Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 93)
Ліхтер виявився несподівано швидким. Сканери інформували про планетарні станції та перехідні бар’єри на відстані понад вісімнадцять годин польоту, але підморгування їхніх ідентифікаційних крапок було видиме лише тому, що це світло підсилювалося. Віконечко сканера підказувало, що об’єкти станції можна буде розгледіти неозброєним оком трохи більше, ніж за дванадцять годин.
Зненацька відчуття руху припинилося, Одраде більше не відчувала прискорення, про яке сповіщали їй очі.
Вона стежила, як упродовж години почалися сенсорні контакти, і мовчки подякувала Айдаго за його проникливість.
Захисна схема Перехрестя була тепер очевидною навіть без аналізу сканера. Площини, що перекриваються! Саме так, як передбачив Теґ. Зі знанням про розміщення бар’єрів люди Теґа могли зіткати ще одну кулю довкола цієї планети.
Невже Всечесні Матрони такі впевнені у своїй нездоланній силі, що ігнорують елементарні заходи безпеки?
Четверта Планетарна Станція послала виклик, коли їх відділяло трохи менше трьох годин дороги.
— Назвіть себе!
Одраде почула в цій команді попередження «бо інакше».
Відповідь пілота, вочевидь, стала для спостерігачів несподіванкою:
— Ви прибуваєте малим контрабандистським кораблем?
— Я збираюся спалити сенсорне обладнання в розгоні, — сповістив пілот. — Це дасть нам додаткову тягу. Перевірте, чи всі надійно пристебнуті.
Четверта Станція помітила це.
— Чого ви збільшили швидкість?
Одраде похилилася вперед.
— Повтори пароль і скажи, що наша група втомилася від надто довгого перебування в обмеженому просторі. Додай, що я забезпечена запобіжним передавачем життєсигналів, щоб перестерегти моїх людей у разі моєї смерті.
Пілот передав її слова. У відповідь отримав наказ:
— Зменшіть швидкість і дотримуйтесь цих координат при посадці. Від цього моменту ми беремо на себе керування вашим кораблем.
Пілот торкнувся жовтої панелі на своїй клавіатурі.
— Саме так, як казав башар. — У його голосі лунало злорадство. Він скинув каптур з голови й обернувся.
Одраде була шокована.
Обличчя було металевою маскою з двома блискучими срібними кульками замість очей.
— Вам не сказали? — спитав він. — Не витрачайте жалощів намарне. Я був мертвим, а це дало мені життя. Це Клербі, Мати Настоятелько. Коли ж я помру цього разу, то куплю собі життя гхоли.
Ліхтер приземлився плавно, що свідчило про чудове керування Четвертої Станції. Одраде розпізнала цю мить, бо окультурений ландшафт на моніторі її сканера перестав рухатися. Нуль-поле вимкнено, вона відчула гравітацію. Люк просто перед нею відкрився. Температура приємна, тепло. Галас назовні. Діти змагаються в якійсь грі?
З багажем, що плив позаду, вона зійшла на короткі східці й побачила, що галас справді долинав від великої групи дітей на сусідньому полі. Усі дівчатка, старші підлітки. Буцали головою по м’ячу з силовими підвісками, перекидаючи його туди-сюди. Пищали і вигукували під час гри.
Одраде вирішила, що це цілком імовірно. На цьому полі було близько двох тисяч молодих жінок.
Ніхто їх не вітав, але Одраде побачила знайому будівлю на брукованій вуличці ліворуч від себе. Вочевидь, витвір Космічної Гільдії з недавно доданою вежею. Вона говорила про вежу, роззираючись довкола і передаючи через імплант дані про зміни у Теґових планах місцевості. Хоча жоден, хто будь-коли бачив будівлю Гільдії, не міг помилитися щодо цього місця.
Тож на цій планеті все було, як і на інших планетах Перехрестя. Десь у записах Гільдії були її серійний номер і код. Планета так довго була під контролем Гільдії, до Всечесних Матрон, що в перші моменти сходження з облавка, коли вони відчули ґрунт під ногами, все навколо мало особливий присмак Гільдії. Навіть гральне поле спроєктоване для зустрічей Навігаторів просто неба в їхніх величезних контейнерах з меланжевим газом.
