Галина Липатова – Запороги та розбійники (страница 18)

Василь уперто прорубував задраєні переборки одну за одною, ігноруючи те, що при цьому він може пошкодити внутрішні мережі корабля. Але звичайно під час абордажу так і робили – головне було не пошкодити інфраструктуру, критично важливу для керування. На візорі Явдохи з’явилося повідомлення від Мар’яни: «Гості близько, часу обмаль. Сімнадцять хвилин».

Це було дуже недобре. Хтозна, скільки там конкурентів зараз звалиться на їхні голови.

Ззовні пролунав гуркіт. Явдоха не втрималася від питання:

– Що це за хрінь?

– Десантний катер сів за п’ятсот метрів. Шмаляють по нас, – відгукнулася Кася.

Мар’яна додала:

– Так, розсередилися. Тодось, Кася – в корито. Нікого близько не підпускати!

– Нас надто мало! – з ледь помітною панікою скрикнула Текла, необстріляна і наймолодша в команді.

– Не бзді, не числом беруть, а вмінням, – насмішливо відізвався Влад. – І бронею. В них напевне легка броня і нічого важчого за бластери нема. А якщо є – так нам на те й платять подвійні преміальні.

Знову грохнуло.

– Щоб мені тріснути, а це що за тачанка? – здивувався Дарко. – Ними ще хтось користується?!

Хоривчанка не одразу зрозуміла, що це може означати. Василь кинув у шоломофон, продовжуючи пробиватися до рубки:

– Чи бува не дірян принесло?

– Сили небесні, а цим тут що треба? – вкрай здивувалася Явдоха. Мар’яна відповіла:

– Гадки не маю. Ми зробили вхід, до вас ідуть Тодось та Кася. Ми ззовні, тримаємо оборону. Ви там хутчіш давайте.

В цю мить Василь нарешті пробився до рубки. Як на усіх кораблях подібного класу, рубка знаходилася в голові, а сам корабель мав лінійне планування – що суттєво полегшувало абордажникам роботу.

– Кукусики! – галаснула Явдоха, стрибаючи в дірку та поливаючи все довкола зі станера. Знерухомила всіх, хто був у рубці: вже знайомий запорогам по Акерману технік Андріян, висока астерниця в шоломі зв’язківця та мініатюрний юнак у навігаторському ложементі. Явдоха та Василь спритно взялися їх пакувати «павутинкою». Василь склав полонених посеред рубки. В візорі Явдохиного шолома по краю пливли короткі доповіді Касі та Тодося: «В шлюзі спакували… Відсік два – чисто… відсік три – чисто… чисто…»

– Так, тепер велике питання – де, власне, вони ховають потирене? – пробурмотіла Явдоха, роздивляючись у рубці. – І друге велике питання – чому вони не чинили спротиву? І третє – а де ж інші?

Василь мовчки показав на голоплатформу візуалізації штінта. Вона була порожня і мертва, екрани також мерехтіли в режимі гібернації.

– Ти хочеш сказати – в них гигнувся штінт? Чого б це?

– Не знаю.

– Гаразд, це вже четверте питання… – Явдоха перейшла на шифрований зв’язок із «Перцем»:

– Вовку, прийом. В нас дупа. Ми взяли «Леопард», але тут чийсь незрозумілий десант і плюс діряни на нас звалилися. А на «Леопарді» лишень четверо піпідрасів та мертвий… або гібернований штінт. Що робити?

– Чекайте. Ми тут самі воюємо, – коротко сказав Вовк через півхвилини – мабуть, «Перець» піднявся на високу орбіту, і зв’язок йшов із затримкою.

– Опачки, цікаво – з ким, – Явдоха озирнулася. Ззовні знову бабахнуло. Вовк вийшов на зв’язок:

– Корито злетіти може?

– А хрін його зна, – Явдоха похмуро обдивилася рубку. – Так одразу і не скажу.

– Тримайтеся. Спробуйте піднятися. Ми протягом години будемо дуже зайняті. Вовк зв’язок закінчив.

Замість Вовка на її каналі з’явилася Мар’яна:

– Мишо, що там всередині?

– Штінт дохлий. Усіх пов’язали.

– Чорт… У нас тут гаряче. Треба забиратися, поки ще хтось не з’явився.

– Може, захопити якийсь катер? – запропонував Василь. Мар’яна заперечила:

– Ні. Планетарні. Треба ці ночви піднімати.

– Але, в біса, як?! – Явдоха з відчаєм обдивилася рубку знову. – Штінт гигнувся, всі програми разом із ним.

– Ти в нас пілот чи хто? Вручну піднімай, – гримнула Мар’яна. – Касю, дуй в технічку. Василю, Тодосе – до нас, тут цілковита жопа.

Василь мовчки нахилився над складеними посеред рубки полоненими та трьома рухами приклеїв їх до підлоги залишками «павутинки». Потім розвернувся та пішов назовні. Явдоха сплюнула, накинула станери на перев’язь, залізла в пілотський ложемент. Він був стандартного розміру, і підігнати його під свої габарити вона б ніяк не зуміла – для міні-хоривчан в Республіці виробляли спеціальні ложементи. На замовлення.

– Добре, як назвавсь соєю – то лізь у молотарку, – вона вийняла зі свого шолома контактний парний роз’єм та ввіпхала половинку в пілотський пульт.

