Галина Липатова – Запороги та розбійники (страница 23)

– Сорок хвилин. Вовк хотів вас відправити у медвідсік, але я не наважилася вас чіпати, поки ви були… там.

Данило кивнув:

– Правильно. Де він сам-то?

– В рубці. Спілкується з тяньгойцями.

Навігатор насунув візор та ввімкнув на коммі зв’язок з командиром корабля. Сказав:

– Тяньгойцям не можна віддавати екіпаж «Леопарда».

Пауза. Потім спливло у візорі текстове повідомлення: «Весь? Вони вимагають їх повернути, обіцяють дати великий викуп. Тема асурського кейса не піднімалася».

– Навігатора не можна віддавати. Скажи, що вмер, пішов у дискрет без шолома і ми його не змогли висмикнути.

Харитон досить довго не відповідав. Потім сказав уже голосом:

– Не знаю, що ти там задумав. Я відмовився їм віддавати усіх, крім їхніх штурмовиків. Сказав, що екіпаж «Леопарда» піде як викуп за них. Вони залишилися невдоволеними, але не наполягали. За штурмовиками та латиноськими пташенятками зараз прилетить сам Командор. А ти валяй у рубку, будемо готуватися до відльоту. Не треба тобі перед Командором пикою відсвічувати, ти в нас один із небагатьох, хто ще не встиг замалюватися перед подібними діячами.

– Гм… Вовку, а кейс хоч у нас? Довелося застосувати допит із пристрастю? Зонд, оце от усе… – спитав Данило, не певний, що хоче це знати.

– У нас, у нас. До пристрасті не дійшло, Влад його здорово налякав, і цей клоун одразу ж і зізнався, що проковтнув мем-кристал, уклавши його в нейтралізуючу оболонку, так що зонд би не допоміг, цю оболонку навіть на омніографі фіг побачиш. Тепер він у медвідсіку, замість пристрасті обійшлося звичайним блювотним. Ненавиджу шпигунів… – пробурмотів Вовк і на цьому вимкнувся.

Данило повернувся до Лелі та її медсестри:

– Гм… ну як там той нещасний?

– Ми його поки що приспали. Я так розумію, ви з Харитоном захочете з ним докладно поговорити, а оскільки зараз нема часу, то я йому снодійне й вколола, щоб не спробував піти знову, – доповіла медсестра. – Зараз у медвідсік доставимо.

Кивнувши, Данило пішов до трапу й піднявся на верхній рівень, у рубку, де з полегшенням упав у крісло та запустив перестартове тестування.

Тепер треба було просто чекати. Данило нарешті побачив біля свого крісла кухоль із кавою і жадібно її вижлуктав. Кава вже охолола, але Данило не став вмикати підігрів – надто вже хотілося догнатися кофеїном. Коли він прокинувся в самий розпал розборок із зоряносоюзівським фрегатом, було не до кави – за стандартною процедурою він під час бою мав бути в гіпері. Про всяк випадок. От він миттю ж і пірнув туди. Коли виринув, Харитон його одразу на допит потяг. Так що до кави справа дійшла лише зараз.

– Фе, холодна кава… яка гидота, – скривився Кріс, який все ще сидів у кріслі штурмана.

Данило здвигнув плечима:

– Та яка різниця. Кофеїн – він кофеїн і є, що гарячий, що холодний… Ви мені краще розкажіть, що там унизу коїлося.

– Тобі докладно чи коротко? – Маня підняла візор і, користуючись тим, що поки «Перець» висить на стаціонарній орбіті, полірувала собі нігті.

– Коротко.

– Якщо коротко, то Мар’яна з Явдохою покришили приблизно зо два десятки тяньгойських десантників, які за козликами явилися, заразом врятували купку дірян від неминучої загибелі. Втім, діряни їм теж стали в нагоді, як це не дивно.

– Еге ж, хоч колись від дірян є якась користь, – всміхнувся Кріс. – До речі, про дірян. Мені недавно про них таку історію переповіли, я іржав як ненормальний. Ну, всі знають, що в Дірі з жіночою статтю все кепсько, тому що навіть найупослідженіші піратки та бандитки в Діру відправляться тільки у крайньому відчаї. Так що бідосі діряни без жіночої компанії дуже страждають. В тому числі сексуально. Ну й вирішують це питання як можуть…

На цьому місці всі в рубці засміялися, а Злата додала:

– Це точно, недарма ж кажуть – «хіть мордує, як дірянина».

Сміх перейшов у регіт, і Кріс, коли відсміявсь, повів далі:

– Так от, якось один пірат із Діри дізнався, що на Маракайбо, у тамтешній бордель, везуть велику партію альфабетанських секс-роботів вищого класу – ну просто тобі як живі, майже не відрізнити. І поніс цю радісну звістку в Діру – мовляв, збирайтеся, піднімайте пепелаци, такий вантаж раз у житті трапляє! І от, зголоднілі діряни хутко спакувалися у свої пепелаци та рвонули у квадрант Маракайбо…

Тут Крісову розповідь перебив Данило:

– Але ж із квадранту Діри нема маяків та стабільних зон зі зв’язками на Маракайбо. Без навігатора не обійтися.

– Саме так, – Маня помилувалася вже відполірованим нігтем та взялася за інший. – А що?

