Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 65)
— То ти ненавидиш башара в ньому і тішишся, що завдаси болю.
— Я цього не казав.
— Чому він такий важливий?
— Башар? Він військовий геній. Завжди чинить щось несподіване. Збиває ворогів з пантелику, з’являючись там, де ніхто його не чекав.
— Ніхто інший не може цього зробити?
— Не так, як це робить він. Вигадує новаторську тактику та стратегію. Отак просто! — Він клацнув пальцями.
— Знову насилля. Як Всечесні Матрони.
— Не завжди. Башар мав репутацію переможця без битви.
— Я бачила історію.
— Не довіряй їй.
— Але ж ти щойно казав…
— Історія зосереджується на зіткненнях. У цьому є певна правда, але за нею приховуються тривкіші речі, що відбуваються попри потрясіння.
— Тривкіші речі?
— Яка історія згадує про жінку на рисовому полі, що веде перед плугом свого буйвола, тим часом як її чоловік десь далеко, найімовірніше, на військовій службі, зі зброєю?
— Чому це тривкіше і важливіше, ніж…
— Її дітям удома потрібна їжа. Чоловік далеко, у цьому одвічному божевіллі. Хтось мусить ходити за плугом. Вона — істинний образ людської витривалості.
— Ти говориш так гірко… Мені це здається дивним.
— Зважаючи на мою військову
— Так, і на те значення, якого Бене Ґессерит надають… своєму башарові, елітарним військам і…
— Думаєш, вони егоцентричні люди, зайняті егоцентричним насиллям? Що вони проїдуться по тій жінці з її плугом?
— Чому ні?
— Бо мало що уникне їхньої уваги. Насильники проїхали б
— І знову ж, чому ні?
— Егоцентрики мають обмежену візію, бо вони відбувають дорогу в дійсності смерті. Жінка і плуг — це дійсність життя. Без дійсності життя не було б людства. Мій Тиран це бачив. Сестри благословляють його за це, навіть коли проклинають.
— То ти добровільний учасник їхньої мрії.
— Думаю, так. — Прозвучало так, наче це для нього несподіванка.
— І ти цілковито чесний з Теґом?
— Він питає, я даю йому чесні відповіді. Не думаю, що цікавість призводить до насилля.
— І ти повністю за нього відповідальний?
— Це не зовсім те, що вона сказала.
— Ах, мій любий.
— Доки ми не зважаємо на комунікатори, виплюнь це!
— Брехні, обмани, порочні…
— Гей! Бене Ґессерит?
— Вони мають древнє виправдання: Сестра А робить це, тож коли я це роблю, це не так погано. Два злочини скасовують один одного.
— Які злочини?
Вона завагалася.
— Белл насолоджується тим, що ви з Теґом помінялися ролями! Не може дочекатися, коли ти завдаси йому болю.
— Може, нам варто б її розчарувати. — Щойно вимовивши ці слова, він збагнув, яка це була помилка.
— Поетична справедливість! — Мурбелла була захоплена.
— Їх не цікавить справедливість. Слушність — так. Мають таку настанову: «Ті, кому винесено присуд, мусять погодитися з його слушністю».
— Тож вони виробляють у тебе рефлекс погоджуватися з їхнім присудом.
— Будь-яка система має прогалини.
— Знаєш, любий, аколітки вчать різні речі.
— На те вони й аколітки.
— Я маю на увазі, що ми розмовляємо між собою.
— Ми? Ти аколітка? Ти прозелітка!
— Хай там хто я, але я чула розповіді. Твій Теґ може бути не тим, ким тобі здається.
— Плітки аколіток.
— Це історії з Гамму, Дункане.
Втупився в неї.
Вона сприйняла його мовчання як заклик продовжувати.
— Кажуть, що Теґ рухався швидше, ніж могло побачити око, що він…
— Він, мабуть, сам і вигадав ці історії.
— Деякі сестри ставляться до них серйозно. Вибирають поведінку «чекати і стежити». Виявляють обачливість.
— Невже ти нічого не зрозуміла про Теґа зі своїх дорогоцінних
— Пам’ятай, що я була тоді на Гамму. Всечесні Матрони аж зі шкіри лізли. Казилися. Щось пішло не так.
— Це ясно. Теґ зробив дещо несподіване. Застав їх зненацька. Вкрав один із їхніх не-кораблів. — Він ляснув по стіні біля себе. — Оцей.
— Сестринство має заборонену ділянку, Дункане. Постійно кажуть мені чекати Агонії. Тоді все стане ясно! Бодай їх!
— Схоже, вони готують тебе до науки в Міссіонарії. Конструювання релігії для специфічних цілей і вибраних популяцій.
— Ти не вбачаєш у цьому нічого поганого?
— Мораль. Я не сперечаюся про це з Превелебними Матерями.
— Чому ні?
— Релігії, збудовані на цій скелі, розвалюються. БҐ не розвалюється.