Корабель козликів був побудований в Республіці Альфабета, про що свідчили особливості внутрішнього облаштування та дизайн, а також клейма найвідомішої тамтешньої верфі – Проксима-2. Явдоха заздрісно зітхнула: такий кораблик – мрія будь-якого пілота. Невеликий розмір – і неймовірна продуктивність, висока швидкість, міцна броня… альфабетанці були найкращими кораблебудівниками в населеній Галактиці. І, звісно, вони не могли не передбачити можливість загибелі штінта та псування корабельного сервера. Аварійну незалежну систему керування про такий випадок намагалися зробити усі галактичні виробники кораблів. Різниця була лише в її ефективності та якості. Явдоха сподівалася, що в альфабетанського корабля ця система буде достатньо якісною.

Роз’єм пискнув, і на візорі Явдохи загорівся зелений вогник встановленого контакту. Отже, аварійне керування працює. А тут і від’їхала сенсорна панель, відкрився аварійний пульт. Явдоха викликала контекстне меню, і ледве не закричала на радощах: пароль був не потрібний. Звичайний пілотський роз’єм дав необхідний доступ. В будь-якого пілота був такий парний роз’єм, кодований його біометрією та номером пілотської ліцензії (якщо вона, звісно, була підтверджена відповідно до загальногалактичних стандартів), і аварійне керування будь-якого більш-менш сучасного корабля, навіть виробленого в Усамській Порті, приймало його. Але якщо корабель був військовим чи розвідувальним, то доступ до його аварійних систем міг отримати далеко не кожний пілот… І цього Явдоха якраз побоювалася. На щастя – даремно. Чи то кораблик від початку був комерційним, чи то її ліцензії колишнього військового пілота було достатньо, але доступ вона отримала.

Пульт ожив, освітлення рубки змінилося зі звичайного на червонувате – знак переключення на аварійний режим. Явдоха взялася вмикати по черзі всі внутрішні системи корабля – перевіряла, чи не пошкоджено щось. Робити все доводилося вручну, натискаючи на клавіші та тумблери пульта – навіть для того, щоби переходити за пунктами меню. Це було повільно та незручно, але краще так, ніж ніяк. В аварійному управлінні навіть сенсорні джойстики блокувалися, пілоту надавався штурвал, набагато примітивніший засіб, але зате неймовірно надійний. Ще б він був би відповідних для Явдохи розмірів… а так, щоб його тримати та ним керувати, їй доведеться попотіти, навіть незважаючи на силове посилення броні. Додатково нервувало те, що дивитися треба було не на візор, а на екран пульта. Явдоха підняла непотрібний візор і перейшла на екран.

– Касю, прийом. Що в технічці?

– «Термос» стабільний, – відгукнулася Кася. – Плазми вже достатньо для старту та підйому на орбіту. Аварійний доступ інженера працює, треба підтвердження від пілота.

Явдоха вибрала потрібний пункт меню, натисла «підтвердити». Кася задоволено хмикнула.

– Що з движком? Ми можемо стартувати? – подала голос Мар’яна.

– Запускаю розігрів… – Кася говорила напружено, мабуть, аварійне керування для техніків також було супернадійним та надто ручним. – Тестую системи…

Ззовні донеслися вибухи.

– Треба ще десять хвилин, – нарешті сказала Кася. – Для розігріву движка. Тоді зможемо стартанути на орбіту.

Мар’яна вилаялася. Потім різко мовила:

– Всі до ночов. Готовність десять хвилин.

Явдоха почала запускати пілотські програми. Пульт також був для неї надто великим, і для того, щоб дотягтися до деяких тумблерів, їй доводилося постійно вставати, спираючись на підніжку ложемента, та тягнутися з усіх сил.

– От повернемося додому – неодмінно накатаю позов на виробника!!! За дискримінацію за зростом… – пробурмотіла вона, пристібаючись та максимально нахиляючи пілотський ложемент.

10. Бій на болоті

Перший катер висадив десант іще в повітрі: два десятки людей у середній броні звалилися на випалену галявину та атакували загін Мар’яни з трьох напрямів. Кількісна перевага супротивника компенсувалася тим, що в людей Мар’яни була важка броня та двійко серйозних гарматок. Але бій все одно обіцяв бути непростим та нелегким.

– Бісові профі, – Влад разом увімкнув усі силові поля своєї броні, але злагоджена атака супротивника все ж таки зняла з його щитів чималий відсоток. Мар’яна також активувала повний захист своєї броні, змінила бластер на гранатомет та разом із Владом зайняла найбільш небезпечну позицію – біля стабілізаторів корабля та п’ятки гравіпарусної мачти.

– Не давайте їм оточити корито! – гримнула вона, збиваючи двох особливо завзятих атакуючих. Їхня броня витримала влучення кумулятивної гранати, але лептонна, пущена Теклою, знесла з них увесь захист та оглушила.

В цю мить з’явився й другий катер – як вірно визначив Дарко – тачанка. Незграбна, покоцана та іржава недолугість на трьох гравітках і з великою гарматою позаду двісті років тому була популярним типом планетарного десантного катера. Його використовували майже сто років, цінували за міцність, легкість у користуванні та немаленьку вантажопідйомність із хорошою швидкістю. Тепер «тачанки» залишалися тільки в найглибших нетрях засвоєної людством Галактики, як і пепелаци. Ну й у маргіналів на кшталт піратів із Діри, які користувалися всім, що інші викидали на звалище.