Галина Липатова – Запороги та розбійники (страница 12)

«Хабіба» зробила виток над планетою, і лише коли пішла на другий, прийшов запит з порту:

– Ботбей! Назвіться! Хто такі, чого треба.

– «Хабіба», порт приписки – Кафа, – відгукнувся Саїд, сподіваючись, що кафські торгаші тут бувають часто та вважаються за своїх. – У торгових справах.

– Якщо у торгових, якого хріна довкола планети шниряєте? – диспетчер був вочевидь незадоволений.

– Та я тут уперше, щось не зрозумію, де у вас причальні рейки… – Саїд удав наївного дурника. Диспетчер зареготав:

– На нормальній планеті, чи що, не бував. Які в дупу рейки, сідай на поверхню. В тебе ж гравітки, тре думати, є?

Саїд навіть образився:

– Авжеж, є. В мене гарний кеч, не пепелац, борони Аллах, якийсь!!!

Ботбеєць знов заіржав:

– Які ми образливі! Охолонь, хлопче. Зара промінь дам. Сідай. Мито лише не забудь внести. За причал – два галакти на цикл, за право на угоду – двадцять, і податок з будь-якого продажу – десять відсотків. Якщо в тебе інша валюта – сам перерахуєш, сподіваюся. Ми тут будь-яку приймаємо, аби тверда була. Чого везеш хоч?

– Та таке… троха елітного питва в трюмі та сигари натуральні. Я більше про купити.

– Сигари, кажеш… почому продавати будеш? – диспетчер нарешті ввімкнув від себе картинку: немолодий кремезний чолов’яга негроїдного типу… із зжованою сигарою в кутку рота.

Саїд прикинув, скільки тут можна запросити за сигари. Вони йому дісталися взагалі-то задурно – в Чорній Дірі зі складу великий ящик у якості здобичі взяли. Він знав, що товар це недешевий, але от наскільки недешевий – це питаннячко. Поряд Лейла, зметикувавши, що саме його займає, швидко розгорнула завантажений ще на Акермані каталог, знайшла потрібне та тицьнула пальцем. Саїд кивнув, ввімкнув зображення від себе та відповів диспетчерові:

– Сигари добрі, менш ніж за півста галактів за штуку не можу продавати, але можу одну презентувати… за добру пораду.

Диспетчер засміявсь приязно:

– Натяк зрозуміло. Гаразд. Ось тобі промінь, сідай давай. Респіратори можете не напинати, в нас тут стандартна біосфера. Все звичайне.

Посадковий промінь був чітким, сильним, космодром, на який він привів «Хабібу», виглядав пристойно, незважаючи на те, що кораблі стояли тут дуже різні. Але на звалище космічного сміття, як космодром Діри, він зовсім не походив. Видно було, що на Ботбеї грошей вистачає. Ще б пак…

Планета була тераформована з нуля, мала кисневу атмосферу і, що головне – ніяких місцевих біологічних форм, ні макро, ні мікро. Все стандартне, загальнолюдське, так би мовити. Так що порт Ботбея розташувався просто неба, без усякого куполу – нечасте видовище для таких людей, як Саїд, котрий народився на Зимі в купольному місті, справжні міста просто неба бачив лише на екрані відеомережі, а на власні очі – тільки двічі, коли бував на Аскольді та Дарі¹³.

– Красиво, – сказав Салман. – Навіть дивно для такого місця, як Ботбей…

Ахмед лише кивнув. Саїд зітхнув – як на нього, краси в цьому нагромадженні присадкуватих геометричних будівель було небагато, особливо якщо порівнювати з ретельно продуманими та розпланованими містами-парками Аскольда чи вражаючою еклектикою житлових зон Дару. Але пояснювати це товаришам він не став, лише махнув рукою та вийшов із корабля. Салман та Ахмед спустилися по східцях за ним, пройшли з посадкового майданчика до стрічки транспортера і стали на неї. Стрічка жваво поповзла вперед, на вихід до терміналу порту.

7. Біржа та прикриття

За сорок хвилин потому вони нарешті пройшли усі формальності та попрощалися з півсотнею галактів (платня за стоянку на стандартні три доби, внесок за право на угоду, внесок за вхід у місто – причому чомусь для усієї команди, платня за вантаж) та однією сигарою, яку презентували диспетчеру, і Саїд арендував скутер та поїхав на місцеву біржу. В програмі автопілота скутера вона якраз була серед основних пунктів призначення, і Саїд, не вагаючись, тицьнув у неї. Скутер плавно покотив вузькими, заплутаними вуличками (саме покотив, тут користувалися колісним транспортом, що теж рідкість для жителів Республіки. Там колеса були лише в спортивних карів та величезної будівельної техніки). Із цікавістю дивлячись навкруги, Салман та Ахмед пошепки ділилися враженнями: «Ти диви, у них квіти прямо на вулицях ростуть! Просто неба! А поряд транспорт ходить, треба ж…», або: «Це що за дивні труби по краям дахів, як гадаєш?» Саїд посміхнувся. Обидва його джури – і Салман, і Ахмед – виросли на Дані, не тераформованому супутнику планети-гіганта Перуна. Дан був надто холодним, щоб обходитися без купольно-підземних поселень. Звичайно, там живих квітів просто неба і бути не могло. Вони росли в різноманітних гідропонних системах у приміщеннях, і в ґрунті в місцях відпочинку – парках та оранжереях, але вже ніяк не в коридорах, де проходили транспортні лінії. А навіщо труби по краям дахів, Саїд і сам не знав. Позначив собі як-небудь спитати в Миколи, уродженця Кия – той в їхній команді був єдиним, хто народився на планеті, де міста не потребували захисних куполів.

