

Дорогою назад із замку ми заїхали в збройову крамницю, замовити патронів. Господар запитав, скільки мені їх треба, й одержавши відповідь “сто”, здивовано подивився на мене.

— Наскільки я зрозумів, сер, — сказав він, — ви берете участь у завтрашньому полюванні в Регноллі. Здається, вам принаймні потрібно триста п’ятдесят патронів.

— Добре, — погодився я, побоюючись продемонструвати своє незнання місцевих умов полювання, — приготуйте мені їх і спорядіть їх трьома драхмами пороху.

— Так, сер; і унцією з восьмого дробу номер п’ять?

— Ні, — заперечив я, — візьміть номер три. До побачення.

Зброяр знову здивовано подивився на мене, і йдучи я чув, як він сказав своєму помічникові:

— Цей африканець, мабуть, збирається стріляти страусів.

Розділ ІІ

АЛЛАН Б’ЄТЬСЯ ОБ ЗАКЛАД

Наступного ранку ми зі Скрупом о десятій годині прибули в Регнолль, прихопивши дорогою замовлені напередодні патрони, за які мені довелося заплатити неабияку суму.

“Так, — подумав я, — урок стрільби фазанів обійдеться мені недешево…”

Коли ми вийшли з коляски, до нас наблизилася якась велична персона в оксамитовій куртці і червоному жилеті у супроводі Чарльза, який ніс дві рушниці.

— Це головний єгер, — шепнув мені Скруп.

— Якщо не помиляюся, містер Квотермейн? — запитав поважний єгер, холодно і несхвально оглядаючи мене.

— Так, це я.

— Його ясновельможність доручив мені передати вам ці рушниці. Чарльз супроводжуватиме вас під час полювання і носитиме за вами рушниці і патрони.

Я узяв одну із централок і оглянув її. Це була прекрасна дорога зброя.

У цей час з-за рогу будівлі з’явився сам лорд Регнолль. Після взаємних привітань він провів нас до просторої зали, де зібралася решта учасників полювання. То були відомі стрілці, більшість яких я знав за мисливськими журналами.