Галина Липатова – Запороги та розбійники (страница 19)

Діряни примудрилися плюхнути свою тачанку прямо в гущину бою, і, схоже, придавили когось із першої групи нападників. Судячи з чорного хвоста диму з корми тачанки, рухнула вона не просто так. Діряни посипалися з неї, немов протеїнові гранули з розірваного сухпайка, і одразу ж потрапили під вогонь з двох сторін. Схоже, тут ніхто не хотів ділитися здобиччю. Самі діряни зосередилися за своєю тачанкою, і звідти поливали вогнем і Мар’яну з її людьми, і перший десант. Почався цілковитий безлад.

– Ну от завжди цих ідіотів приносить невчасно, – пробурмотів Тарас. – Ну що за люди…

Він розрядив батарею штурмового бластера в двох супротивників, що майже зайшли за стабілізатори «Леопарда». У відповідь прилетів розряд із плазменної рушниці, зачепив його плече. Броня витримала – запас щита ще був.

– Треба нейтралізувати першу групу, – сказав Семен. – Вони небезпечніші. З дірянами розберемося потім.

– Ідеї є? – Мар’яна змінила батарею своєї плазморушниці.

– Є. Але мені потрібне прикриття. І двійко хвилин.

– Що задумав? – Мар’яна махнула Владові, той рушив ліворуч, Дарко та Лайза – праворуч. Із «Леопарда» виліз Василь.

– На що вчився, – гмикнув Семен. – Прикриття давай.

Василь мовчки зробив крок уперед та опустився на одне коліно, зняв зі спини величезний голковик та упер його сошки в перепалений ґрунт. Семен ковзнув йому за спину та сів на землю, розкрив свій польовий комм.

Василь випустив цілу обойму голкових снарядів, і на мить бій затих: троє супротивників повалилися, інші залягли. Нікому не хотілося впіймати маленький, але смертоносний снаряд, що прошиває легку та середню броню наскрізь…

– В мене ще дві, – кинув він Семену. – На що пустити?

Семен секунду думав, потім сказав:

– Катер.

Василь кивнув та вистрелив одиночними. Тричі.

Голкоснаряди увіткнулися в броню катера, розквітли на ній синіми квітами, а потім спалахнули білим.

За спиною Василя Семен вовтузився з коммом. Влад та Лайза з Дарком зайшли з флангів, і тепер діряни опинилися в лещатах між катером першої групи, своєю розбитою тачанкою та передовою частиною знову ж першої групи.

На загальному каналі Явдоха попередился:

– Вісім хвилин.

– Зрозуміло, – Мар’яна оцінила ситуацію, і наказала:

– Текла, Тодось – довбайте катер, відволікайте піпідрасів.

Вона здогадалася, що збирається зробити Семен. Здогадалася, щойно помітила, що в першої групи мобільна броня була однотипна, як за шаблоном… немов у війську. Хоч вони й постаралися зняти усі можливі деталі, за якими їхню приналежність можна було б упізнати, але Семена обдурити їм не вдалося. Та й Мар’яну, звісно, також. Не з її досвідом.

Мар’яна перевела погляд на дірян. В тих броня була найрізноманітніша, в багатьох взагалі зібрана з різних частин. І досить стара. В цій компанії вирізнявся один, який хизувався новенькою бронею усамського виробництва, і саме на нього Мар’яна й звернула увагу.

Діапазони усамських скафандрів та бойової броні були їй відомі ще з часів Альтаїрської операції, і вона була певна – усамці відтоді так і не змінили їх. Обравши потрібний канал, Мар’яна на блатній говірці, яка ходила в ГС та Конгресі, звернулася прямо до цього красунчика, небезпідставно вирішивши, що в дірян людина в найкращій броні – обов’язково ватажок:

– Слиш, батире, побазарити треба.

– Чо? – одразу ж відгукнувся він тією ж мовою. – Звідки в тебе доступ?

– Звідки, звідки. З кибитки, – Мар’яна краєм ока стежила за потоком даних від Семена. Той завзято займався своєю справою за широкою броньованою спиною Василя, а Василь, незважаючи на влучення з бластерів, продовжував стояти та відстрілюватися з голковика одиночними. З лівого флангу його підтримував Влад.

Вона припустила, скільки Семенові потрібно часу, і повела світську бесіду далі:

– Батире, справа є.

– Еге, лут собі захапати хочеш, – «красунчик» демонстративно змінив батарею на бластері, випхався з-за борту тачанки та стрельнув у бік Василя, мабуть, вирішив, що то він – головний. Тому як у найважчій та найкращій броні. Василь відмахнувся від пострілу, як від мухи.

– Ми перші їх знайшли, – всміхнулася Мар’яна. – Це наш лут і наші фраєри. Але для тебе є хороша новина, батире: бабоси нам не треба.

– Не пойняв? – «батир», втім, опустив бластер. – А чо треба?

– Ночви та козли на них.

– Так не піде, – «батир» покрутив головою, зблиснувши шоломом, одразу ж отримав по шолому з бластера і сховався під крило тачанки. – Командор без доказухи бабосів не відвалить.

– Може, і відвалить. До того ж ти свою тачанку грохнув – походу, доліталася… То хоча б забереш катер цих довбнів. Якщо, звісно, правильно вибереш сторону до того, як ми цей катер розвіємо на порох.

Семен відсигналив, що майже закінчив.

Одразу ж прийшло повідомлення від Явдохи: «п’ять хвилин напоготові».

– Коротше, рішай давай. Нам нема різниці, мочити лише цих, чи вас разом із ними.

На підтвердження її слів Тодось стрельнув по тачанці з гранатомета, в тачанки відірвало крило разом із стабілізатором та гравіткою, уламки злетіли вгору метрів на двадцять.

«Батир» вилаявся на чудернацькій суміші усамського діалекту фахума, блатної говірки, поліслава та інтерлінгви, потім скомандував:

– Чуваки біля козлячого корита – свої. Мочи членососів у середній броні!

Всміхнувшись, Мар’яна кинула йому:

– Легше, батире, залиш нам двійко живцем.

Перейшла на свій канал:

– Допомагайте дірянам, якщо треба – прикрийте.

– Ото ще на їхнє прикриття набої витрачати, – пробурмотів Тарас. Влад, замінивши батарею, на це сказав:

– Вважай, що витрачаєш на своє прикриття. Зрештою, діряни між нами та ними, а не навпаки.

Перша група, зрозумівши, що діряни визначилися зі стороною конфлікту, зосередила на залишках тачанки щільний вогонь, а частина їх згрупувалася в клин, розгорнула силові щити, які безжалісно випалювали енергоресурс броні, та рушила на «Леопард».

Цієї миті Семен нарешті завершив свою диверсію.

Силові щити спочатку замерехтіли, а потім зробилися дуже яскравими. А через пів-секунди погасли. Група, що прикривалася ними, розсипалася, немов вимкнені іграшкові солдатики. Зрештою, частково саме так і було. Друга група, яка зав’язалася в стрілянину з дірянами, це помітила не одразу, та їм і не до того було: судячи з їх хаотичних пересувань, якісь проблеми з бронею почалися і в них. Натхненні цим діряни, які вирішили, що це цілком їхній здобуток, із подвоєною енергією атакували супротивника.

– Готово!!! Тепер їм не до нас, – хвалькувато сказав Семен. – Недарма я прихопив із собою…

Він не договорив: один з тої групи, що атакувала «Леопард», раптом піднявся і стрельнув. Плазменний заряд влучив у Василеве плече, відбився від активної броні та ляпнув на груди Семенові. Той упав. Мар’яна кинулася до нього з нерозбірливим скриком, Василь вистрелив з голковика і буквально розірвав стрільця навпіл.

Мар’яна впала на коліна поряд з нерухомим Семеном. Грудні пластини броні були сильно обпалені, даних про стан не надходило ніяких, сигналив лише шолом, який вона одразу ж і відкрила командирським доступом.

– Слава зіркам, ти живий, – видихнула вона. Семен охнув, покрутив головою:

– Холера… щит упав і бронька здохла… Здається, мене припалило…

Мар’яна кивнула Теклі, що вже підбігла до них:

– У «Леопард» його, броню зняти та оглянути. Василь і Влад зі мною, інші – в «Леопард», мерщій.

Василь витратив останню обойму голковика на супротивників, що ще намагалися атакувати, і тим врятував принаймні п’ятьох дірян від плазменної гранати. Йому самому дісталося побіжно гранатою, яка збила залишки його щита, і тепер у правій верхній частині грудей на броні диміла вибоїна. Василь мовчки зняв з поясу балончик із рідким пластиром та щедро залив дірку.

Бій закінчився.

– Готовність дві хвилини, – доповіла Явдоха. – Хто-небудь, зашпаклюйте дірки на шлюзах.

Мар’яна, не складаючи зброї, попрямувала до ватажка дірян. Влад, який був ще й парамедиком, вийняв медсканер та аптечку, і спочатку підійшов до Василя. Той похитав головою:

– Нема часу. До борта дотерплю. Давай краще двійко полонених візьмемо.

Влад сховав аптечку та поводив медсканером навкруги, націлюючи його на нерухомі тіла на полі бою. Вказав на двох, що лежали трохи осторонь, в цілій на вигляд броні:

– Оці начебто в нормі, без пошкоджень.

– Беремо.

Василь легко підняв обох, і Влад спритно замотав їх «павутинкою» прямо по мертвій броні. Василь поніс полонених до «Леопарда», а до Мар’яни звернувся ватажок дірян: