Франческо Петрарка – До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь) (страница 12)
Я визнаю це положення.
А в г у с т и н
Але ж як мало є людей, що придушили б у собі всі пристрасті, які їм не тільки придушити, ба навіть перерахувати непросто; мало таких, які загнуздали б свою душу доказами розуму, які мають підстави сказати: я більше не залежу від плоті: «Все, що видавалося плоті приємним, огидне мені; я жадаю вищого щастя!».
Ф р а н ч е с к о
Такі люди рідкісні; тепер я розумію, якими труднощами ти мене страшив.
А в г у с т и н
І не стане високе бажання повним і вільним від перешкод, доки не згасне решта бажань; бо наскільки власне благородство душі тягне її до неба, настільки вагота плоті і земні спокуси тягнуть душу додолу, звідки й виникає одночасно і прагнення піднестись, і схильність чіплятись за земне, які одне одному протидіють, розриваючи душу навпіл.
Ф р а н ч е с к о
Що ж, на твою думку, слід вчинити, щоб душа, розбивши земні кайдани, піднеслась горі?
А в г у с т и н
До цієї мети провадять ті зосереджені роздуми, про які я згадав на початку, та невпинна думка про нашу смертну природу.
Ф р а н ч е с к о
Якщо не помиляюсь, ніхто з людей не переймається тим більше за мене.
А в г у с т и н
Чергова помилка — нова перешкода.
Ф р а н ч е с к о
Чому? Хіба я в чомусь тут збрехав?
А в г у с т и н
Я б висловився м’якше.
Ф р а н ч е с к о
Але в тому самому сенсі?
А в г у с т и н
Звісно, що не в іншому.
Ф р а н ч е с к о
Виходить, я не розмірковую про смерть?
А в г у с т и н
В кожному разі, не досить часто, і так неглибоко, що думка не сягає дна твоїх прикрощів.
Ф р а н ч е с к о
Я був переконаний в іншому.
А в г у с т и н
Зважаймо не на те, в чому ти був упевнений, а на те, в чому тобі слід бути впевненим.
Ф р а н ч е с к о
Якщо ти доведеш мені, що цього разу, вірячи собі, я знову помилявся, обіцяю, відтак ніколи більше не йняти собі віри.
А в г у с т и н
Я доведу тобі це дуже легко, якщо тільки ти зважишся щиро визнати правду. А я натомість пошлюся на свідка, по якого не треба далеко ходити.
Ф р а н ч е с к о
На кого саме?
А в г у с т и н
На твою совість.
Ф р а н ч е с к о
Вона стверджує протилежне.
А в г у с т и н
Де питання поставлено нечітко, там відповідь свідка навряд чи буде вірогідною.
Ф р а н ч е с к о
Як це стосується справи?
А в г у с т и н
Безпосередньо. А щоб як слід зрозуміти, слухай уважно. Немає такого безумця, — хіба що він геть божевільний, — хто б не згадував часом про тлінність свого існування і хто, коли його запитати, не підтвердив би, що він смертний і замкнений у тлінному тілі. Зрештою, про це раз по раз кожному нагадує фізичний біль або гарячка, не зазнати яких ні разу в житті нікому не випадало, бо кого ж Бог від земних страждань звільнив? Крім того, похорони друзів безнастанно проходять перед твоїми очима, вселяючи побожний страх в душу, бо, проводжаючи на цвинтар когось із своїх однолітків, людина неминуче здригається на думку про раптовий кінець, який чекає на кожного з нас, і починає тривожитись за себе особисто. Так, побачивши сусідський будинок охоплений пожежею, людина не може не тривожитись за власну оселю, бо, як каже Флакк:
Ще сильніше буде схвильований той, на чиїх очах смерть нагло викрала когось іще й молодшого, міцнішого і більш показного, ніж він сам. Чоловік огляне себе і скаже: «Видавалося, йому гарантоване земне життя, а однак він вигнаний звідси. І не допомогли йому ні молодість, ні міць, ні врода. А мені хто дасть ліпшу поруку? