Галина Липатова – Запороги та розбійники (страница 16)

‒ Зрозуміло, ‒ Командора перекосило так, немовби він гальмівної рідини ковтнув. ‒ Тоді домовилися – я вам заважати не буду, впіймаєте та покараєте мудозвонів – забуду про вантажівки. Але, єти твою наліво, у вас всього стандартна доба на це!

І Командор відключився. Маня запитально подивилася на отамана. Той відкинувся у своєму командирському кріслі, поправив чуба:

‒ Ну, дві години в нас є. Камбуз! Каву всім у рубку!

Маня вигнула брову:

‒ Ми не сідаємо?

‒ А навіщо? ‒ Харитон усміхнувся. ‒ Наша справа – кола над Ботбеєм намотувати, типу місце посадки козлів видивляємося. Командор вважає, ніби ми не в курсі щодо Великої Плями, і його люди зараз самі «Леопард» шукають. Я його знаю як облупленого – він обов’язково поторгуватися з нами за козликів захоче, що б він там не казав. І поки вони не дотумкали, що ми десант раніше скинули, в наших є фора. Златко, слухай планетарний ефір далі…

Зв’язківка кивнула, не знімаючи візора з навушниками.

‒ Щойно в порту піднімається шухер та зростає насиченість планетарних перемовин – ми маємо швиденько чухати до місця і бути напоготові. Так що, Маню, розраховуй наші витки так, щоб і підозри передчасно не викликати, і встигнути, коли треба, вчасно, ‒ Харитон зробив пальцями характерний жест, що в нього означав – «ну ви розумієте».

Маня розпливлася в єхидній посмішці:

‒ Уявляю собі його пику, коли він дізнається, як ти його на кривій об’їхав, ‒ і вона насунула візор пілотського шолому. Харитон зітхнув:

‒ Здається мені, так легко ми не відбудемося.

З’явився джура, що був сьогодні черговим на камбузі, з великою тацею термокухлів, і першому підніс каву Харитону. Потім роздав іншим, крім Данила, котрий все ще спав. Його кухля джура просто вставив у паз підлокітника ложемента.

Харитон сьорбнув гарячезну каву та замислено сказав:

‒ Щось мені здається, пригоди лише тільки починаються… Розо!

‒ Агов? ‒ відгукнулася Роза. ‒ Ти що, справді таки думаєш, що сюди за козликами хтось іще привалить?

‒ Саме так. У них тут явно було призначено зустріч. Можливо, вони устигли відіслати ансібль із доповіддю про форс-мажор…

‒ Ансібль? На кораблі класу «іол»? ‒ із сумнівом сказав Дієго, пілот Мар’яниного кораблика.

‒ А гіпершейкер на кораблі класу «іол» тебе не дивує? ‒ Харитон знов сьорбнув кави. ‒ Із такими справами там в них і ансібль може бути… Втім, вони могли маяк скинути з кодованим сигналом. Розо, що там космоефір?

Космоефір, звичайно, могла прослуховувати і зв’язківка «Перця», але Харитон не просто так дав це завдання Розі. Корабель класу «експлорер», незважаючи на невеликі розміри, мав дуже високоякісне начиння, в тому числі й для сканування ефіру на всіх можливих діапазонах. Стандарти Пошукової Служби вимагали екіпірувати навіть контрактні експлорери потужною апаратурою, яка поступалася хіба що спеціальній шпигунській. А після уходу до запорогів сам Данило потурбувався про те, щоб проапгрейдити «Мавку» на максимум можливого.

‒ Поки що нічого особливого. Маяк Ботбея працює в штатному режимі… інших маяків поки не виявили. Нестандартних випромінювань та частот також. Три невеликих кораблі вийшли з дискрету та йдуть на посадку в порт.

Влізла Злата:

‒ Всі три – з планет Конгресу, як вийшли – одразу запросили посадку в порту. Їх не пускають, сказали – карантин. Тепер висять на високій стаціонарній орбіті над портом. Не наші клієнти… В порту поки тихо. Місцеві, судячи з перемовин, поки лише збираються «мазафаків» ловити. Планетарні катери з порту ще не вилітали.

‒ Підозріло, ‒ Харитон знов приклався до кави. ‒ Як же так, п’ятдесят тисяч – і ніхто не чухається?

‒ Там Саїд із командою, ‒ нагадав Дієго. ‒ Може, хай диверсію влаштує?

‒ Еге, йому лише тільки диверсії доручати, ‒ гигикнув Йон, другий пілот на «Еланорі». Інші підтримали його хихотінням.

‒ В Саїда своє завдання. Він прикриття собі заробляє, нам на майбутнє стане у нагоді, ‒ обірвав сміхотіння Харитон. ‒ Саїд якраз має залишатися чистим і поза підозрами.

Штурман «Перця», Кріс, все ще підхихикуючи, сказав на це:

‒ Ну ще б пак, йому просто інші завдання доручати нема сенсу. Багатенький синок багатеньких батьків хіба годиться на що інше?

‒ Ти ці заздрісні дурощі кинь, Крісе, ‒ вступилася за Саїда Маня, перш ніж Харитон устиг зробити йому зауваження. ‒ Нема чому там заздріти. Саїд від цієї своєї багатенької сімейки дременув світ за очі з одними лише кишеньковими грошима. Ці самі гроші під вигідний відсоток на Аскольді у банк поклав та в армію умотав – спочатку на строкову, а потім на три роки на контракт. А коли предки його й там дістали, то звільнився, забрав гроші та купив на все корабель, команду зібрав та до нас і втік, аби від своєї рідні подалі. Й щоб вже точно його виколупати не змогли. Ось так.

