Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 92)

Одраде відкинула ці думки. Існували речі, які слід було зробити по дорозі. І найважливіша з них — нагромадження її енергії. Всечесних Матрон можна аналізувати майже поза реальністю, але справжня конфронтація буде розігруватися на ходу — як джазова п’єса. Ідея джазу їй подобалася, хоча музика не давала їй зосередитися через присмак давнини і заглиблення в дикість. А однак джаз говорив про життя. Не буває двох ідентичних п’єс. Гравці реагували на те, що отримували від інших: джаз.

«Підкріпи нас джазом».

Повітряні та космічні мандрівники нечасто переймаються погодою. Пробийся крізь минущі перепони. Покладайся на Погодну службу, що має забезпечити вікна зльоту крізь бурі та хмарне покривало. Винятком були пустельні планети, і їхні особливості невдовзі доведеться ввести до рівнянь Капітули. Багато змін, зокрема й повернення до фрименських поховальних практик. Видобування з тіл води і поташу.

Одраде говорила про це, коли вони чекали транспорту до корабля. Ця широка смуга спекотної гарячої землі, що тяглася довкола екватора планети, невдовзі почне генерувати небезпечні вітри. Одного дня постане коріолісова буря: з доменної печі внутрішньої пустелі виривається вітер зі швидкістю сотень кілометрів за годину. Дюна бачила вітри зі швидкістю, більшою за 700 км/год. Навіть космічні ліхтери помічали таку силу. Повітряні подорожі корилися постійним капризам умов на поверхні. А ламка людська плоть мусила шукати будь-якого можливого притулку.

«Як ми завжди й чинили».

Чекальня Летовища була старою. Камінь усередині і ззовні, їхній перший головний будівельний матеріал тут. Спартанські слінгокрісла і низькі столи з відлитого пласу були новішими. Питань економії не слід ігнорувати, навіть якщо йдеться про Матір Настоятельку.

Ліхтер постав у вихорі куряви. Жодних дурниць на кшталт амортизації силовими підвісками. Це буде швидкий стрибок із незручними підганяннями, але не такий високий, щоб ушкодити тіло.

Одраде почувалася майже безтілесною, прощаючись і віддаючи Капітулу під владу тріумвірату Шіани, Мурбелли і Беллонди. Останнє, що вона сказала:

— Не заважайте Теґові. І я не хочу, щоб із Дунканом сталося щось лихе. Ти мене чуєш, Белл?

Вони вдалися до всіх технологічних чудес, які тільки мог­ли здобути, а все ж не зуміли уникнути того, що густа піщана буря майже засліпила їх при зльоті. Одраде заплющила очі і погодилася з фактом — вона не зможе востаннє побачити свою кохану планету інакше, ніж зі значної висоти. Отямилася від звуку причалювання. Транспортник-«жужукар» чекав їх у коридорі відразу ж за шлюзом. Із дзижчанням розвіз їх до помешкань. Тамелейн, Дортуйла і аколітка з обслуги зберігали мовчання, поважаючи бажання Матері Настоятельки заглибитися у власні думки.

Принаймні помешкання були знайомими, стандартними для бене-ґессеритських кораблів: невелика їдальня, облицьована простим пласом однотонної світло-зеленої барви; ще менша спальна кімнатка зі стінами того ж кольору і вузьким твердим ліжком. Знали уподобання Матері Настоятельки. Одраде зазирнула до стандартизованої лазнички й туалету. Звичне приміщення. Суміжні помешкання Там і Дортуйли були схожими. Пізніше буде час глянути на переобладнання корабля.

Тут було все необхідне. Зокрема й ненав’язливі елементи психологічної підтримки: приглушені кольори, звичне умеб­лювання, атмосфера, що не збурює жодного її ментального процесу. Вона віддала накази стосовно зльоту, а тоді повернулася до їдальні.

На низькому столику чекала їжа — сині плоди, солодкі й схожі на сливи, пікантна жовта намазка на хлібі, пристосована до енергетичних потреб. Дуже добре. Одраде придивилася до виділеної їй аколітки, зайнятої своєю скромною працею — впорядкуванням речей Матері Настоятельки. Якусь секунду не могла згадати її імені, тоді… Суйпол. Маленька чорнявка з круглим спокійним личком і відповідними манерами. «Не з найблискучіших, але ефективність гарантована».

Зненацька Одраде вразило, що в цих призначеннях містився елемент бездушності. «Нечисленний супровід, щоб не образити Всечесних Матрон. І звести наші втрати до мінімуму».

— Ти розпакувала всі мої речі, Суйпол?

— Так, Мати Настоятелько. — Дуже горда, що її обрали для такого важливого доручення. Це читалося з її рухів, коли вона виходила.

«Є речі, яких ти не можеш розпакувати для мене, Суйпол. Я ношу їх у своїй голові».

Жодна бене-ґессеритка з Капітули не покидала планети, не прихопивши з собою деякого тягаря шовінізму. Інші місця ніколи не могли бути такими гарними й спокійними — такою приємною оселею.

Але це та Капітула, якою вона була колись.

Це було питання пустельної трансформації, яке вона досі не розглядала під цим кутом зору. Капітула усувалася сама. Піти, щоб ніколи не повернутися, принаймні за життя тих, хто знає її тепер. Наче тебе покидає хтось із любих батьків — зі зневагою і злістю.

Більше нічого не значиш для мене, дитино.

Коли вони лише долали шлях, щоб стати Превелебними Матерями, рано засвоїли: подорож може бути способом мирного відпочинку. Одраде мала намір повністю скористатися такою можливістю і відразу ж після їди сказала своїм супутницям:

— Усі дрібні справи я доручаю вам.

Суйпол послали прикликати Тамелейн. Одраде говорила з Там у звичній для неї самої стислій манері:

— Оглянь переобладнання і скажи, що я маю побачити. Візьми Дортуйлу.

— У неї добра голова. — Велика похвала для Там.

— Коли завершимо, ізолюйте мене від усього, наскільки це можливо.

Частину польоту Одраде провела, пристебнувшись ременями до ліжка і зайнявшись складанням того, що вона вважала своєю останньою волею та заповітом.

«А хто буде виконавцем?»

Вона особисто обрала б Мурбеллу, надто ж після Поділу з Шіаною. Але… приблудна дитина Дюни залишалася вагомою кандидаткою, якщо авантюра з Перехрестям провалиться.

Дехто вважав, що кожна Превелебна Мати може служити, якщо на неї покладуть таку відповідальність. Але не за цих часів. Не з такою розстановкою тенет. Всечесні Матрони навряд чи уникнуть наготованої для них пастки.

«Якщо ми правильно їх оцінили. А дані Мурбелли свідчать: ми зробили все, що в наших силах. Отвір, яким мають ввійти Всечесні Матрони, відкрито, і який же принадний вигляд це матиме. Не розгледять глухого кута, доки не заглибляться в нього. А тоді буде запізно!

Та що, коли ми зазнаємо невдачі?»

Ті, хто виживе (якщо хтось виживе), зневажатимуть Одраде.

«Я часто почувалася приниженою, але ніколи не була об’єктом зневаги. А все-таки моє рішення може ніколи не здобути схвалення Сестер. Я принаймні не виправдовувалася… навіть перед тими, з ким Ділилася. Вони знають, що моя відповідь походить з темряви перед світанком людства. Кожна з нас може зробити щось недоречне, навіть дурне. Але мій план може принести нам перемогу. Ми не «просто виживемо». Наш Грааль вимагає, щоб ми втрималися разом. Люди нас потребують! Інколи вони потребують релігії. Інколи мусять просто знати, що їхні вірування такі ж порожні, як і надії на шляхетність. Ми їхнє джерело. Коли маски будуть зняті, залишиться Наша Ніша».

Тут вона відчула, що корабель несе її в западню. Дедалі ближче до страхітливої загрози.

«Я йду до сокири, а не вона до мене».

Нема й гадки про цілковите винищення цього ворога. Це неможливо, відколи Розсіяння значно збільшило людську популяцію. Ґандж у схемах Всечесних Матрон.

Тонке попискування та мерехтіння оранжевого світла — сигнал прибуття — вирвали її з відпочинку. Вона звільнилася з ременів і разом із Там, Дортуйлою й Суйпол, що трималися відразу ж позаду, слідом за провідником пішла до транс­портного шлюзу, де до корабля було пришвартовано ліхтер далекого польоту. Одраде глянула на ліхтер, який можна була побачити на сканерах переділки. Неймовірно малий!

«Це лише дев’ятнадцять годин, — казав Дункан. — Та це максимально близько, як ми сміємо підвести не-корабель. Вони напевне мають сенсори Простороскладки довкола Перехрестя».

Белл уперше погодилася. «Не ризикуй кораблем. Він там для того, щоб розвідати зовнішню оборону і приймати твої передачі, а не просто доставити Матір Настоятельку». Ліхтер був передовим сенсором не-корабля, мав сигналізувати про те, із чим зустрівся.

«Та найпередовіший сенсор — я, крихке тіло з ламкими інструментами».

У шлюзі були вказівні стрілки. Одраде пішла першою. Невелику трубу здолали в режимі вільного падіння. Несподівано для себе Одраде опинилася в напрочуд багатій кабіні. Суйпол, приземлившись позаду, розпізнала обстановку, і це додало їй бал, за оцінкою Одраде.

— Це був корабель контрабандистів.

Їх чекала одна особа. Судячи із запаху, чоловік, але його обличчя закривав непрозорий каптур пілота, наїжачений конекторами.

— Усім застебнути ремені.

Голос, донесений цими інструментами, був чоловічим.

«Його вибрав Теґ. Він буде найкращим».

Одраде прослизнула у сидіння за портом приземлення і знайшла грудкуваті виступи, що розкрутилися в ремінну сітку. Почула, як інші виконують команду пілота.

— Усі пристебнулися? Залишайтеся так до мого наказу. — Голос долинав з плавучого голосника за його сидінням біля консолі керування.

— Бап! — відірвалася пуповина. Одраде відчула легкі рухи, але вид у реле біля неї показав, що не-корабель напрочуд швидко віддалявся. Зник з очей.

«Рушає у своїх справах, перш ніж хтось встигне його простежити».