Присмак Гільдії. Він складався з іксіанської технології та навігаторського дизайну — будівлі, закручені довкола простору в найбільш енергооощадний спосіб, прямі доріжки, кілька рухомих тротуарів. Тротуари поглинали надто багато енергії, а потребували їх лише ті, кого зв’язувала гравітація. Біля Летовища не було жодних квіткових насаджень. Легко могли стати жертвою випадкового знищення. І ця вічна сірість усієї конструкції — не срібна, а тьмяна, як шкіра тлейлаксу.
Велика споруда ліворуч від неї мала опуклу форму з виступами: одні округлі, інші загострені. Це не був пишний готель. Містив, звичайно, і багаті кімнатки, але нечисленні, для дуже поважних персон, переважно інспекторів Гільдії.
Тут Одраде нагадала собі:
— Прогуляймось, — сказала вона і першою рушила по брукованій доріжці до величезної споруди.
Коли вони наблизилися до споруди Гільдії, та начебто здійнялася ще вище.
Щоразу, коли Одраде бачила одну з цих функціональних конструкцій, найдивнішим для неї було те, що хтось їх дуже ретельно запланував. Усі деталі мали своє призначення, хоч інколи треба було покопатися, шукаючи його. При багатьох виборах бюджет диктував зниження якості, будівлі радше мали бути витривалими, ніж розкішними чи приємними для очей. Компроміс, як більшість компромісів, не вдовольняв нікого. Контролери Гільдії, без сумніву, нарікали на ціну, а теперішні мешканці досі могли дратуватися через хиби. Байдуже. Ось річ, відчутна на дотик. Вона тут для використання просто зараз. Черговий компроміс.
Вестибюль був меншим, ніж вона сподівалася. Деякі зміни інтер’єру. Лише близько шести метрів завдовжки і, либонь, чотири завширшки. Вікно рецепції праворуч від входу. Одраде послала Суйпол зареєструвати їхню групу, а іншим наказала чекати на відкритому просторі, на належній відстані одна від одної. Не можна було виключати підступу.
Дортуйла, вочевидь, очікувала цього. Мала такий вигляд, наче заздалегідь змирилася з усім.
Одраде провела ретельну інспекцію та прокоментувала їхнє оточення. Сила-силенна комунікаторів, але решта…
Входячи в такі місця, вона завжди почувалася, як у музеї. Інша Пам’ять запевняла, що готелі такого сорту не зазнавали значних змін впродовж епох. Вона знайшла прототипи у найранніших часах. Зблиск минулого у канделябрах — гігантських блискучих предметах, що імітували електричні пристрої, але були оснащені світлокулями. Два з них домінували на стелі, наче уявні космічні кораблі, що у своїй славі спускаються з порожнечі.
Тут були й інші проблиски минулого, які помітило б небагато постояльців готелю цього віку. Приміщення рецепції за заґратованим вікном, простір очікування із перемішаними сидіннями і незручним освітленням, знаки, що показували напрямок до служб — ресторанів, наркосалонів, конференц-барів, плавальних басейнів та інших тренувальних зал, кімнат автомасажу і таке інше. Від древніх часів змінилися лише мова та спосіб запису. Якби примітиви докосмічних часів розуміли мову, то розпізнали б і знаки. Це було місце тимчасового постою.
Багато установок безпеки. Деякі скидалися на витвори Розсіяння — Ікс і Гільдія ніколи не марнували золота на комунікатори та сенсори.
Шалений танець робослуг на території рецепції — кидаються туди-сюди, прибирають, збирають сміття, показують дорогу новоприбулим. Четвірка іксіан випереджала групу Одраде. Вона звернула на них пильну увагу. Які самовпевнені, але й перелякані.
Тренований погляд бене-ґессеритки розпізнавав іксіан, хоч би як вони маскувалися. Базисна структура їхнього суспільства забарвлювала окремі індивідуальності. Іксіани демонстрували Хогбенівське ставлення до науки[23]: політичні та економічні потреби визначали допустимі дослідження. Це вказувало, що невинна наївність іксіанських суспільних мрій стала дійсністю бюрократичного централізму — нової аристократії. Тож вони хилилися до занепаду, якого не міг зупинити жоден компроміс, укладений цією іксіанською групою з Всечесними Матронами.
Повернулася Суйпол.
— Нас просять почекати супроводу.
Одраде вирішила негайно розпочати переговори словами, призначеними для Суйпол, комунікаторів і слухачів на не-кораблі.