Галина Липатова – Запороги та розбійники (страница 21)

– Розо, ти з «монтего» справи мала? – спитав він.

– Звідкіля? Все, що я пам’ятаю – це що в них в носовій частині каплиця корабельна є, – пхикнула Роза. – Але, гадаю, за техпараметрами це таки звичайний фрегат. Бува, не альфабетанці ж його будували.

Вклинився Дієго:

– Це точно. Хіба що гравівітрила крутіші за наші, а в іншому – майже те ж саме, одна лише назва, що фрегат.

Вовк подумав трохи і скомандував:

– Розворот на правий борт. Енергію на щити – 50 відсотків. Крила – повна готовність на виліт.

Кріс виконав наказ. Прийшов сигнал стикування: «Калья» та «Еланора» приєдналися до лівого борту. Одразу ж прийшло і повідомлення про те, що шлюпка завантажена в шлюз.

Освітлення в рубці потьмяніло – знак того, що половина всієї енергії корабля пішла на підтримку щитів.

Новий удар трусонув корвет: заряд з рейлгана вдарив цього разу в борт. Щити витримали – штінт доповів лише про втрату 20 відсотків щита.

Всі вісім штурмовиків супротивника заходили на атакуючу позицію, розсереджуючись по восьми секторам. Збивати такі цілі з бортових гармат було важко, на те й розраховували.

– Крила – на вихід, – наказав Вовк.

Штурмові порти корми та носа розчахнулися, з них висипало по вісім одномісних винищувачів.

Штурмовики з «монтего» раптом побачили, що тепер вони знаходяться між добре захищеним активною бронею бортом корвета і більш маневреними винищувачами, які їх вдвічі перевершують за числом.

– На «Орландо Фуріозо» розкривають гарматні порти, – сказала Роза. – Вони таки наважилися на конкретний бій?

– Ідіоти. Курчатко вже у нас, – Харитон замислено вивчав дані, що поступали на його кібер-око. – Чи хочуть замести сліди?

– А нам яка різниця… Слухай, ми ж можемо близько підійти. В нас є нейтронна торпеда, можемо скинути прямо біля їхнього борту і одразу в гіпер драла дати, – запропонувала Роза.

– Спробувати, звісно, можна, – Вовк махнув Крісові рукою – мовляв, прорахуй. – Але в них напевне ж є сканери. Поки ти далеко – вони тебе не бачать. Але як підвалиш ближче – випасуть одразу.

– А ви б їх відволікли.

– Не дури, Розо. Давай почекаємо. Пірнути в лайно завжди встигнеш.

Штурмовики все ж таки атакували винищувачів. Ті виверталися, не відкриваючи вогню.

Крила, власне, були окремими командами, за кодексом запорогів така команда – з восьми-десяти учасників – називалася «ланка» і мала власного командира. Командири ланок підпорядковувались Харитону як курінному отаману так само, як і командири «чайок», з тією лише різницею, що «чайки» були набагато автономніші та більше використовувалися для абордажу або планетарного десанту, а крила діяли в космосі. Коли доводилося приймати колективні рішення, командири крил делегували свої голоси командирові того корабля, на якому базувалися.

Вовк цінував довіру і не хотів би, аби члени крил гинули замарно.

– Крило-1, Крило-2, тисніть латиносів до борту. По ним не стріляти. Протокол двадцять.

– Є, – хором відгукнулися командири крил.

Протокол двадцять означав, що вони повинні притиснути штурмовиків до борту «Перця», використовуючи лише силові щити, пульсари та загрозу зіткнення.

– Активну броню вимкнути. Вмикати за моїм наказом, – Харитон глянув на екран, де розгорнулася повна картина бою. Якщо вийде притиснути штурмовиків до власного борту так, щоб удар з «Орландо Фуріозо» прийшовся по ним – то, цілком можливо, з фрегата і не будуть стріляти.

– Злато, шукай канал зв’язку з латиносами, – Вовк невідривно дивився на тактичний екран, і щойно штурмовики, які відступали під тиском крил, підійшли надто близько до «Перця», сам увімкнув активну броню.

Для стороннього погляду це було як великий феєрверк: борт «Перця» замерехтів червоними спалахами, негармонійно, але дуже ефектно.

– Вовку, прийом! Що коїться? – одразу ж пролунав стривожений голос Рози.

– Порядок, – Харитон відкинувся в кріслі. – Крила, відхід у шлюзи.

Крила миттю відлетіли врізнобіч, попрямували в носовий та кормовий порти. Вони майже не постраждали, лише двох довелося тягти на гравізачепі. В носовий шлюз побігли Леля з помічницею – прийшло повідомлення про пораненого.

– Пташенятка влипли, – задоволено сказав Кріс.

Справді, штурмовики з «Орландо Фуріозо», приголомшені зустрічним вибухом активної броні, втратили більшу частину енергії двигунів і всі щити, і тепер борсалися в силовому полі основного щита «Перця», яке надійно утримувало їх.

Одразу ж з’явилася доповідь Мар’яни – захоплений її групою «Леопард» стартував з планети.

– Ну от і всі в зборі, – Харитон задоволено витяг ноги і відкинувся на спинку крісла.

– Запит на зв’язок, отамане, – Злата вивела на великий екран передачу з «Орландо Фуріозо».

– Ну це ж треба, яка самовпевненість, – пхикнула Маня. – Навіть форму не перевдягнув…

На екрані з’явилося зображення чоловіка невизначеного віку і характерної для Зоряного Союзу зовнішності: чорноволосий, смаглявий, темноокий. І в болотяно-зеленій з червоними обшлагами уніформі Військового Флоту Зоряного Союзу.

Харитон кілька секунд вивчав його, потім кивнув:

– З’єднуй, Злато.

На бічному екрані висвітлювалися дані від Мар’яни: захоплений «Леопард» вийшов у верхні шари атмосфери. В навушнику Харитона звучала доповідь Мар’яни, дуже цікава. А на кібер-око прийшло текстове повідомлення від Саїда. Також дуже цікаве.

12. Діалог

Зображення на великому екрані мигнуло, ожило, і зоряносоюзовець заговорив на астролаті, гнівно та вимогливо:

– Капітан Пабло Рамірес, Зоряний Союз. Ви атакували корабель Військового Флоту Зоряного Союзу! Негайно назвіться або будете знищені.

Останню частину гнівної тиради Харитон проігнорував. Удав здивування:

– Атакували? Кого? Цих незрозумілих піратів, котрі ні за що ні про що напали на нас?

Зоряносоюзовець поморщився:

– Ваші винищувачі стріляли по нашим штурмовикам.

– Та ми жодного бойового пострілу не зробили, – нахабно сказав Вовк. – Можемо навіть надати запис бортжурналу.

– А що ж ви, по-вашому, зробили, як не атакували наших штурмовиків?

– Стрічне питання, сеньйоре Рамірес: а що ваші штурмовики робили біля нашого корабля? – вкрадливо спитав Харитон. Зоряносоюзовець відкрив було рота, але завмер – схоже, тільки зараз роздивився співрозмовника як слід.

Вовк був зодягнений в стандартну сіру уніформу, повсюдно прийняту серед космоходів: зручну, універсальну та безлику – таку, на якій дуже добре виглядають знаки розрізнення та усілякі емблеми. На лівій стороні грудей Харитонової куртки була нашита велика емблема Братства Запорогів, а на правій – чотири горизонтальні червоні смужки, знак курінного отамана, що відповідало капітанові другого рангу в загальноприйнятій в Галактиці системі флотських знаків розрізнення, тільки флотські смужки були золотими, а червоний колір використовували вільні збройні формування (і Братство Запорогів серед них). Характерний чуб, сережка та вислі вуса довершували картину.

– А ви взагалі тут на яких засадах? – нарешті впорався із собою зоряносоюзівський капітан. По ньому було видно: він дещо сторопів від того, що його співрозмовник виявився вищий за рангом, хай і в Братстві Запорогів. Мабуть, цей чоловік був дуже марнославним, і така дрібничка мала велике значення.

– Братство Запорогів – Вільне Збройне Формування, яке має офіційну ліцензію на діяльність від Галактичної Співдружності, Ліги Вільних Планет, Конгресу Фронтиру і, до речі, Зоряного Союзу також. Ми там, де того вимагають наша робота… і наш замовник. А от що ви тут робите – от це цікавеньке питання. Зона юрисдикції флоту Зоряного Союзу далеченько звідси, – Харитон свердлив зоряносоюзівця поглядом живого ока, кібернетичним же слідкував за Мар’яниним десантом.

Капітан Пабло Рамірес трохи помовчав, мабуть, добирав слова. Потім наважився:

– Це внутрішні справи Зоряного Союзу. Ви забрали те, що належить Зоряному Союзу. Я вимагаю негайно…

Харитон підняв руку долонею вперед:

– Пригальмуйте трохи, сеньйоре Рамірес. Ви нічого не можете вимагати, і тим більш – негайно. Зараз ви знаходитеся в квадранті під юрисдикцією порту Ботбей, який належить до Конгресу Фронтиру. А ми певним чином найнялися впіймати порушників місцевих правил. Можете поцікавитися в Командора особисто.

Всі в рубці тихцем захихотіли: фактично ж Харитон не збрехав, а уявити собі реакцію Командора, якщо раптом капітан Рамірес вирішить перевірити, було неважко. Вовк непомітно для співрозмовника відсигналив Златі: мовляв, відкрий канал без звука з Командором. Злата одразу ж виконала наказ, і на бічному екрані з’явився Командор, який явно лаявся і обурювався, але варто йому було побачити зоряносоюзівського капітана і тим більш почути його слова, як він закрився і почав слухати уважно. Лише відбив текст поверх свого зображення: «Вовче, в яке ще лайно ти втягнув мене та мою планету?!»

– Думка місцевого бандита і контрабандиста, як би він там не називався, нас не турбує. Якщо треба, ми за годину зрівняємо з поверхнею Ботбейський порт, – нахабно сказав капітан Рамірес.

– Командорові це буде дуже цікаво почути. А вже як цікаво це буде почути Великому З’їзду Конгресу Фронтиру… Їм вже давно кортить випробувати своїх Диких Зуавів на комусь серйознішому за піратів чи снігуріанців.

– Конгрес Фронтиру ніколи не піде на конфлікт із Зоряним Союзом, – відмахнувся капітан Рамірес. – Особливо через якусь діру з контрабандистами.