Галина Липатова – Запороги та розбійники (страница 4)

Відчуття від «підхоплення», як і раніше, було дивним, немовби Данило обійняв його та міцно притиснув до себе, й обидва при цьому були голі, як у час творіння. Тепер навігатор розумів, чому про природних ходять такі суперечливі чутки, ніби вони надміру люблять секс та злягаються з усім, що ворушиться, і що навпаки, ніби вони терпіти не можуть будь-які інтимні стосунки. Раніше Данило гадав, що це безпідставні вигадки, адже сам таким не був. Але якщо доводиться часто мати справу з іншими в гіпері й ось так от єднатися… воно мало для кого минає безслідно. Зрозумів Данило також і те, чому представники його професії вважаються холодними, гордовитими негідниками.

Всі ці думки пронеслися краєчком свідомості, і Данило запхав їх подалі, щоб не заважали працювати.

Тут, в квадранті Акермана, «виворіт» був на диво стабільний. Ніяких відхилень в гіпері, ніяких аномалій. Три дискретні зони, з них одна дуже велика, з купою зв’язок з іншими зонами, просто непристойно розкішна, справжній подарунок для місцевих. Тому-то в них так жваво йшли торгівля з контрабандою, і для звичайної планетки Фронтиру Акерман був доволі багатий та вважався досить благополучним та пристойним місцем. Данило огледів цю зону, помітив в ній присутність кількох навчених навігаторів у режимі «сну». Виявивши їх, він мав дотриматися правил навігаторського етикету – привітатися, позначивши себе ввічливим, легким імпульсом. Вони відповіли так само, але на контакт виходити не стали. Хтозна, може, один з них був навігатором клієнтів… Маяки були вже переведені в режим «карантин», блимали різким червоним світлом. Данило перекинув увагу на дві інші зони, маленькі та складної архітектури. Маяків в них не було, лише буї, які зараз також блимали в карантинному режимі. Він увійшов в одну з цих зон, щоб дослідити зсередини. Тісна, маленька, але для одного корабля габаритами як «Мавка» чи навіть «Перець» більш ніж достатня, особливо якщо пілот та навігатор – досвідчені люди. Зв’язки з іншими зонами були, зовсім небагато, і дві з них вели в Чорний Простір.

Друга мала зона виявилася зовсім крихітною, ізольованою. Буй у ній також був, звичайно, але зв’язок з іншими зонами Данило не знайшов. Звичайно, природний навігатор може перейти і з такої зони, він сам міг би. Зона лежала доволі відсторонь від робочого простору Акерманського порту, та й від оголошеного «стадіону» для астерболу також. Вивалитися в цю зону і не породити підозр було б непросто.

Данило вийшов із зони на «виворіт», потім у верхній гіпер, випустив Богдана та просигналив: «Виходимо».

В казино Лейла одразу помітила клієнта. То був високий, плечистий чолов’яга з явними ознаками монголоїдної крові, з пілотським шевроном на стандартній сірій куртці космохода. Він міг бути з Тяньго⁴, а міг – і уродженцем якої-небудь з планет Фронтиру. Там, на Фронтирі, жили найрізноманітніші люди, яких тільки могли винести на нові рубежі останні хвилі Експансії⁵. Лейла пробралася крізь юрбу до ряду гральних автоматів та встала в чергу до одного з них, узяла з літаючого підносу безалкогольний «мохіто». Салман, старанно роблячи вигляд, ніби він не з нею, пристав до столу з блек-джеком і зробив ставку. Блек-джек дозволяв не тупитися весь час на гральний стіл, тому Салман, поки круп’є роздавав карти, міг поглядати і на Лейлу, і на клієнта. А клієнт сидів за рулеткою, і, схоже, йому не дуже щастило.

Лейла, вдаючи, ніби їй набридло чекати своєї черги до автомата, пройшла до альфабетанської рулетки та втулилася поряд з клієнтом. Зачекала, поки прокрутиться колесо та засмучений клієнт злобно лясне по столу, дивлячись, як круп’є незворушно згрібає його фішки, і нахилилася та прошепотіла інтерлінгвою⁶:

– Я б ставила на червоне. На один номер.

Клієнт здригнувся і повернувся до неї. Лейла якраз вигнулася, немов би невимушено, але так, щоби в декольте її чолі груди були видні майже повністю. Кілька тонких чорних кісок зісковзнули з плечей та шовковистими кисточками мазнули клієнта по щоці.

– М-м… мабуть, що й можна, – сказав він, дивлячись не на стіл, а на Лейлино декольте. – Взагалі-то я полюбляю ставити на чорне, на шість номерів.

– Пані Фортуна не цінує сталість та обережність, – махнула довгими віями Лейла та еротично приклалася губами до трубочки коктейлю. – Вона віддає перевагу відчайдушним людям та різноманіттю спроб.

Клієнт перевів погляд на стіл. Лейла простягла руку з картою-універсалкою⁷ та провела нею по терміналу ставок:

­– Ставлю двадцять галактів на один, червоне. Ставлю додатково на все червоне.

