Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 73)
— Рішення за тобою.
— А леді Джессіці ви дозволили вирішувати?
Дункан спонукав Мурбеллу вивчити життя Джессіки.
— Цікава особистість, — сказала Одраде.
— Кохання! Після всього вашого навчання і кондиціонування!
— Ти не вважаєш її поведінку зрадою?
— Аж ніяк!
— Та глянь на наслідки: Квізац Хадерах… і цей її внук, Тиран! —
— Золотий Шлях, — сказала Мурбелла. — Виживання людства.
— Голодні Часи і Розсіяння.
— Всечесні Матрони! — вигукнула Мурбелла.
— І все через Джессіку? — спитала Одраде. — Але Джессіка повернулася на лоно Сестринства і дожила віку на Каладані.
— Учителькою аколіток!
— А також прикладом для них. Бачиш, що трапляється, коли нам опиратися? —
— Часом ви викликаєте у мене відразу! — Природна чесність змусила її додати: — Та знаєш, я хочу того, що ви маєте.
Одраде згадала своє перше зіткнення з привабами Бене Ґессерит. Кожна часточка тіла доведена до найвищої бездоганності, чуття вигострені, щоб виявити найдрібніші деталі, м’язи натреновані, щоб діяти з чудовою точністю. У Всечесних Матрон ці здібності могли тільки здобути новий вимір, посилившись завдяки тілесній швидкості.
— Ти знову скидаєш це на мене, — сказала Мурбелла. — Намагаєшся змусити мене вибирати, хоча вже знаєш відповідь.
Одраде зберігала мовчання. Це була форма суперечки, яку вдосконалили ще древні єзуїти. Багатопотоковість накладала схеми диспуту одна на одну. Хай Мурбелла переконає сама себе. Достатньо найлегших спонук. Дамо їй дрібні виправдання, які вона може збільшити.
— Дуже спритно з вашого боку постійно демонструвати переваги Сестринства, — промовила Мурбелла.
— Ми не стійка кафетерію!
На Мурбеллиних вустах з’явилася безтурботна усмішка.
— Візьму одну таку, одну отаку, а думаю, що попрошу ще й цю кремову штучку.
Одраде сподобалася ця метафора, але всюдисущі спостерігачі мали власні апетити.
— Така дієта може тебе вбити.
— Але ж ваші пропозиції здаються мені такими привабливими. Голос! Що за чудову річ ви наготували. Маю цей прекрасний інструмент у власній горлянці, а ви можете навчити мене досконало на ньому грати.
— І ось ти вже концертмейстер.
— Хочу мати вашу здібність впливати на людей довкола себе!
— З якою метою, Мурбелло? Для чиїх цілей?
— Якщо їстиму те, що ти їси, чи вирощу в собі твій різновид твердості: пласталь зовні, а всередині ще твердіша?
— Бачиш мене такою?
— Шеф-кухар на моєму бенкеті! І мушу з’їсти все, що ти принесеш, для свого і твого блага.
Це звучало майже маніакально. Дивна особистість. Інколи здавалася найнещаснішою з жінок, металася по своєму помешканню, наче звір у клітці. Цей шалений вираз очей, оранжеві цятки на рогівці… от як зараз.
— Ти й далі відмовляєшся
— Нехай це зробить Шіана.
— Ти її навчатимеш?
— І вона використає моє навчання на дитині!
Дивилися одна на одну, розуміючи, що поділяють схожу думку.
— Я ввійшла між вас взамін за те, що ви можете дати мені, — тихим голосом сказала Мурбелла. — Та ти хочеш знати, чи зможу я колись діяти всупереч цьому зобов’язанню?
— А зможеш?
— Так само, як і ти, коли цього вимагали б обставини.
— Не думаєш, що колись пошкодуєш через своє рішення?
— Звичайно, пошкодую! — Що в біса за дурне питання? Люди завжди шкодують. Мурбелла сказала це.
— Це лише підтверджує твою щирість із собою. Нам подобається, що ти не здіймаєш над своїм кораблем прапорів фальшивих кольорів.
— А ви маєте й фальшиві?
— Авжеж.
— То мусите мати й способи викоренити їх.
— Це за нас робить Агонія. Фальш не проходить крізь прянощі.
Одраде відчула, що пульс Мурбелли прискорився.
— І не вимагатимете, щоб я відмовилася від Дункана? — Дуже гостро.
— Ваш зв’язок створює труднощі, але це твої труднощі.
— Це такий спосіб попросити мене покинути його?
— Прийняти таку можливість, і це все.
— Я не можу.
— Не станеш?
— Маю на увазі те, що кажу. Я нездатна це зробити.
— А якби хтось показав тобі як?
Мурбелла довго вдивлялася Одраде в очі, тоді заговорила:
— Я ледь не сказала, що це мене звільнило б… але…
— Так?
— Я не можу бути вільною, доки він пов’язаний зі мною.