Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 74)

— То ти відрікаєшся від звичаїв Всечесних Матрон?

— Відрікаюся? Це неналежне слово. Я просто переросла своїх колишніх Сестер.

— Колишніх Сестер?

— Вони й досі мої Сестри, але це Сестри з дитинства. Про частину з них у мене теплі спогади, декого дуже не люблю. Це товаришки з гри, яка більше мене не цікавить.

— Таке рішення тебе вдовольняє?

— А ти вдоволена, Мати Настоятелько?

Одраде сплеснула в долоні, не стримуючи піднесення. Як швидко Мурбелла оволоділа ударами у відповідь Бене Ґессерит!

— Вдоволена? Що за пекельно мертве слово!

Коли Одраде говорила, Мурбелла відчула, що вона, немов уві сні, переноситься на край прірви, неспроможна прокинутися й втриматися від стрибка. Шлунок болів від таємної порожнечі, а наступні слова Одраде долинали наче здалеку:

— Бене Ґессерит — це все для Превелебної Матері. Ти ніколи не зможеш цього забути.

Відчуття сну розвіялося так само швидко, як і з’явилося. Наступні слова Матері Настоятельки були холодними і нагальними:

— Готуйся до серйознішого навчання.

«Доки не зустрінешся з Агонією — щоб жити чи вмерти».

Одраде здійняла погляд на комунікатори під стелею.

— Пришліть сюди Шіану. Вона негайно починає роботу зі своєю новою вчителькою.

— То ви збираєтесь це зробити! Працюватимете над цією дитиною.

— Думай про нього як про башара Теґа, — сказала Одраде. — Це допомагає. — «І ми не даємо тобі часу на обдумування».

— Я не противилася Дункану і не можу сперечатися з тобою.

— Не сперечайся навіть сама з собою, Мурбелло. Це марно. Теґ був моїм батьком, а я однаково мушу це зробити.

Аж до цієї миті Мурбелла не усвідомлювала сили, що приховувалася за давнішим твердженням Одраде. «Бене Ґессерит — це все для Превелебної Матері. Великий Дуре, оборони мене! Так буде і зі мною?»

***

Ми свідки минущої фази вічності. Відбуваються важливі речі, але деякі люди ніколи їх не помічають. Трапляються інциденти. Ти не можеш бути присутнім при всіх випадках. Тож покладаєшся на звіти і залежиш від них. А люди закриваються в собі, відгороджуючи свій розум від світу. Що доброго у звітах? Історія в колонках новин? Новин, попередньо відібраних на редакційних нарадах, перетравлених і вивергнутих, повних упереджень? Звіти, яких ти потребуєш, рідко походять від тих, хто творить історію. Щоденники, мемуари й автобіографії є суб’єктивними формами особливого самовиправдання. Архіви напхані таким підозрілим фаршем.

Діставшись бар’єра в кінці коридору, Скителі помітив хвилювання вартових та інших. Саме поспішний людський рух, та ще й так рано, привернув його увагу і притяг до бар’єра. Ось пройшла ця сукійська докторка, Джаланту. Знав докторку, відколи Одраде прислала її до нього, «бо в тебе хворий вигляд». «Чергова Превелебна Мати, що має шпигувати за мною!»

«Ах, дитя Мурбелли! Тому ця заметня довкола і сукійка».

Та хто такі ці всі інші? Так багато бене-ґессеритських накидок він ніколи досі не бачив. Не тільки аколітки. Серед тих, хто метушився далі по коридору, переважали Превелебні Матері. Вони нагадали йому великих птахів-стерв’ятників. Нарешті вийшла аколітка, несучи на руках дитину. Дуже таємничо. «Якби ж я мав доступ до Кораблесистеми!»

Він сперся об стіну і чекав, але всі позникали в різних люках і дверях. Він знав, куди вела частина з них, решта зоставалися загадкою.

На Святого Пророка! От Мати Настоятелька власною персоною. Вступила у ширші двері, через які вже зайшла більшість присутніх.

Нема сенсу питати Одраде, коли він знову з нею побачиться. Тепер вона тримала його у своїй пастці.

«Пророк тут і в повіндських руках!»

Ніхто більше в коридорі не з’являвся, тож Скителі повернувся до свого помешкання. Ідентифікаційний монітор на дверях замерехтів при його проході, та він змусив себе не дивитися туди. «ID — це ключ». З його знаннями цей ґандж у системі керування іксіанським кораблем манив, наче сирена.

«Коли ворухнусь, дадуть мені обмаль часу».

Було б відчайдушно використати корабель та його вміст як заручників. Секунди, впродовж яких можна досягти успіху. Хтозна, які фальшиві панелі могли тут бути вбудовані, скільки таємних люків, звідки ті страхітливі жінки могли кинутися на нього. Він не сміє розпочати цю гру, доки не вичерпані всі інші можливості. Надто ж тепер… після повернення Пророка.

«Підступні відьми. Що ще змінили на цьому кораблі? Тривожна думка. Чи мої відомості досі актуальні?»

Присутність Скителі за бар’єром не уникла уваги Одраде, та вона мала інші нагальні справи. Мурбеллині злоги (вона любила цей стародавній термін) почалися в належний час. Одраде хотіла, щоб ця подія відволікла Айдаго, доки Шіана намагатиметься повернути пам’ять башара. Думки про Мурбеллу часто відволікали Айдаго. А Мурбелла, вочевидь, не мог­ла бути з ним тут, принаймні не зараз.

У його присутності Одраде зберігала обачну чуйність. Врешті-решт, він був ментатом.

Вона знову застала його за консоллю. Вийшовши зі спускового пандуса до коридору, що вів до його помешкання, вона почула клацання реле і характеристичне гудіння ком-поля. Відразу зрозуміла, де його шукати.

Коли Одраде забрала його до спостережної кімнати, звідки вони мали стежити за Шіаною й дитиною, він перебував у якомусь дивному настрої.

«Непокоїться через Мурбеллу? Чи через те, що мав зараз побачити?»

Спостережна кімната була довгою і вузькою. Три ряди крісел, повернутих у бік оглядової стіни, суміжної з таємною кімнатою, де мав проходити експеримент. Обшир, з якого велося спостереження, залишився в сірій напівтемряві, лише з двома малими світлокулями у верхніх кутках за кріслами.

Були присутні дві сукійки… хоча Одраде побоювалася, що вони можуть виявитися неефективними. Джаланту, яку Айдаго вважав найкращою з сукійок, була з Мурбеллою.

«Показуємо нашу турботу. Вона достатньо щира».

Уздовж оглядової стіни розставлено слінгокрісла. Поблизу був аварійний вхід до іншої кімнати.

Стреггі провела хлопчика зовнішнім переходом, звідки він не бачив спостерігачів, і завела до кімнати. Її облаштовували під наглядом Мурбелли: спальня, частина Теґових речей із його помешкання, і ще деякі речі з кімнат, які ділили між собою Айдаго й Мурбелла.

«Лігво звіра», — подумала Одраде. Кімната видавалася занедбаною через навмисний безлад, звичний для кімнат Айдаго: одяг, звалений на слінгокрісло, сандалі в кутку. Спальна мата, яку використовували Айдаго з Мурбеллою. Оглядаючи її раніше, Одраде зауважила запах чогось схожого на слину. Аромат сексуальної інтимності. Це теж мало вплинути на підсвідомість Теґа.

«Звідси походять дикі речі, те, що ми не можемо придушити. Яке ж зухвальство думати, що ми можемо цим керувати. Але ми мусимо».

Коли Стреггі роздягла хлопця і залишила його оголеного на маті, Одраде виявила, що її пульс прискорився. Посунула крісло вперед, зауваживши, що її компаньйонки з Бене Ґессерит наслідують цей рух.

«Мої любі, — подумала вона. — Хіба ж ми не вуаєристки?»

Такі думки були цієї миті неуникними, та Одраде відчула, що вони її принижують. З цим вторгненням вона щось утратила. Мислення вкрай не бене-ґессеритське. Але дуже людське!

Дункан набрав завчено байдужого вигляду, як легко було розпізнати, вдаваного. Надто багато суб’єктивності в його думках, щоб він міг добре функціонувати як ментат. Саме цього вона зараз від нього й хотіла. Participation Mystique! Оргія як енергетичний чинник. Белл правильно це розпізнала.

Поблизу сиділи три Прокторки, обрані завдяки їхній силі, але тут вони нібито як лише спостерігали. Одраде звернулася до однієї з них:

— Гхола хоче повернути собі первісну пам’ять, але й украй цього боїться. Це головний бар’єр, який слід подолати.

— Биче лайно! — вилаявся Айдаго. — Знаєш, над чим ми зараз працюємо? Його мати була однією з вас і вишколила сина. Яка імовірність того, що вона навчила його захищатися від ваших імпринтерок?

Одраде різко обернулася до нього. Ментат? Ні, він поринув у своє недавнє минуле, переживаючи його наново й порівнюючи. Хоча ця згадка про імпринтерок… Чи це так перша «сексуальна колізія» з Мурбеллою повернула йому пам’яті інших гхолівських життів? Глибокий опір імпринтингу?

Прокторка, до якої зверталася Одраде, вирішила проігнорувати це зухвале втручання. Коли Беллонда її проінструктувала, вона прочитала архівні матеріали. Усі троє знали, що їм можуть наказати вбити хлопчика-гхолу. Матиме він сили, небезпечні для них? Спостерігачі не знатимуть, доки Шіана не досягне успіху. Або ж доки не зазнає невдачі.

— Стреггі розповіла, чому він тут, — сказала Одраде Айдаго.

— Що вона розповіла? — Занадто категоричний тон для звертання до Матері Настоятельки. Прокторки пильно глянули на нього.

Одраде змусила себе заговорити з обдуманою м’якістю:

— Стреггі сказала, що Шіана поверне йому спогади.

— І що він сказав?

— Чому цього не зробить Дункан Айдаго?

— Вона чесно йому відповіла? — «Знову повернувся у власне минуле».

— Чесно, але нічого не відкривши. Стреггі сказала, що Шіана знає кращий спосіб. І що ти погодився.

— Глянь на нього! Він навіть не рухається. Ви ж не обпоїли його якимсь трунком?

Айдаго гостро зиркнув на Прокторок.

— Ми не посміли б. Але він внутрішньо зосереджений. Ти ж пам’ятаєш, що це необхідно?