Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 90)

Зненацька він прошив Ребекку поглядом, його очі за окулярами скидалися на совині.

— Чи не ти принесла нам зло, Ребекко?

Вона знала, що він має на увазі.

— Сторонні завжди думають, що у Бене Ґессерит є щось нечестиве.

— То тепер я, твій Раббі, Сторонній?

— Ти сам відсторонився, Раббі. Я говорю з погляду Сестринства, а це ти спонукав мене йому допомогти. Те, що вони роблять, часто нудне. Одноманітне, але не зле.

— Я спонукав тебе допомогти? Так, я це зробив. Вибач мені, Ребекко. Якщо до нас приєдналося зло, я це зробив.

— Раббі! Припини це. Вони розлогий клан. А все-таки зостаються аж надто чутливими і зберігають свій індивідуалізм. Чи розлогий клан нічого для тебе не значить? Чи моя гідність тебе ображає?

— Скажу тобі, Ребекко, що мене ображає. Я власноруч навчив тебе триматися книг, інших, ніж… — Він здійняв сувій, наче це був кийок.

— Не в книгах річ, Раббі. Ох, вони мають Кодекс, але це тільки збірка приписів. Деякі придатні, а інші годяться лише на те, щоб їх викинути. Вони завжди пристосовують свій Кодекс до поточних вимог.

— Існують книги, які не можуть бути пристосовані, Ребекко!

Вона глянула на нього з погано прихованим збентеженням. Так він бачив Сестринство? Чи це страх промовляв його устами?

Поруч неї став Джошуа, руки засмальцьовані, на чолі та щоках чорні смуги.

— Твоя підказка була слушною. Знову запрацювало. Не знаю, чи надовго. Проблема в тому, що…

— Ти не знаєш проблеми, — перебив його Раббі.

— Механічна проблема, Раббі, — сказала Ребекка. — Це поле не-покою деформує механізми.

— Ми не могли доставити сюди механізми, вільні від тертя, — промовив Джошуа. — Надто помітно, не кажучи вже про кошти.

— Не лише ваші механізми деформовано.

Джошуа глянув на Ребекку, звівши брови. «Що з ним не так?» То Джошуа теж довіряв бене-ґессеритській прозорливості. Це ображало Раббі. Його паства шукала проводу деінде.

Тут Раббі її здивував:

— Думаєш, я ревнивий, Ребекко?

Вона похитала головою.

— Ти виявляєш таланти, — сказав Раббі, — а інші квапляться їх використовувати. Механізм відремонтували завдяки твоїй підказці? Ці… ці Інші Пам’яті підказали тобі?

Ребекка знизала плечима. Це був давній Раббі, якому годі було заперечувати в його власному домі.

— Я мав би тебе похвалити? — спитав Раббі. — Ти маєш владу? Будеш тепер нами правити?

— Ніхто цього не підказував, Раббі, а я — менше від усіх. — Вона була ображена і не збиралася цього приховувати.

— Вибач мені, дочко. Це те, що зветься «щиголь».

— Я не потребую твоєї похвали, Раббі. І, звичайно, вибачаю.

— Твої Інші можуть щось про це сказати?

— Бене Ґессерит кажуть, що страх похвали походить із древньої заборони хвалити свою дитину, бо це може викликати гнів богів.

Він схилив голову.

— Трапляється інколи дрібка мудрості.

Джошуа мав розгублений вигляд.

— Піду спробую поспати. Мені не можна бути втомленим. — Він значуще глянув на машинний куток, звідки долинало тяжке скреготіння.

Пішов у притьмарений кінець покою, перечепившись по дорозі об дитячу іграшку. Вони зосталися самі.

Раббі ляснув по лаві поруч себе.

— Сядь, Ребекко.

Вона сіла.

— Я боюся за тебе, за нас, за все те, що ми представляємо. — Він випустив сувій. — Стільки поколінь ми були вірними. — Оббіг поглядом кімнату. — А тепер не маємо тут навіть міньяну[22].

Ребекка втерла сльози з очей.

— Раббі, ти неправильно судиш про Сестринство. Вони хочуть лише вдосконалювати людей та їхні уряди.

— Так вони кажуть.

— Так я кажу. Правління — це форма мистецтва для них. Ти вважаєш це цікавим?

— Будиш мій інтерес. Чи ці жінки самі дурять себе снами про власну значущість?

— Вони думають про себе як про сторожових псів.

— Псів?

— Сторожових псів, що пильнують, коли можна викласти урок. Саме цього вони прагнуть. Ніколи не намагайся дати комусь урок, якщо він не може його засвоїти.

— Знову ці дрібки мудрості. — Його голос звучав сумно. — А самі вони правлять мистецьки?

— Вони вважають себе лавою присяжних з абсолютними повноваженнями, на які не може накласти вето жоден закон.

Він похитав сувоєм їй перед носом.

— Так я й гадав!

— Жоден людський закон, Раббі!

— Хочеш сказати, що ці жінки, які пристосовують релігію до своїх потреб, вірять… у силу, більшу за них самих?

— Їхня віра не узгоджується з нашою, Раббі, та я не думаю, що це зло.

— Що ж це за… за віра?

— Вони називають це «вирівнювальним дрейфом». Розглядають з погляду генетики і як інстинкт. Наприклад, надзвичайні батьки можуть мати дітей, ближчих до середнього рівня.

— Дрейф? І це віра?

— Тому вони уникають розголосу. Вони радниці, інколи навіть творці королів, але не хочуть бути мішенями першого плану.

— Цей дрейф… вони вірять, що існує Творець Дрейфу?

— Його існування не є їхнім засновком. Це лише рух, який можна простежити.

— Що ж вони роблять у цьому дрейфі?

— Вдаються до застережних заходів.

— Перед лицем Сатани, як на мене!

— Вони не протистоять потокові, а, схоже, лише рухаються впоперек нього. Роблять так, щоб він працював для них, використовуючи для цього зворотні вихори.

— Ойй!