Франческо Петрарка – До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь) (страница 27)

А я відповім тобі словами того ж таки Теренція:

Коли немає в справі ні розуму, ні ладу, там не поможе розумна хоч яка порада.

Ф р а н ч е с к о

Що ж мені робити! Впасти у розпач?

А в г у с т и н

Спершу випробуй всі інші засоби. Вислухай у стислому викладі виважений план. Тобі відомо, що з цього приводу є не тільки окремі міркування видатних філософів, але також цілі книги, складені славетними поетами. Було б нечемно вказувати саме тобі, корифею в цій царині, де шукати поради і як слід розуміти їх; але, можливо, не зашкодить розтлумачити тобі, яким чином прочитане й усвідомлене застосувати до свого спасіння. Насамперед, за словами Цицерона, «дехто вважає, що давніше кохання слід вибивати ним, як клин клином». Цю думку поділяв і знавець у справах кохання Овідій, проголошуючи, як загальне правило:

Перемага спадкоємець новий попередні кохання[113].

Поза сумнівом, так є, бо коли душу роздирають численні бажання, вона з меншою силою тягнеться до кожного з предметів. Так, кажуть, Ганг був розділений перським царем на незліченні рукави і перетворився з однієї грізної річки на безліч невинних потічків. Так через роздрібнені лави легше проривається ворог; слабшає розкидана пожежа; і, в цілому, в єдності сила зростає, а в роздробі зменшується. Але тут виникає побоювання, що, зрікшись тієї єдиної і — якщо доречно так сказати — більш благородної пристрасті, ти став здобиччю кількох і перетворишся із закоханого на женолюба, джиґуна і гуляку. А на мою думку, коли вже загибель неминуча, втішніше загинути від більш благородної недуги. Ти питаєш моєї поради. Я не став би тебе засуджувати, якби ти наважився втекти і почав мандрувати з неволі в неволю: тоді можна було б сподіватися, що в цих переходах ти знайшов би свободу або потрапив під меншу тиранію. Але не раджу тобі, вивільнивши карк з одного ярма, піти по руках незліченних тиранів.

Ф р а н ч е с к о

Дозволиш хворому, що знає свою недугу, перервати лікаря кількома словами?

А в г у с т и н

Чом би й ні? Лікарі нерідко підбирали засоби до зцілення, керуючись словами недужих.

Ф р а н ч е с к о

Тож знай — нікого іншого я не можу кохати. Моя душа привчилась захоплюватись нею; мої очі привчились милуватися нею; і все, до неї не належне, видається їм потворним і похмурим. Тому, пропонуючи мені покохати іншу, щоб звільнитися від мого кохання, ти ставиш мені нездійсненну умову. Таким чином, я пропав.

А в г у с т и н

Коли втрачаєш смак, зникає також апетит. Коли нічого не можеш прийняти всередину, треба застосувати зовнішнє. Чи зважишся ти втекти або піти у вигнання і жити, не маючи перед очима знайомих місць?

Ф р а н ч е с к о

Я зміг би, попри найміцніші зв’язки, що утримують мене.

А в г у с т и н

Якщо зможеш, ти зцілишся. Тому не скажу тобі нічого, крім вірша Вергілія, дещо зміненого:

Геть з милого краю, Геть, з узбережжя тікай жаданого[114].

Бо як ти сподіваєшся коли-небудь знайти безпеку в краях, де все тобі нагадує про твої рани, де вигляд теперішнього і спогад про минуле позбавляють тебе спокою? Як каже той-таки Цицерон, тебе доведеться лікувати «переміною місця — як хворого, що не одужує».

Ф р а н ч е с к о

Розваж, прошу тебе, до чого мене схиляєш. Скільки разів, щиро прагнучи зцілення і знаючи про названий засіб, я вдавався до нього! І хоч які я знаходив удавані причини, єдиною метою всіх моїх мандрів та сільського усамітнення завжди була свобода. У її пошуках я блукав і заходом, і північчю, аж до берегів Океану. Наскільки це мені допомогло, ти сам бачиш. Тому мене так вражає Вергілієве порівняння:

Наче та лань необачна, котору поцілив стрілою В критському лісі пастух, що стрілами сипле навколо Й зовсім не дбає про те, куди з них яка полетіла. Лань же чимдуж утікає лісами в діктейські ізвори, В боці ж у неї стримить увесь час та стріла смертоносна[115].

Я став подібним до цієї лані: біжу, але моє нещастя всюди зі мною.

А в г у с т и н

То на що ти чекаєш він мене? Ти сам собі відповів.

Ф р а н ч е с к о

Яким чином?

А в г у с т и н

Якщо людина носить за собою своє нещастя, переміна місць її не зцілює, а лише посилює втому. Тому було б резонно повторити тобі те, що сказав Сократ юнакові, який нарікав, мовляв, подорож не дала йому жодного пожитку. «Це тому, — поясний філософ, — що ти подорожував із собою». Ти повинен насамперед скинути з себе тягар своїх давніх турбот і належно підготувати свій дух, а тоді вже бігти. Бо в лікуванні не тільки тілесних, але також духовних недугів будь-який засіб безсилий, якщо хворий до нього не схильний. Тож хоч би ти дійшов аж до краю самої Індії, ти однаково муситимеш згадати правдиві слова Флакка:

Небо міняють, не душу, всі ті, які рвуться за море[116].

