Франческо Петрарка – До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь) (страница 28)
Якщо, як я казав, ці перестороги не зайві для здорових, то наскільки ж нагальні вони для тих, що не позбулися іще хвороби і кого мав на думці Сенека, пишучи оті слова. Він виступив з порадою до тих, кому загрожує найбільша небезпека, розваживши, що марно було б звертатись до тих, хто палає безоглядною пристрастю. Він же мав на увазі найближчий до них ґатунок людей, які теж палають, але мають намір вирватися з полум’я. Нерідко в час одужання може зашкодити невинний ковток води, що до хвороби був би лише на користь; виснажену людину збиває з ніг легенький поштовх, що бадьорий чоловік заледве б відчув. Не так багато буває треба, щоб знову ввергнути у безодню нещасть відроджувану душу! Варто побачити пурпур на чиїхось плечах — і нагадує про себе честолюбство; від вигляду золотих монет просинається жадоба до грошей, вигляд вродливого тіла розпалює хіть, погляд очей пробуджує зі сну кохання. Внаслідок вашої нерозсудливості ця зараза легко проникає у ваші душі, а раз протоптаним шляхом дедалі легше знову повертається. З огляду на це ти маєш не тільки залишити нездорову місцину, але також старанно уникати всього, що вабить душу до колишніх пристрастей, щоб ідучи з пекла, озирнувшись назад, як Орфей, не втратити щойно віднайдену Еврідіку, тобто духовне здоров’я. Така суть моєї поради.
Ф р а н ч е с к о
З вдячністю приймаю твою пораду, бо, відчуваю, цей засіб саме від моєї недуги. Я вже ладен тікати, але не знаю, куди попрямувати.
А в г у с т и н
Численні шляхи відкриті для тебе, чимало гаваней лежать у досяжності. Знаю, що найлюбіша тобі Італія, і недарма ж рідна земля наймиліша:
Великий поет висловив настільки ж красномовно, наскільки правдиво ту саму думку, що її ти не так давно розвинув докладніше у своїй поезії, звертаючись до одного з друзів. Тож я раджу тобі Італію, бо тамтешні звичаї, небо, моря, що зусібіч омивають її, кряжі Апеннінських гір, що тягнуться вздовж її берегів, і затишність кожної місцини, все ніби створене для заспокоєння твоїх турбот. Щоправда, я не став би тобі нав’язувати той чи той куточок того краю. Іди, куди душа твоя забажає, і нехай щастить. Іди без страху і неквапно; не обертайся на шляху, забудь минуле і спрямуй свої прагнення вперед. Надто тривалий час ти віддалений від батьківщини і від себе самого: час додому. «Вже сутеніє, а ніч належить грабіжникам», — застережу тебе твоїми власними словами. Залишається додати лише одне, доки не забув: доти уникай самотності, аж доки відчуєш, що від недуги твоєї не лишилось навіть сліду. Я нітрохи не здивувався, коли ти розповів, що сільське відлюдництво геть не допомагало тобі. А в чому сподівався ти знайти полегшення, самотній у глухому кутку? Зізнаюсь, не раз, доки ти переховувався там, знай зітхаючи на самоті і тужно позираючи у бік міста, я, спостерігаючи згори, підсміювався з тебе і казав собі: «До чого ж кохання затуманило розум цьому нещасному, що він позабував вірші, відомі будь-якому школяреві! Тікаючи від своєї недуги, він мчить до смерті!».
Ф р а н ч е с к о
Ти не помилявся. Але на які вірші ти натякаєш?
А в г у с т и н
Назонові рядки:
Ф р а н ч е с к о
Я чудово пам’ятаю ці рядки: вони мені замало з дитинства знайомі.
А в г у с т и н
Що з того, що ти багато знав, якщо ти не вмів застосовувати свої знання собі ж на користь? Тим недоречнішим видавалось твоє бажання усамітнення, що ти знав і аргументи давніх і нових авторитетів проти цього, та ще й власні додав. Справді, ти часто скаржився на те, що самотність тобі не на користь; ти нарікав щодо цього з багатьох нагод, зокрема у тій поемі, де ти надзвичайно виразно оспівав стан своєї душі; я з насолодою стежив, як ти її складав, і дивувався, як може, серед душевних потрясінь, виходити з вуст одержимого настільки чарівна пісня і як мають любити його Музи, якщо вони не тікають зі звичного житла, ображені завданими тривогами і відчуженням господаря. За словами Платона: «Хто володіє своїм розумом, марно стукає у двері поезії», що підтверджує його наступник Арістотель: «Не буває великого обдарування без домішки безумства»[121]. Він, щоправда, мав на увазі інше безумство. Але про це іншим разом.
Ф р а н ч е с к о
Визнаю цілковито все, як є. Щоправда, не думав, що тобі могло сподобатися написане мною. Тепер я й сам полюбив ту поезію. Однак якщо маєш який інший засіб від кохання, то, благаю, не приховуй його від чоловіка, що найбільше потребує зцілення.
А в г у с т и н
Викласти одразу все, що знаєш, властиво радше хвалькові, ніж доброму порадникові. Все розмаїття ліків проти внутрішніх і зовнішніх хвороб вигадано не для того, щоб застосовувати їх усі гамузом проти однієї хвороби. Як каже Сенека: «Ніщо не перешкоджає одужанню більше, ніж часте чергування засобів; і рана не рубцюється, коли на ній всі ліки випробовувати»[122]. Натомість, коли один засіб не допомагає, тоді вдаємось до іншого. Тому, незважаючи на розмаїття ліків проти цієї хвороби, я задовольнюсь небагатьма, поєднуючи ті з них, які, на мою думку, мають певніше тобі допомогти. Я маю на меті не навчити тебе чогось нового, а тільки вказати, які із загальновідомих засобів видаються мені найдієвішими для тебе. Є три засоби, каже Цицерон, здатні відвернути душу від кохання: пересичення, сором і осмислення; можна було б нарахувати їх більше або менше, але щоб не розійтися з авторитетним суддею, погодьмося на трьох. Про перший марно й згадувати, оскільки ти, звісно, заперечив би, що за даного становища пересичення в коханні для тебе неможливе. Щоправда, якби пристрасть дослухалась до розуму і виводила майбутнє з минулого, ти неодмінно визнав би, що предмет найбільшого захоплення здатен викликати не тільки пересичення, але навіть нудьгу й огиду. Однак я з досвіду знаю, що тебе не переконаю: навіть визнавши, що пересичення в коханні можливе і що, раз виникнувши, воно вбиває почуття, ти однаково стверджуватимеш, буцім твоя полум’яна пристрасть далека від пересичення, і я змушений буду погодитися з цим. Отже, мені залишається говорити тільки про два інших засоби. Гадаю, ти не станеш заперечувати, що природа наділила тебе душею шляхетною і скромною?
Ф р а н ч е с к о
Якщо не помиляюсь на власний рахунок, твої слова до такого ступеня вірні, що я не раз страждав від думки, що не відповідаю вимогам своєї статі і цього століття, де, як бачиш, усе відходить безсоромним — пошана, сподівання, багатство, і їм же коряться і доброчесність, і доля.
А в г у с т и н
То хіба не бачиш, наскільки суперечать одне одному кохання і сором’язливість? Тим часом як перше з них підбурює дух, інша стримує його; перше ятрить шпорами — інша натягує повід; перше ні на що не зважає, інша боязко озирається навсібіч.
Ф р а н ч е с к о
Не тільки бачу, а відчуваю біль від почуттів, що роздирають мене навпіл. Бо то одне, то інше так шарпають мене, що я досі не знаю, якому віддатись остаточно.
А в г у с т и н
Скажи, коли твоя ласка, чи глядівся ти останнім часом у дзеркало?
Ф р а н ч е с к о
До чого ти хилиш? Іноді гляджусь.
А в г у с т и н
Було б тобі глядітись рідше, та не вдивлятись так пильно! Однак спитаю: не помітив ти, як змінилось твоє обличчя? як посріблила сивина твої скроні?
Ф р а н ч е с к о
Я гадав, ти хочеш сказати мені щось особливе. Дорослішати, старіти і вмирати — це загальна доля всього, що народжується. Я помічаю у собі те саме, що відбувається з усіма моїми однолітками. Хоча не знаю, чому люди нині старіють раніше, ніж у давні часи.
А в г у с т и н
Чужа старість не поверне тобі молодості, і чужа смерть не дасть тобі безсмертя. Тому облишмо решту і повернімось до тебе. То як? Переміни у вигляді твого тіла викликали переміни в твоїй душі?
Ф р а н ч е с к о
Хвилювання, так, але не зміни.
А в г у с т и н
Що саме ти відчув тоді і що сказав?
Ф р а н ч е с к о
Що ж, коли не повторив слова імператора Доміціана: «Ношу незворушно з юності старечого чуба». Такий приклад втішає мене щодо лічених моїх сивих волосин; а до кесаря додається ще й цар: Нума Помпілій, що другий з римських царів коронувався і був, розповідають, з юності сивий. Знайдеться приклад також серед поетів, бо наш Вергілій у «Буколіках», написаних ним, як знаємо, на тридцять другому році життя, каже про самого себе у постаті пастуха:
А в г у с т и н
Прикладів у тебе не бракує. Нехай би не менше мав таких, що спонукали б тебе замислюватись про смерть! Бо я не схвалюю такі, що навчають легковажити сивиною — знаком наближення старості і провісниці смерті. Що дають тобі такі приклади, крім нехтування віком і швидкоплинністю часу? Тим часом як саме про це ти маєш завжди пам’ятати. Та коли я раджу тобі пам’ятати про своє сиве волосся, ти наводиш мені у приклад славетних, що не зважали на сивину. Що ж далі? Якби йшлося про те, що вони були безсмертні, ти мав би рацію, твердячи, мовляв, вони не боялися сивини. А так, зроби я тобі закид щодо лисини, ти, либонь, послався б на Юлія Цезаря?