Круп’є підтвердив ставку, кинув на вказаний номер фішку в двадцять одиниць. Клієнт зачаровано дивився, як качаються тонкі срібні браслети на руці Лейли. А та, забравши картку від термінала, вишуканим жестом сховала її в кишеньку за пояском, примусивши клієнта подивитися і туди, на її плаский живіт з великим фіанітом у пупку та вибагливим узором татуювання.

– Робіть ставки, пані та панове, – круп’є поклацав фішками в коробці, набравши їх повні руки. Довкола загомоніли, ставлячи на різні комбінації. Альфабетанська рулетка відрізнялася тим, що на ній було не 37 номерів, як на звичайній, а 74: 36 чорних від 1 до 36, стільки ж червоних, зелене зеро та жовте подвійне зеро. За правилами, можна було ставити на все червоне, на все чорне, на зеро та на подвійне зеро. Можна було на номер, неважливо, якого кольору. На комбінації номерів з шести чисел, неважливо якого кольору, на сектор чи рядок. А можна було ставити на комбінації кольорів. Найбільші виграші можна було взяти, якщо поставити на подвійне зеро. Тоді той, хто зробив таку ставку і виграв, отримував усе, що було поставлене усіма гравцями на поле, плюс стільки ж від казино. Або якщо поставити на один номер певного кольору. Тоді гравець отримував свою ставку, помножену на сто. Ставки можна було робити більше однієї, все одно вигравала якась одна. Лейла, якщо їй пощастить і випаде одиниця на червоне, може виграти дві тисячі галактів.

Клієнт махнув рукою, ляпнув карткою об термінал:

– Сто на червоне, одиницю! – говорив він інтерлінгвою без акценту, ця мова явно була рідною. Здалеку ж його принесло… чи не з Ліги Вільних Планет.

Круп’є кинув кульку.

Лейла могла б спробувати за допомогою імплантатів послати потрібний імпульс, щоб колесо зупинилося на одиниці, але не мала ніякого сумніву, що тут все таке передбачене і що казино захищене від таких хитрунів. Колесо просто зобов’язане бути суто механічним, причому цілком немагнітним та не електризуватися. І кулька також. Втім, Лейлі було не важливо, чи програє клієнт, чи ні. Виграє – можна запропонувати йому відсвяткувати. Програє – теж непогано. Можна буде розкрутити його на секс – задля компенсації програшу. Аби він опинився з нею наодинці, без свідків.

Немовби випадково вона поклала руку на плече клієнта, нахилилася вперед, слідкуючи за тим, як скаче по колесу кулька. В часи гаремної неволі вона була не лише служницею та секс-робітницею для гвардії Ахмет-паші. За красу та гнучкість Шахріят-бійєм віддала її у навчання на професійну одаліску, де її навчили не лише танцювати та надавати постільні послуги на найвищому рівні, але й мистецтву спокуси. Стара Шахріят мала у своєму розпорядженні цілий загін таких спокусниць, яких використовувала для власних цілей у якості шпигунок в тому числі. Лейла не забула цієї науки, і хоча звертатися до цих навичок у справжній польовій роботі доводилося нечасто, вона бачила, що виходить чудово. Задачу полегшувало й те, що після гаремних страждань Лейла втратила здатність відчувати емоції, пов’язані із сексуальною сферою. Власне тіло вона сприймала як цінний робочий інструмент, і не більше того. Полон та сексуальне рабство залишили в ній надто глибокий слід.

Кулька доскакала, колесо зупинилося, і кулька, яка було завмерла між червоною одиницею та чорною десяткою, все ж таки впала у чорну комірку. Клієнт розлючено лупнув кулаком по столу, поряд радісно загомоніли ті, хто виграв. Лейла схилилася до вуха клієнта:

– Пані Фортуна дуже примхлива. І якщо десь чогось стає замало, в іншому місці обов’язково чогось більшає. Кому не щастить у грі, тому щастить в іншому, чи не так?

Клієнт повернув до неї голову і вона впіймала його погляд, стрельнула очима, облизала кінчиком язика верхню губу, ледве посміхнулася.

– Гіркоту поразки обов’язково треба перебити солодкістю задоволення, – вона випрямилася, і клієнт підскочив слідом, щоб не переривати фізичний контакт. Упіймав її руку трохи вище ліктя, стиснув:

­– І хто ж ти така, міз?

– Чи це має якесь значення, містере? Я тут у власних справах, нашому кораблю стояти тут ще двійко циклів через цей астербол, і я хочу розважитися. Хіба тобі б не хотілося того ж?

Він поїдав її очима, і з кожною миттю залишки здорового глузду випаровувалися, навзамін пробуджувалася хіть. Лейла легко вивільнила руку:

– Будьмо знайомі, ханні. Мене звуть Гюльчі.

– Джозеф Ляо, – відповів клієнт. Лейла махнула віями:

– Дуже приємно. То ми розважаємося?

– М-м-м… може, знімемо номер? Тут є неподалік дуже пристойний готельчик…

Лейла кивнула, підхопила його під руку, і вони пішли на вихід з казино. Через кілька секунд за ними ув’язався Салман, не забувши при цьому забрати свій виграш. Дорогою Лейла, немов просто так перебираючи браслети, відсигналила йому на комм: «іди за нами, на очі не лізь, я його сама обтрушу».