Ф р а н ч е с к о

Я геть спантеличений. Пропонуючи мені способи лікування, ти кажеш, я маю спершу зцілити свою душу, а вже тоді тікати. Але ж питання саме в тому, в який спосіб її зцілити. Бо щойно вона зцілена, чого іще домагатись? А якщо не зцілена і переміна місць (як ти сам ствердив) нічим не допоможе, скажи виразно, до якого способу треба вдатись?

А в г у с т и н

Не лікувати чи зцілити душу, сказав я, а підготувати її. Втім, якщо вона виявиться зціленою, переміна місць зміцнить її одужання, а якщо не буде зцілена, але підготована, тоді переміна місць покладе початок одужанню. Якщо ж ні те, ні інше, часті пересування з місця на місце перетворяться на поневіряння і тільки ятритимуть твої рани. Закликаю у свідки Флакка:

Розум лише та знання, а не місце вигідне з широким Видом на море журбу відганяють[117].

Воістину так є: ти поїдеш, сповнений бажання повернутись і тягнучи за собою свої духовні кайдани. І хоч би де опинився, хоч би в який бік обернувся, всюди вчуватиметься тобі голос і ввижатиметься обличчя тієї, від кого тікаєш. Гадаєш, такими вивертами можна загасити кохання? Повір, воно ще більше розпалюється з обох боків! Тому знавці любовних справ радять коханцям час від часу розлучатись на короткі терміни, щоб звичність у стосунках не охолодила їхніх почуттів. А я до іншого тебе схиляю, і раджу, і наказую: навчи душу звільнитись від тягаря і, вже без надії на повернення, іди, іди геть; аж тоді переконаєшся у цілющій силі розлуки. Невже, тікаючи з хвороботворної місцини, шкідливої для тілесного здоров’я, ти залишав би її з бажанням повернутися? Те саме з коханням; хіба що тільки — чого побоююсь — люди більше непокояться про своє тіло, ніж про свою душу.

Ф р а н ч е с к о

За весь людський рід я поручитись не можу, але, безперечно, якби з вини нездорової місцевості я занедужав, то намагався б здихатись недуги, переселившись у більш здорове місце, а надто я так вчинив би, якби йшлося про духовні недуги. Але з ними, я бачу, складніше впоратись.

А в г у с т и н

Великі філософи одностайні щодо хибності такої думки. Душу можна зцілити від будь-якої недуги, якщо тільки сам недужий не опирається лікуванню, тим часом як численні тілесні хвороби не піддаються лікуванню жодними засобами. В будь-якому разі, щоб далі не відволікатися від теми, я наполягаю на тому, що душу слід спершу підготувати, навчити її відмовитись від того, що їй любе, і не обертатись назад, не триматись за те, до чого вона звикла. Тільки за таких умов подорож є надійним засобом від кохання. І, якщо ти хочеш зцілити свою душу, знай, що саме так маєш вчинити.

Ф р а н ч е с к о

Якщо я правильно зрозумів сказане тобою, непідготованій душі подорожі не на користь, підготовану вони зцілюють, а вже зцілену — оберігають. Чи такий сенс твого потрійного догмату?

А в г у с т и н

Саме такий! Ти вдало підсумував мої міркування.

Ф р а н ч е с к о

Щодо перших двох положень, мій розум прийняв би навіть без пояснень. Що ж до третього, я не розумію, навіщо потрібна розлука зціленій душі, коли вона, таким чином, уже в безпеці? Хіба що — з остраху повернення хвороби…

А в г у с т и н

Така підстава не видається тобі вагомою? Якщо у випадку тілесних недуг є небезпека повернення хвороби, для душі така небезпека набагато більша. З усього написаного Сенекою навряд чи щось наочніше вказує на природу порятунку, як оці рядки з його послання: «Коли хто хоче позбутися кохання, нехай уникає всього, що здатне нагадати про кохане тіло». І далі пояснює, чому: «Бо ніщо не повертається легше за кохання». Вірні слова, здобуті з найглибшого досвіду! Інших свідчень тобі не наводитиму.

Ф р а н ч е с к о

Я визнаю справедливість цього судження. Але зауваж, ідеться про того, хто вже позбувся кохання, а не про того, хто хоче його позбутись.

А в г у с т и н

Ідеться про того, кому загрожує більше небезпека. Будь-яку рану небезпечніше ятрити, коли вона рубцюється, будь-яку хворобу — в період одужання. Але недбалість у пізніші терміни, по одужанні, теж не залишається безкарною. І оскільки приклади з власного життя справляють глибше враження, пригадай, як часто ти сам, вважаючи себе остаточно зціленим — і, напевне, був би зцілився, якби поїхав геть, — блукав знайомими вулицями міста, що було — не скажу причиною, але ареною твоїх нещасть, — і, навіть не заскочений жодною несподіваною зустріччю, на самий тільки вигляд тих суєтних місць, ти зітхав, і зупинявся, і, нарешті, насилу стримуючи сльози, вражений, біг далі і казав собі: «Бачу, причаївся тут, у невідомих засідках давній ворог. Усе тут іще дихає тою давньою смертю». Отож, якщо ти схильний прислухатись до моєї поради, якби ти навіть був зцілений (а тобі ще далеко до зцілення), я не радив би тобі й далі мешкати у цих краях, як не слід в’язневі, який щойно скинув кайдани, вештатись перед ворітьми в’язниці, начальник якої, не знаючи сну, ходить туди й сюди, налаштовуючи пастки на того, чия втеча так його засмучує: