Галина Липатова – Запороги та розбійники (страница 20)
– Ну, чо, типу ми перемогли. Як бабоси тепер забрати? І чо з фраєрами робить?
– Мені ці питання вирішувати нема часу. Щодо полонених-поранених – поводьтеся з ними нормально, за ними прийдуть і заплатять. Лишень не нахабнійте – задля вашого ж добра, тому що привалять серйозні хлопи.
– А Командор? І півста шматів? – нагадав дірянин.
Мар’яна зітхнула, відстебнула праву рукавицю і зняла її. Дірянин трохи здивовано вилупився на жіночу руку, яка показалася з-під важкої броні. Еге ж… низький хрипкуватий альт та міцна статура Мар’яни багатьох уводили в оману, як і її невеликі кисті рук. Мало хто знав, що руки її були вирощені в Інституті біокібернетики та біографтингу планети Зима навзамін утрачених у важкій та знаменитій Альтаїрській операції. Лікарі працювали з тривимірною моделлю, яка була знята з Мар’яни ще від початку її військової служби, коли вона ще була юною дівчиною витонченої статури. Голосові зв’язки в Альтаїрській операції також постраждали, але вирощувати їх наново вона не стала.
Знявши із зап’ястка намотані в чотири ряди чотки з фруктових кісточок, вона простягла їх дірянину:
– Віддаси Командорові, він зрозуміє. І заплатить.
Ще на Акермані Мар’яна з якихось сентиментальних міркувань причепила на ці чотки підвіску-застібку зі свого старого жетону, який розколовся в тій самій Альтаїрській операції. Командор має впізнати його. Просто мусить.
Дірянин забрав чотки та вилупився на них, не розуміючи:
– Е-е, чо за фігня? Ну, гаразд. Точно заплатить?
– Якщо відмовиться, то скажи йому: «Альтаїрський десант». Цього достатньо буде.
Вона розвернулася та швидко пішла до «Леопарда». Влад догнав її, слідом за нею вліз у дірку, яку сам же нещодавно проробив абордажним тесаком, став заліплювати її за собою. І в процесі цього спитав:
– Чому віддала жетон?
– Тому, що минуле має залишатися в минулому, – Мар’яна допомогла йому заліпити діру.
Голос Явдохи пролунав з інтеркома «Леопарда»:
– Старт через десять секунд. Всім бути напоготові… дев’ять… вісім…
На рахунок «один» «Леопард» стартував. Ніякої амортизації не було, всіх виручило лише те, що ніхто не зняв броні, а полонених просто запхали в рятувальні капсули, навіть не розмотавши на них «павутинку».
11. Непрохані гості
Коли від Мар’яни прийшла доповідь про успішний десант, а потім, майже одразу – про старт невідомої шлюпки, на Харитона насіли водночас Роза і Злата:
– В локальному просторі з’явився нерозпізнаний корабель, клас фрегат. З планети на орбіту піднімається шлюпка, – доповіла Злата.
– Щойно з дискрету пройшов фрегат, тип «монтего». Ймовірно – приналежність до Зоряного Союзу.
Харитон перемкнув Розу на пріоритет:
– Докладніше.
Роза одразу ж видала повний перелік характеристик корабля, отриманий сканерами «Мавки». Штурман Кріс присвиснув:
– Ого. Та вони у броні та озброєнні крутіші за нас. Схоже… Схоже, це таки Зоряний Союз. Цікаво, офіційно, чи хтось із конфедератів намагається у свою гру зіграти?
Харитон і сам би хотів знати відповідь на це питання. Від цього залежало… багато чого. Зокрема і межа дозволених дій.
– Так, це ми вирішимо потім. Спочатку – захоплення шлюпки. Не дати їй дістатися до цього «монтего». «Калья», «Еланора» – на перехоплення, ведете до мене. «Мавка» – пасивне спостереження за «монтего».
Маня узялася за джойстики, розвертаючи «Перець» у напрямі до точки, куди мала вийти шлюпка, яка піднімалася з планети. Запас часу ще мали. Фрегат типу «монтего» був ще далеко, і судячи з його характеристик, він вигравав у «Перця» в броні, але зате програвав у швидкості та маневреності.
Між тим Кріс видлубав із нетрів корабельного серверу довідник «Військові кораблі Зоряного Союзу» і вбив туди характеристики «монтего».
– О, а от і ти, – задоволено сказав штурман. – Агов, отамане, тепер ми знаємо, що то за один. Фрегат «Орландо Фуріозо», порт приписки Арктур-3.
– Гм, столиця суб’єкта конфедерації, не захеращі якісь… – замислено протягнув Харитон. – Там зазвичай служать білоручки із зв’язками у вищому командуванні чи родичі урядовців.
– То що, легкий супротивник? – спитав Данило, який уже прокинувся і тепер збирався знову поринути в робочий сон.
Харитон похитав головою:
– Навряд чи. Ці елітні офіцерики сплять і бачать, як би погеройствувати. Хто справжньої битви не нюхав, той не знає її ціни. Давай, пірнай у сон. Все може бути серйозно.
Навігатор насунув на голову шолом і відключився.
«Калья» та «Еланора» двома хижими рибинами рвонули вперед, до шлюпки, беручи її в лещата. «Перець» швидко наздогнав їх і навис над тими лещатами, блокуючи шлюпку.
Рятувальні шлюпки зазвичай не дуже маневрові, а тим більш тоді, коли їм доводиться стартувати прямо з планети. Поки втікач ще в атмосфері, він незграбний, а поза атмосферою на нього вже чекали.
«Орландо Фуріозо» узяв курс на них. Вочевидь, там або отримали сигнал зі шлюпки, або й так здогадалися, що відбувається.
– Вовку, ці латиноси розчехлюють гармати, – попередила Роза. – Іду на допомогу.
– Розо, не дури. Ми впораємося, – гарикнув Вовк. – Гармати до бою – чекати команди. Кормовими пульсарами – вогонь!
Зброярі з готовністю виконали наказ. Непроханий гість на мить потонув у хмарі сяючих частинок, але одразу ж стряхнув її. Щити його витримали удар пульсарами. Втім, Харитон і не розраховував збити щити такого корабля простими пульсарами – лишень натякнути супротивникові, що не варто встрявати. Йому не хотілося вдаватися до більш серйозної зброї, яку він, проте, вже тримав напоготові.
– Щити на максимум, на корму, – наказав він. – Гравізачеп на шлюпку. Енергію на гравізачеп.
Повагавшися, Кріс виконав наказ, хоча посилення гравізачепа означало послаблення і щитів, і всього енергетичного озброєння корабля. Лишалося тільки на те сподіватися, що щити та кормова броня витримають пару перших ударів супротивника. Схоже, «монтего» теж поки що не хотів вдаватися до серйозних методів.
Однак, коли стало зрозуміло, що маневр із лещатами однозначно спрацює, з «Орландо Фуріозо» вилетіли вісім штурмовиків, вистроїлися в класичний «хрест» і кинулися на «Калью» та «Еланору».
– От бісові діти, – навіть з певним захопленням лайнувся Вовк. – А ну, вжарьте їм ще пульсарами.
Тут би, звісно, краще б за все підійшов би рейлган із зарядом з кількох десятків метеоритів, але через треклятий астербол на «Перці» зарядна сітка була порожньою.
Кілька пульсарів приснули назустріч штурмовикам, змусивши їх розсипатися в різні боки.
– Тисніть їх до нас, ну! – Вовк учепився в підлокітник свого крісла. Йому дуже не хотілося вступати в справжній бій – навіщо, якщо можна спробувати обійтися меншими витратами. – Навалюйте пульсарами, хутчіш!
Цей наказ вже стосувався зброярів.
Повторний залп зовсім розбив шикування штурмовиків. «Калья» та «Еланора» щільніше стисли свої «лещата», шлюпка от-от мала б потрапити в зону дії гравізачепа.
– Увага: рейлган. Вірогідна потужність – двадцять одиниць… – доповів броньовий мастер. – Приблизна зона влучення – бак, палуба два, штурмові порти Б-2 і Б-3.
– Відсоток щита? – спитав Вовк.
– Дванадцять і вісім. Зуміємо погасити три чверті атаки, снаряди будуть відхилені… Траєкторія відхилення – 18-22-38, – мовив Кріс. – «Еланора» на лінії вогню.
– Ніштяк, хлопці, втримаємося, – відповів Йон, другий пілот з «Еланори». – Не парьтеся.
Роза доповіла:
– Латиноси шмальнули з рельси. Сорок секунд очікування, – «Мавка» знаходилася ближче до «Орландо Фуріозо», прихована стелс-щитом. Поки вона не стріляла і не намагалася вийти в дискрет, її було неможливо виявити. Цей щит дістався Данилові після розподілу здобичі, яку взяли в недавньому поході в Діру за сольовим міксом, вкраденим дірянами з планетки під назвою Щовба. Тоді запороги найнялися покарати грабіжників майже задурно – всього лише за поповнення запасу сольового міксу для біореакторів. З умовою, правда, що зі здобичі виберуть собі що захочуть. Данило тоді взяв новенькі стелс-установки, сумісні з його кораблем. Цікаво, як вони потрапили до дірян, але, ясна річ, розпитувати про це самих дірян він не став. А тепер от чудово придалися у нагоді.
– Двадцять секунд, – Роза з тривогою стежила за рухом снарядів, що були випущені з рейлгана «монтего». Маса їх була великою, якщо на «Перці» всю енергію кинули на гравізачеп, то такі снаряди можуть проломити кормові щити.
Снаряди долетіли до корми «Перця» в ту мить, коли гравізачеп нарешті спрацював і зачепив шлюпку.
Удар був такий, що весь корвет трусонуло від вібрації, блимнуло освітлення – так штінт позначив влучення. На кормовій частині розплескалася сяюча лептонна хмара – спрацював щит. Енергії щита не вистачало на активний захист, тому снаряди не випарувалися, а ковзнули по захисному полю, відхилилися та полетіли на «Еланору». Попереджений за сорок секунд Йон зумів зманеврувати так, щоб удар прийшовся побіжно, але навіть таке влучення зняло усі щити з його «чайки».
Цієї ж миті прийшло повідомлення від Мар’яни. Вовк вирахував час прибуття її команди, і по всьому виходило, що доведеться приймати бій.
– Шлюпка захоплена. Доставка на борт протягом трьох хвилин, – Кріс з тривогою стежив за наближенням штурмовиків супротивника. Ті вже знову згрупувалися для атаки.
– «Калья», «Еланора» – під лівий борт, на стикування. Абордажна команда, рій два – у вантажний відсік. Усіх, хто в шлюпці, живцем брати, – Вовк перебирав у пам’яті все, що йому було відомо про фрегати типу «монтего».