Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 91)

— Древні майстри плавання під вітрилами добре це розуміли, Раббі. Сестринство має свого роду карти потоку, що підказують місця, яких слід уникати, і де слід докласти найбільших зусиль.

Він знову махнув сувоєм.

— Це не карта потоку.

— Ти не так це витлумачив, Раббі. Вони знають облуду віри у всемогутність машин. — Глянула на роботу механізмів. — Бачать нас у потоках, яким не можуть протистояти машини.

— Крихти мудрості. Не знаю, дочко. Я ще погодився б з тим, що вони втручаються в політику. Але у святі справи…

— Вирівнювальний дрейф, Раббі. Вплив мас на блискучих новаторів, які виходять за обмеження групи і творять нове. Навіть коли це нове нам допомагає, дрейф підхоплює новатора.

— Хто має казати, що допомагає, Ребекко?

— Я просто розповідаю, у що вони вірять. Вони розглядають оподаткування як доказ дрейфування, що відбирає вільну енергію, яка могла б творити більше нового. Кажуть, що особистість з підвищеною чутливістю помічає це.

— А ці… ці Всечесні Матрони?

— Вони вписуються в схему. Закрита владна група, що намагається зробити всіх потенційних суперників неефективними. Відсіювання блискучих умів. Притуплення інтелекту.

З машинного кутка долинуло тихе попискування. Не встиг­ли вони й встати, як Джошуа проминув їх. Схилився над екраном, який показував, що діється на поверхні.

— Повернулися! — сказав він. — Дивіться! Копають просто над нами.

— Знайшли нас? — Голос Раббі звучав ледь не полегшено.

Джошуа стежив за екраном.

Ребекка присунулася головою до його голови, пильно вивчаючи копачів — десятьох чоловіків із сонним виразом очей, як у поневолених Всечесними Матронами.

— Копають навмання, — сказала Ребекка, випростовуючись.

— Ти певна? — Джошуа випростався і заглянув їй в обличчя, шукаючи таємного підтвердження.

Кожна бене-ґессеритка могла б це розгледіти.

— Дивись сам. — Жестом вказала на екран. — Забираються. Пішли тепер у хлів для слігів.

— Де їм і місце, — пробурмотів Раббі.

***

Здійснення придатних для використання виборів відбувається в горнилі інформаційних помилок. Таким чином Інтелект приймає можливість помилки. А коли абсолютні (безпомилкові) вибори невідомі, Інтелект ризикує вийти з обмеженими даними на арену, де помилки не лише можливі, а й необхідні.

Мати Настоятелька не зійшла отак просто на борт ліхтера, щоб пересісти потім на перший-ліпший не-корабель у потрібному напрямку. Були плани, узгодження, стратегії — одна непередбачена обставина за іншою.

Це зайняло вісім гарячкових днів. Її розклад мусив точно збігатися з Теґовим. Консультування Мурбелли пожирало години. Мурбелла мала знати, із чим стикалася.

«Знайди їхню ахіллесову п’яту, Мурбелло, і ти їх пере­могла. Коли Теґ атакує, залишайся на обсерваційному кораблі, але пильно стеж».

Одраде приймала детальні поради від усіх, хто міг їй допомогти. Тоді настала черга імпланта з життєсигналами, що мав шифрувати і передавати її таємні спостереження. Не-корабель і ліхтер далекого польоту слід було переобладнати, команду підібрав Теґ.

Беллонда бурчала й нарікала, аж доки Одраде не втрутилася.

— Ти не даєш мені зосередитися! Це був твій намір? Ослабити мене? — Це сталося пізнього ранку, за чотири дні до відльоту. Погода ясна, але не по сезону холодна, повітря набрало відтінку охри від піщаної бурі, що вночі пройшла над Централлю.

— Собор був помилкою! — Беллонда мусила зоставити останнє слово за собою.

Одраде різко повернулася до неї. Беллонда стала занадто їдкою.

— Це була необхідність!

— Можливо, для тебе! Попрощатися зі своєю сім’єю. А тепер залишиш нас тут, щоб ми перебирали брудну білизну одна одної.

— Ти прийшла сюди тільки для того, щоб поскаржитися на Собор?