Поки що все було більш ніж нормально, навіть дивно для такого місця. І це дуже непокоїло Саїда – як скабка під шкірою, муляла думка, що будь-якої миті може щось піти не так. «Твоє завдання – дізнатися, чи не сідав тут «Леопард». І все!» – казав він собі.

Біржа для цього була підходящим місцем: по-перше, можна було спокійно підтримати легенду торговця, по-друге, на спеціальному табло тут висвітлювалися всі кораблі, що прибули на планету. За місцевими правилами вимагалося заявляти товар, привезений сюди, або подавати запит на купівлю. Якщо хто прилітав просто так, все одно повинен був позначитися, вказати тип корабля та наявність/відсутність навігатора. Згідно з правилами Конгресу (і не лише Конгресу) це було обов’язково – навігатори є не у всіх, і можливо, хтось попросить підкинути до підходящої зони. Команді прибуток, місцевим – податок з угоди. Так само можна запропонувати й послуги перевезення вантажу.

Саїд із Салманом та Ахмедом, коли під’їхали до будівлі біржі, були здивовані тим, що це, власне, просто павільйон: фігурний дах та ажурні металеві опори. Втім, на ньому переливалася кольоровими вогнями вивіска «Біржа», і вони увійшли під гофрований дах. Всередині павільйон розділявся символічними стінами на кілька відділень, в центральному на самому видному місці стояла стійка реєстратора. Вони підійшли просто до неї, Саїд виклав отриману від диспетчера картку реєстрації, і на табло додалася «Хабіба». Реєстратор підняв брову:

– Ви що, без навігатора?

– Ну-у… – Саїд розвів руками, дивлячись прямо в обличчя реєстратору та сподіваючись, що бреше достатньо переконливо. – Ну так. Годящого хіба знайдеш так просто, щоб на звичайному кечі схотів ходити… а сюди нас попуткою закинули, завели в місцевий дискрет, а самі відправилися кудись, фіг його зна, куди. Нам не доповіли, сам розумієш…

– Звідки йшли? – Реєстратор уважно вдивився в Саїда, але той продовжував утримувати на обличчі благодушний вираз.

– Ми? Та з Кафи й шли, а попутники… ну, за доставку з нас сотню галактів злупили, їм що, підробили на невеликому гаку…

– Ризикові ви, хлопці, – реєстратор повернувся до свого планшета. – Що хоч привезли?

Салман відійшов трохи в бік і почав, нудьгуючи, вивчати табло. Саїд виклав на стійку пляшечку віскі:

– Та майже нічого. Ящик сигар натуральних, але то таке… Чуєш, я тут уперше, але мені друзяки сказали, що тут можна гарний товар узяти. Я, власне, за товаром й привалив. І мені б прокрутити це якнайшвидше, я вже домовився де з ким, мене завтра мають з місцевого дискрету забрати за малу частку. Якщо на Кафі дізнаються, що я тут чалився, можуть неприємності бути. В Хуліо Курвина Сина зараз якісь тьорки з альфабетанцями та ге-есниками, так він тимчасово прикрутив контрабанду зі Снігуріани… тому гарний зиск можна мати, тільки треба швидко все провернути. Щоб ніяка сволота не пронюхала і не стуканула кому не слід.

Це, до речі, було правдою: після недавнього гучного скандалу з таємним продажем забороненої зброї в Снігуріану кафськими контрабандистами Ліга Вільних Планет та ГС прислали на Кафу спостерігачів та загін альфабетанського спецпризначення, який ретельно перетрусив усі тамтешні притони. Подейкували, ніби Хуліо також було непереливки – він завзято почав здавати своїх подільників, аби себе обілити.

Реєстратор ковзнув поглядом по пляшці і на кілька секунд завис над нею. Саїд вже й злякатися встиг – здалося, ніби щось не так. Але реєстратор тільки уважніше роздивився голографічну етикетку та корок, і спритно сховав пляшку під стійку:

– Вау, ерінське віскі. Непогано. Який товар тебе хоч цікавить? Можу звести з потрібними людьми, хто поспішає та скине дешевше.

Саїд замислився. Легенда вимагала вдавати торговця й далі. На кредитці залишалося дві тисячі галактів. Зрештою, товар можна навіть і купити. Що-небудь таке, що можна буде або спокійно з прибутком в іншому місці скинути, або самому стане у нагоді… Пригадати б, чим відома Снігуріана. В голови приходили тільки мінеральні ресурси, хутра, наркотики та деревина. Власне, більше нічого ця моторошна місцинка запропонувати не могла.

– Я б деревини купив. Натуральної, хорошої, великого метражу. Сам знаєш – майже всюди вивозити заборонено… а на тій же Кафі охоче куплять. І питати не стануть, звідки… Або, може, ще щось такого ж роду. Лише не наркотики, з ними потім клопоту занадто.