Генри Форд – Моє життя та праця (страница 15)

Неможливо простежити крок за кроком усе наше виробництво та продемонструвати, як усе сталося, без того, щоб не зупинитися детально на різних технологічних процесах. Навіть не знаю, чи це взагалі можливо, бо щодня впроваджується щось нове, і ніхто не може встежити за всім. Візьму навмання кілька новацій. За ними можна буде приблизно скласти собі уяву про те, що станеться, коли світ поставить виробництво на правильний фундамент, і наскільки більше ми платимо за речі, ніж по суті потріб­но, наскільки нижча заробітна плата проти тієї, яка була б доцільною, й наскільки неосяжно поле, яке ще підлягає дослідженню. Компанія Форда завоювала наразі ли­ше мі­німальну ділянку.

Автомобіль Форда складається приблизно з 5 тисяч запчастин, сюди входять гвинти, гайки тощо. Деякі зап­частини достатньо об’ємні, інші ж, навпаки, не більші за частинку годинникового механізму. При будівництві перших взірців ми збирали автомобіль, починаючи з будь-якої запчастини, на землі, і робочі приносили потрібні для цього запчастини за порядком на місце збірки — цілком так само, як споруджують будинок. Коли ми стали самі виготовляти запчастини, вийшло само собою, що для кожної запчастини були влаштовані певні відділи і в біль­шості випадків один і той же робітник виконував усе, що необхідно для виробництва невеликої запчастини. Швидке зростання і темп нашої продуктивності, однак, вельми скоро зажадав винаходження нових виробничих рішень для того, щоб різні робітники не заважали один одному. Ненавчений робітник потребує більше часу на розвідку та постачання матеріалу й інструментів, ніж навчений, тому отримує меншу платню, адже цей час прогулянки не надто високо цінується!

Перший успіх у збиранні полягав у тому, що ми стали доправляти роботу до робітників, а не навпаки. Нині ми сповідуємо два серйозні загальні принципи на всіх роботах — змушувати робітника, за можливості, не робити ніколи більше одного кроку і ніколи не допускати, щоб йому доводилося на роботі нахилятися вперед або набік. Правила, яких дотримуються при складанні, свідчать:

1) Розміщуй інструменти, як і робітників, за порядком майбутньої роботи, щоб кожна запчастина під час процесу складання проходила якнайменший шлях.

2) Користуйся візочком або іншими транспортними засобами, щоб робітник міг після закінчення роботи над предметом покласти його завжди на одне і те ж місце, яке зазвичай має бути якнайближче. Якщо можливо, використовуй силу тяжіння, щоб підвезти відповідну запчастину наступному робітнику.

3) Користуйся складальними шляхами, щоб привозити та відвозити потрібні запчастини в зручні проміжки часу.

Остаточним результатом виконання цих основних пра­вил є скорочення вимог, які висувають до розумових здіб­ностей робітника, і скорочення його рухів до мінімуму. За можливості, йому доводиться виконувати одну і ту ж опе­рацію одним і тим же рухом.

Збирання шасі, з точки зору недосвідченої людини, є найцікавішою та найбільш знайомою процедурою. Був час, коли вона була найважливішим процесом. Тепер ми збираємо окремі запчастини саме на місцях їхнього розподілу.

Десь так 1 квітня 1913 року ми реалізували наш перший досвід зі складальним процесом. Це сталося при збиранні електрогенератора.

Експерименти ми проводимо спочатку в невеликому масштабі. Якщо відкриваємо кращу робочу методу, то не вагаючись беремося навіть до ґрунтовних змін, але мусимо лише безумовно переконатися в тому, що нова методика справді найкраща, перш ніж приступимо до кардинальних змін.

Мені здається, що це був перший рухомий складальний конвеєр, який будь-коли реалізували. Загалом він був схожий на пересувні шляхи, якими користуються чиказькі укладальники м’яса при дробленні туш. Спер­шу, коли весь складальний процес іще перебував у руках одного робітника, останній міг зібрати від 35 до 45 електрогенераторів упродовж дев’ятигодинного робочого дня, тобто йому знадобилося близько двадцяти хвилин на один пристрій. Пізніше його робота ділилася на двадцять дев’ять різних окремих дій, і завдяки цьому час збирання скоротився до тринадцятьох хвилин і десятьох секунд. 1914 ро­ку ми підняли конвеєр на вісім дюймів і час скоротився до семи хвилин. Подальші дослідження темпів роботи довели час складання до п’ятьох хвилин. Коротко кажучи, результат такий: за допомогою наукових методів робітник у змозі дати вчетверо більше порівняно з тим, що він давав лише кілька років тому. Збирання двигуна, яке ра­ніше також проводив один робітник, розпадається зараз на сорок вісім окремих рухів, і працездатність зайнятих цим робітників збільшилася втричі. Відтак ми випробували те ж саме і для шасі.

Найвища продуктивність, досягнута нами при стаціонарному збиранні шасі, дорівнювала в середньому дванадцятьом годинам і восьми хвилинам для одного шасі. Ми спро­бували тягти шасі за допомогою гаків і линви протягом 250 футів.

Шість монтерів пересувалися разом із ним і збирали під час шляху запчастини, приготовані неподалік. Цей недосконалий досвід скоротив час до п’ятьох годин і п’ят­десятьох хвилин для одного шасі. На початку 1914 ро­ку ми проклали складальний конвеєр вище. У цей проміжок часу запровадили принцип вертикального розташування при роботі. Один конвеєр перебував на висоті 26 і 3/4 дюй­ма, а інший на 24,5 дюйма над землею, щоб піді­гнати їх до різного зросту робітників у бригадах. Підняття робочої площини на висоту руки і подальше дроблення робочих рухів, причому кожна людина робила все менше рухів руками, — призвели до подальшого скорочення ро­бочого часу до однієї години 33 хвилин для шасі. Спершу шасі збиралося за допомогою цілої серії одиничних робіт. Монтаж кузова відбувався на Джон Р.-стрит — зна­мени­тій вулиці, яка перетинає наші фабрики в Гайленд-парку. А тепер увесь автомобіль збирається за таким же прин­ципом.

Не варто думати, що все це сталося так швидко і легко, як розповідається. Темп роботи спочатку ретельно ви­пробували.

Для електрогенераторів ми спочатку вибрали швидкість просування у шістдесят дюймів на хвилину. Це було занадто скоро. Потім спробували вісімнадцять дюймів на хвилину. Занадто повільно. Нарешті ми встановили темп у 44 дюйми на хвилину. Першою умовою стало, щоб жоден робітник не поспішав — йому надали необхідні секунди, але жодної зайвої. Після того, як приголомшливий успіх збирання шасі спонукав нас реорганізувати весь наш спосіб виробництва і ввести в усьому складальному відділенні конвеєри, що приводяться в дію механічним способом, ми встановили для кожної окремої складальної роботи відповідний темп праці. Наприклад, складальний конвеєр для шасі рухається зі швидкістю шість футів на хвилину; конвеєр для збірки передніх осей — 148 дюймів на хвилину. При складанні шасі виконуються сорок п’ять різних рухів, і влаштоване відповідне число зупинок. Пер­ша робоча група зміцнює чотири запобіжних кожухи до остова шасі; двигун з’являється на десятій зупинці тощо. Деякі робітники виконують лише один або два невеличкі рухи рукою, інші — набагато більше. Робітник, у чиї обо­в’язки входить установлення якоїсь запчастини, не закріплює її — ця запчастина іноді закріплюється ли­ше після багатьох операцій. Людина, яка вганяє болт, не закручує одночасно й гайку; хто ставить гайку, не закручує її міцно. При русі № 34 новий двигун отримує бензин, попередньо будучи змащений оливою; при русі № 44 радіатор на­повнюється водою, а при русі № 45 — готовий автомобіль виїжджає на Джон Р.-стрит.

Точно такі ж методи застосовувалися і під час складання двигуна. У жовтні 1913 року складання двигуна вимагало дев’ятьох годин і 45-х хвилин; шість місяців по тому, завдяки системі ковзної складальної дороги, час ско­ротився до п’ятьох годин і 56-х робочих хвилин. На нашій фабриці кожна окрема робоча частина перебуває в русі; або вона просувається на великих ланцюгах, прикріплених вище людського зросту, в послідовному порядку, для монтажу, або котиться відповідними шляхами, або за допомогою сили тяжіння. Вирішальним є той факт, що, крім сировинних матеріалів, ніщо не підіймається і не волочиться. Сировина достачається, куди слід, на вантажівках за допомогою частково зібраних фордівських шасі, які настільки рухливі та спритні, що без проблем ковзають у проходах туди і сюди. Жодному робітникові не доводиться нічого тягати або підіймати. Для цього у нас існує окремий відділ — транспортний.

Ми почали з того, що зібрали весь автомобіль на одній фабриці. Потім стали самі виробляти окремі запчастини і зараз же влаштували відділи, в кожному з яких вироблялася лише одна якась запчастина. У тому вигляді, в якому наше виробництво існує нині, кожен відділ продукує лише одну певну запчастину або збирає її. Кожен відділ сам по собі — невеличка фабрика. Запчастина доходить туди у вигляді сировинного матеріалу або відлитої форми, проходить там через цілий ряд машин або нагрівальних процесів або ще через якийсь спеціальний відділ і залишає свій відділ вже у вигляді готового продукту. На початку нашого виробництва різні відділи були розташовані достатньо близько один від одного, і це зробили для полегшення транспортування. Я не припускав, що можна провести такий суворий різнобічний розподіл; але у міру зростання виробництва та збільшення числа відділів ми призупинили виробництво цілих автомобілів і перетворилися на фабрику для виробництва автомобільних запчастин. Потім ми зробили ще одне відкриття: немає потреби виготовляти всі запчастини на тій самій фабриці. Правду кажучи, це не було відкриттям, бо, по суті, я лише повернувся по колу до мого початкового пункту, коли купував двигуни і добрих 90% різних зап­частин деінде. Ко­ли ми почали виготовляти запчастини самотужки, то нам видалося природним, щоб усі вироблялися на одній фабри­ці — ніби виходила якась перевага, якщо весь автомобіль створювався під одним і тим же дахом. Тепер ми дійшли цілком іншого висновку. Якщо в майбутньому знадобить­ся будувати ще інші великі фабрики, то це трапиться ли­ше тому, що окремі запчастини мають виготовлятися в таких величезних обсягах, що для цього буде потрібен дуже великий масштаб. Сподіваюся, що з часом велика фабрика в Гайленд-парку обмежиться лише двома різновидами діяльності. Виливання запчастин проводиться те­пер уже на фабриці в Рівер-Ружі. Таким чином ми опинилися на шляху повернення туди, звід­ки й почали — з тією лише різницею, що тепер замість того, щоб виписувати запчастини ззовні, як ми робили це раніше, постачаємо їх самі.