Присоромлений Кріс замовк, а Харитон додав:

‒ Саїд – наш співбрат, такий самий, як усі інші, ну, лажає іноді – так хай той, хто безгрішний, перший в мене плюне. Тому що й я лажаю.

В розмову втрутилася Роза:

‒ Вовку, на двійко слів приватно.

Харитон провів по сенсору на підлокітнику крісла, ввімкнувши силовий купол, який не давав іншим чути перемовини.

‒ Ну?

‒ Як гадаєш, хто замовники козликів? Не повірю, щоб у тебе здогадок щодо цього не було.

‒ Я тобі що, ясновидець?

‒ Харитоне, давай конкретніше.

‒ Ти прямої відповіді хочеш? ‒ буркнув отаман. ‒ То я не знаю. Одне я знаю точно: рідний уряд знову вліз у якесь політичне галактичне лайно. І йому тепер негайно потрібно, щоб це лайно розгребли сторонні люди. Типу нас.

‒ Так це таки очевидно. Лео на це натякнув. Мене твої власні здогадки цікавлять, ‒ в голосі Рози Харитон уловив неспокій, який недобрим чином резонував з його власним.

‒ Не усами, ‒ коротко сказав він. Роза усміхнулася (в голосі було чутно).

‒ Бінго! Я теж думаю, що таки не усами. Чуйка.

‒ Чуйка в тебе, Розо, що треба. Ти точно у розвідці не служила? ‒ невесело всміхнувся Вовк. ‒ А які ще в тебе думки є?

‒ Найбільша дупа, Вовку, знаєш у чому? В тому, що наш рідний уряд сам гадки не має, хто насправді за цим кейсом полює. От щоб мені маци на цей Песах не їсти, якщо я не права.

Отаман аж присвиснув, перш ніж згадав, що на кораблі свистіти – погана прикмета.

– Ти хочеш сказати – вони знають, що хтось прагне отримати ці розробки, і знають, що усами навряд чи там при ділі… але це й усе, що вони знають.

– Ну таки так. А тепер давай напружимо мозок та подумаємо, хто це може бути.

– Тю, Розо, та хто завгодно. Ось взагалі хто завгодно.

Роза помовчала, потім розсудливо сказала:

– Бач, насправді – не хто завгодно. Тому що – гроші. Такі бабоси далеко не в кого завгодно є. корабель непростий, купа прибамбасів. Команда також цікава – один навігатор чого вартий. На все це потрібні дуже грубі гроші. Якби ці умовні піпідраси просто хотіли поцупити кейс, вони б найняли когось не надто витонченого. Ісмаїлових братів, наприклад. Чи тортугосців. Словом, тих, хто не вигадує хитрих багатоходівок, а просто грубо відбирає товар та швидко тягне його замовнику. Але вони найняли когось не такого відомого, але такого, хто тонко працює. Це по-перше. А по-друге… самий факт викрадення кейса, те, як це все сталося. Наші-то гадали, що якщо робити все тихцем, не привертаючи зайвої уваги – кейс успішно потрапить куди треба.

– Згоден, план у них був гарний, – Харитон приклався до кави, включив на кухлі підігрів. – Не їхня вина, що він провалився. Кур’єра здали десь на тому боці, на виході.

– Маю великі сумніви, Вовку. «Асури» старанно всі дірки конопатять, це неможливо.

Вовк похмуро гмикнув:

– Що ти знаєш про корпорацію «Асур»?

– Та те саме, що й усі, – відео вони не обмінювалися, але Харитон був цілком певний, що от прямо зараз Роза здвигнула плечима. – Займаються різноманітними розробками, здебільшого – засоби та способи зв’язку, біокібернетика, зброя, біотехнології та комп’ютерні програми. Їхня фішка – розробки, заборонені в більшості держав і наддержавних утворень. Сама корпорація – типу як незалежна та екстериторіальна. База в них десь у вільному космосі, та ще й мобільна.

– А чим іще відрізняються «асури» від подібних до них, типу «Веселих Ведмедів» чи «Космічних Анонімусів»? Чому наші саме в них розробки вели?

– А от тут, Вовку, самий цимес. «Асури» ніколи не перепродають чужі секрети та контракти. Тобто угода для них священна. «Унікальні послуги та товари», начебто в них девіз такий. Типу, якщо замовляєш у них щось, то можеш бути певний, що більш нікому вони не продадуть у найближчі років п’ятдесят, начебто в них так у стандартних контрактах указано.

– Отож. Всі про це знають. На цьому корпорація й тримається. Так що вони, звісно, дірки конопатять… але тим старанніше всілякі нехороші людці намагаються ці дірки організувати. І якщо не виходить це зробити з боку «асурів», то заходять з боку їх клієнтів. Витекло десь на цій ділянці. Наші організовували замовлення і роботу над ним через мережу підставних осіб та посередників. Певен, що більшість з них зеленого поняття не мало про кінцеві пункти в обидва боки. Крім тих, хто брав участь у їх розробках. Пам’ятаєш, Лео казав, що якісь вітчизняні високолобі безпосередньо з «асурами» працювали? В цих чортових геніїв голови в плані секретності діряві, як не знаю що. І якщо вони там якісь відкриття зробили… не може бути такого, щоб ніхто з них не похвалився, хоча б і анонімно. Я свою кібер-руку ладний закласти, що цей учений роздовбака, через котрого пролилося, був цілковито впевнений, що він круто законспірувався… але кому треба – ті все зрозуміли.