— Мені не сподобалися твої останні коментарі стосовно Всечесних Матрон! Ти мала б порадитися з нами, перш ніж Розсіювати…

— Вони паразити, Белл! Настав нам час чітко це проартикулювати: відома слабкість. А що робить організм, коли його атакують паразити? — проголосила Одраде, широко вищирившись.

— Дар, коли ти прибираєш цієї… цієї псевдогумористичної пози, мені хочеться тебе задушити!

— А ти б усміхалася, якби це зробила, Белл?

— Бодай тебе, Дар! Одного з цих днів…

— У нас залишилося небагато спільних днів, Белл, і саме це тебе гризе. Відповідай на моє питання.

— Відповідай собі сама.

— Тіло із задоволенням приймає періодичне відвошивлення. Навіть узалежнені мріють про свободу.

— Ах. — З очей Беллонди визирнула ментатка. — Думаєш, що узалежнення від Всечесних Матрон може завдавати болю?

— Попри твій катастрофічний брак почуття гумору, ти й далі можеш функціонувати.

Беллондині вуста скривилися у жорстокій посмішці.

— Мені вдалося тебе розвеселити, — сказала Одраде.

— Дозволь, я поговорю про це з Там. Вона має кращу голову до стратегії. Хоча… Після Поділу вона пом’якшала.

Коли Беллонда пішла, Одраде відхилилася на спинку крісла і тихо засміялася. Пом’якшала! «Не пом’якшай завтра, Дар, коли Ділитимешся». Ментат перечіпляється об логіку і тужить за серцем. Бачить процес, переймається провалом. Що робимо, коли… Розчиняємо вікна, Белл, і впускаємо здоровий глузд. Навіть веселощі. Відкладаємо серйозні справи на перспективу. Бідна Белл, моя Сестро з ґанджем. Завжди знайдеться щось, що викличе твою нервовість.

Одраде, поглинута думками, покинула Централь зранку в день відльоту — в інтроспективному настрої, стурбована тим, про що довідалася, Ділячись із Мурбеллою й Шіаною.

«Я стала поблажливою до себе».

Це не приносило полегшення. Її думки обрамлялися Іншою Пам’яттю та майже цинічним фаталізмом.

«Відроювання бджолиної цариці?»

Це було підказкою Всечесних Матрон.

«Але Шіана? І Там погоджується?»

Це несло в собі більше, ніж Розсіяння.

«Я не можу йти у твої дикі місця, Шіано. Моя задача — творити порядок. Я не можу ризикувати тим, на що відважилася ти. Існують різні види мистецтва й артистизму. Твій мене відлякує».

Допомагало втягування життів з Іншої Пам’яті Мурбелли. Мурбеллине знання було не лише потужним інструментом проти Всечесних Матрон, а й повним тривожних нюансів.

«Не гіпнотранс. Використовують клітинну індукцію, побічний наслідок своїх клятих Т-зондів! Неусвідомлений примус. Як спокусливо використати це для нас. Але саме в цьому Всечесні Матрони найвразливіші — через величезний вміст несвідомого, замком для якого є їхнє власне рішення. Ключ Мурбелли тільки підкреслює його небезпеку для нас».

Вони дісталися Летовища посеред вітровію, що вдарив їх, коли вони вийшли з автівки. Одраде відмовилася від пішого проходу крізь рештки садів і виноградників.

«Виїжджаєш востаннє?» Таке питання читалося в Беллондиних очах, коли вона прощалася. І в насуплених бровах Шіани.

«Чи прийняла Мати Настоятелька моє рішення?»

«Тимчасово, Шіано. Тимчасово. Та я не попередила Мурбеллу. Тож… можливо, поділяю думку Там».

Дортуйла, що йшла на чолі групи Одраде, здавалася відчуженою, заглибленою в себе.

«Це зрозуміло. Вона там була і бачила, як пожирали її Сестер. Відваги, Сестро! Ми ще не подолані».

Лише Мурбелла на вигляд приймала це спокійно, але думками забігала вперед, до зіткнення Одраде з Павучою Королевою.

«Чи достатньо я озброїла Матір Настоятельку? Чи має вона нутряне знання, наскільки це буде небезпечно?»