– Та от мені якось важко уявити нормального, себто, достатньо здібного навігатора, котрий став би з дірянами працювати, – Данило підняв візор та замислено почухав перенісся. – Навіть якщо хто в розшуку, завжди ж можна пристати до когось пристойнішого…

Харитон, який до того мовчки слухав розмову, пояснив:

– Навіть серед навігаторів довбанутих достатньо. Принаймні в дірян є п’ять навчених навігаторів та один природний. І вони, гадаю, в Дірі як сир у маслі катаються. Ну, Крісе, давай далі, цю оповідку ти ще не розказував.

Штурман охоче повернувся до розповіді про пригоди дірян:

– Так от, привалюють вони такі в квадрант Маракайбо, а там – великий ярмарок, кораблів – безліч. В тому числі альфабетанських. І який із них з роботітками – взагалі незрозуміло. Але ніщо не може зупинити дірян, коли вони чують таку здобич. Вони поки летіли, вже по іменам розписали, кому коли і скільки разів…

Але тут якраз прийшло повідомлення про вихід на орбіту кораблів зуавів, і розповідь довелося перервати. Всі швидко увійшли в робочий режим.

14. Цікаві розмови

Щойно корвет і катери з зуавами та ще трійко торгових, але броньованих і озброєних галер піднялися з планети, на фрегаті Зоряного Союзу, вочевидь, зрозуміли, що не варто зловживати терплячкою запорогів та ботбейців, заховали гармати, приглушили ходові та лягли у дрейф на високій орбіті.

– Злато, відкрий канал з «Орландо Фуріозо», – наказав Вовк.

Зв’язківка виконала наказ, і на великому екрані з’явився зоряносоюзовець – але не капітан Рамірес. І взагалі жінка.

– Лейтенант Франческа Франческі, – назвалася вона, із цікавістю роздивляючись Харитона і ту частину рубки «Перця», яку їй було видно.

– Дуже приємно, – без усякої приємності відповів Вовк. – А де Рамірес?

– Капітан захворів, – коротко проінформувала його Франческі. – Я як наступна за званням тимчасово прийняла командування.

– Ясно, – вишкірився запорог. – Бачу, що ви, лейтенанте, прийняли правильне рішення. Ви вже обговорили з мером Ботбея умови викупу ваших штурмовиків?

Лейтенантка Франческі кивнула:

– Так. Слава Богу, необхідна сума готівкою в нашій касі є. Ми домовилися про передачу полонених у вашій присутності… якщо ви не маєте нічого проти.

– Звісно, не маю. Я навіть буду такий щиросердний, що не стану вимагати відсоток за посередництво. Але ваш представник повинен прибути один, на неозброєній рятувальній шлюпці.

­– Авжеж. І ще, сеньйоре капітан другого рангу… чи не могли б ви видати мені закодовану копію наших переговорів? Капітан Рамірес потер наші записи.

Мимоволі Харитон розплився в невимовно нахабній посмішці. Зрозуміло, що лейтенант Франческа Франческі не має ніякого бажання відгрібати за необережні дії свого безпосереднього командира.

– Мем-кристал вам нададуть, лейтенанте.

Франческі вдячно кивнула і від’єдналася. Вовк махнув Златі – мовляв, готуй копію записів.

– Я правильно здогадався, що ця Франческі заарештувала свого капітана? – не стільки питаючи, скільки стверджуючи, поцікавився Данило. На одному з бічних екранів зв’язку виникла Роза:

– Правильно. Ми тут однією річчю скористалися – пам’ятаєш, на Засіці встановили шпигунське обладнання? Таки воно дійсно працює! Ще й як! Екранування у «монтего» погане до біса, ми їхні внутрішні переговори чудово чуємо. Півгодини тому лейтенант Франческі та їхній голова безпеки заявили, що капітана Раміреса заарештовано за перевищення повноважень та злочинні дії. Але перед арештом Рамірес на тому ж внутрішньому каналі встиг кукурікнути «Зрада!» і закликав не підкорятися наказам Франческі. Знайшлися довбні, які таки його послухали, і в них там стався невеличкий та швидкоплинний заколот.

– Латиноси! – пхикнув Кріс, який взагалі-то й сам був сином іммігрантів із Зоряного Союзу.

– Схоже, хтось із зоряносоюзівської розвідки вирішив замутити власний гешефтик та вислужитися, роздобувши цінну інфу, для чого взяв у долю когось із флотського командування, а той відправив на діло свого протеже Раміреса, – розшифрувала Крісово пхикання Роза. – Нічого дивного, звичайна справа для Зоряного Союзу. Тепер полетять голови, і хоч би там все це не скінчилося черговою хунтою.

– Подивимося. Наша справа – довезти кейс куди треба, – Вовк кинув погляд на один з екранів. – А от і Командор на підході. Відкрийте їм вантажний шлюз, і тримайте під прицілом.

У вантажному відсіку вишикувалися вздовж стін силові, в легкій броні та озброєні. Не те щоб Вовк побоювався, що Командор чи зоряносоюзовець викинуть якісь коні, просто для демонстрації того, хто тут головний і чий це корабель.

Мембрана розкрилася, впустивши спочатку одну шлюпку, потім другу. Ззовні ботбейський буксир збирав на зчеплення всі вісім зоряносоюзівських штурмовиків. Машини були вже порожні – після того, як звідти змусили вилізти пілотів, зброярі «Перця» прицільно обстріляли їх електромагнітними пульсарами, вщент вирубавши електроніку. Мабуть, Командор захотів отримати як викуп не лише готівку, а ще й штурмовики. В Конгресі взагалі широко практикували подібне як один із способів озброювати Диких Зуавів.