Галина Липатова – Запороги та розбійники (страница 3)

Данило замислився. Сюди вони прийшли його власним переходом, маяком не користалися. Дискретна зона, в якій стояли місцеві маяки, була стабільна і зручна, достатньо велика, тому під час переходу через гіпер Данило й не морочився пошуком запасних варіантів. Він стенув плечима:

– Місце тут добре, від Чорного Простору далеко, аномалій начебто нема… отже, зон тут може бути більш ніж одна… і з тою ж вірогідністю може бути лише одна. Але точно сказати не можу, треба вийти на «виворіт» та самому подивитися. Я ж тут раніше не бував… Може, Богдан більше знає?

Богдан, навчений навігатор з «Перця», також здвигнув плечима:

– Та я ж сам… коли сюди літати доводилося, за маяком завжди ходив. Маяки тут хороші, стабільні та калібровані.

– Ну тоді лише на «виворіт» виходити. Разом сходимо та подивимося, давай через годинку, – Данило відкинувся на спинку стільця, схрестив руки на грудях. – Але майте на увазі: якщо ці козли спробують втекти під час матчу, завадити ми їм зможемо, якщо тільки самі будемо в межах саме тої дискретної зони, в яку вони увійдуть. І якщо ми з Богданом будемо на «вивороті». Ще невідомо, по-перше, що в них там за навігатор, і скільки тут зон, по-друге… Якщо навчений, то з ним і Богдан може впоратися, а якщо природний…

Запороги знов загаласували, обговорюючи. Харитон сидів з відсутнім виразом обличчя, мабуть, читав щось зі свого кібер-ока. Нарешті припинив галас та сказав:

– Ось що. Я прямо зараз подав заявку на участь в астерболі «Перця». Данило, Миша, Тимош, Яцько і Ласло – записуйтесь також.

Саїд подав голос:

– А ми як же?

– А ви з Мар’яшею будете наземну операцію проводити, поки інші до матчу готуються. Ваше завдання – козлів випасти до його початку, перевірити, чи не в них бува при собі здобич.

– Так матч же завтра. Можемо не встигнути, – засумнівався Саїд.

– Нічого, спробуйте. Я б на місці цієї сволоти здобич при собі таскав до самого початку матчу. Особливо якби чуяв, що за мною стежать. Корабель що – корабель хакнути можна, кораблі зараз усі на причальних рейках сидять, а значить, до бази підключені і на доступ їх можна зламати, а там роби з коритом що тобі заманеться – хоч у космос порожній виводь, хоч вхід для команди блокуй. Ні, так ризикувати вони не будуть, надійніше при собі мати і товктися в людних місцях.

Саїд та Мар’яна перезирнулися та зітхнули.

– І чому ми завжди крайні? – сказав Саїд, торкаючи своє кібер-око. Мар’яна розвела руками:

– Мабуть, така наша доля. Та не переймайся, теж мені проблема – попасти козликів та при нагоді обчистити. І не таке виробляли… Добре, що вже поробиш. Вовку, нам як, тільки обшмонати, чи можна жорсткіше?

– Ну казали ж, що за необхідності можна й пришити. Але – без зайвого шуму, – відповів Харитон. – І бажано без порушення місцевих правил. Їх тут небагато, але самі розумієте. Нам сюди ще не раз прилітати.

Вовк розіслав усім на комм-термінали орієнтировки на викрадачів, запороги певний час вивчали їх. Тимош покрутив на своєму коммі зображення розшукуваних, клацнув на одне з них, і над столом зависла голограма.

– Здається мені, ніби я цього піпідраса знаю, – мовив він. – Якось давно перетиналися… Суко, навіть ім’я не змінив.

– Ти певен? – примружилася Явдоха.

– Та ось не дуже, але пика знайома, ім’я теж. Гм… дайте пригадаю… п’ятдесят років тому це було. Я тоді з Байдою в космодесанті служив, а це чмо, Тадеуш Скіпка, було в нас хорунжим. І підловили ми його на зраді та прямому співробітництві з ворогом. Трибунал, все таке. Дивно, що він живий – за зраду під час бойових дій на розстріл відправляють. Дуже жаль, що ми з Байдою тоді за законом вчинили, а не замочили гада одразу…

– То, може, це не він, – засумнівався Яцько. – Мало в кого пика та ім’я схожі…

– Яка, в біса, різниця, він чи не він? – Харитон махнув рукою. – Наша справа – всю цю компашку впіймати, поки крадене в Порту не винесли. Так що йдіть, ділом займіться. Данило з Богданом – на «виворіт», Пріська з іншими технарями – апгрейдити «Перця» та інших, для астерболу нам гравісітки хороші треба та активний захист. Саїд з Мар’яшею – козлів пасти. Все, розбіглися – і до роботи.

2. Полювання на козлів

Легко сказати – «до роботи». А як саме ту роботу робити?

Саїд та Мар’яна на цю справу вибрали зі своїх команд людей із силових для підтримки, і тепер нишпорили в порту, на ходу вигадуючи план.

Саїд узяв Лейлу та Салмана, Мар’яна обійшлася одним Семеном.

Дійшли до згоди, що треба робити все якомога простіше: вистежити козликів, за можливості обтрусити, якщо не вийде – кого-небудь з них вивести з ладу. З першим пунктом було найпростіше: орієнтировки виявилися дуже точними, і Семен, помічник Мар’яни, коли підключився до місцевої мережі (звичайно ж, без дозволу тутешніх адміністраторів), то досить швидко визначив, де саме козлики зараз витрачають грошики.

– Ні, ну які ж дилетанти, га. З іменних карт платять, – гмикнув Семен, позначаючи на плані Акермана місця, де він упіймав картки викрадачів. – Такі телепні можуть і на відкритому кораблі в шухляді під пультом крадене тримати…

– Можуть, але перевірити треба, – зітхнула Мар’яна. – Чи, може, вони навпаки, надто хитрі?

– Все можливо, – здвигнула плечима Лейла. – Наша справа – справу доправити… Де ці клоуни вештаються?

– Ну, коротше, один в барі «Дірявий шолом» за питво щойно розплативсь, другий – в казино «Червоний ковпак», а третій на базарі бродить. Хто кого бере?

Лейла подивилася на свій комм, де на плані станції світилися три червоні крапки, тицьнула в ту, що була в казино:

– Цього я беру. Салман зі мною, підтримкою.

– Чудово, тоді я собі забираю того, що пиячить, – Семен закрив свій комм та сховав у кишеню. – Я тут все одно єдиний, кому спиртне можна. Так що ви, Мар’яно, Саїде, дуйте на базар. Тримаємо зв’язок.

Данило, замислений, сидів у навігаторському кріслі та перебирав пальцями по сенсорам, роздумуючи, яку дозу «коктейлю» виставили, та й чи приймати його взагалі. «Коктейль Харона» загострював сприйняття і допомагав працювати з дискретними зонами. Але увійти на «виворіт» будь-який досвідчений навігатор, хоч природний, хоч навчений, міг і без «коктейлю», на самих лише нейроконтактах. Це давало можливість бачити дискретні зони та сусідні маяки, а природні навігатори навіть могли робити переходи за знайомими маршрутами.

– Данило! – гукнув з екрана зв’язку Богдан. – Ти що надумав? «Коктейлю» бахнемо чи так підемо?

– Та от поки ще не вирішив. Ну, гаразд, давай спочатку так. Синхронізуємося та йдемо, я тебе підхоплюю, добре?

Богдан кивнув. І так зрозуміло було, що Данилові доведеться «покласти у кишеню» Богдана, щоб у того загострилося сприйняття на «вивороті». Але спитати він мав обов’язково, тому що така процедура є доволі неприємною і взагалі у якомусь сенсі це вторгнення в особистість. Йому самому до того, як він потрапив до запорогів, не доводилося працювати з іншими навігаторами. Так сталося, що в армії він був простим зв’язківцем, а після служби, отримавши право на безкоштовну вищу освіту, пішов учитися навігаційній справі, хотів стати навченим навігатором, адже в школі проходив тести, і дару вони не виявили, зате показали непоганий шанс зробитися простим навігатором. А коли здавав тести вдруге, під час вступу до академії, раптом виявилося, що в нього природний дар. Таке буває – коли дар прокидається у дорослому віці. Особливо в астерників, які взагалі фізично дорослішають повільніше за планетників. А вже після академії Данило виграв конкурс на участь у програмі далекого пошуку, отримав самостійну ліцензію, а його частка від прибутку Білої Скелі дозволила купити новенький експлорер. От так і сталося, що до недавнього часу він не займався навчанням інших навігаторів.

Данило натиснув кнопку старту навігаційної програми, заздалегідь вимкнувши подачу «коктейлю». Шолом відрізав від нього зовнішній світ, нейроконтакти холодними павучими лапками лягли на точки над скронями, за вухами і на потилиці, і навігатор вийшов на «виворіт» світу. Одразу ж побачив поряд Богдана – той виглядав як зеленкувата зірочка. Данило знав, що виглядають навігатори в гіпері завжди й для усіх однаково, але чим зумовлена ця «гіперформа» кожного з них – невідомо. Зрозуміло тільки, що це якась дивна проекція особистості, щось дуже інтимне. Спитати не наважувався, яким бачать його – не був певний, чи сподобається йому відповідь. Та й взагалі подібні розмови серед навігаторів були табуйовані. Частково через марновірство, але були й інші причини. Адже сексуальне життя люди не обговорюють з першим-ліпшим, правда ж?

Він підхопив зелену зірочку та притяг до себе. «Поклав у кишеню». В цьому поході – першому великому поході Данила в якості запорога – він таке вже робив. Одним з його обов’язків було навчання навігатора «Перця» проходженню нових маршрутів. Навчені можуть ходити знайомими шляхами, маршрутами, які вже проклав хтось інший, йти за маяками, але не можуть прокладати траси з нуля, хіба що невеликі відрізки між двома дуже помітними орієнтирами, але таке везіння рідко випадає. Вільно пересуватися на «вивороті» всесвіту можуть лише люди з природним даром. І в будь-якій галактичній державі їхній обов’язок – навчати інших новим маршрутам. Адже від усього числа навігаторів природні становлять не більше п’яти відсотків.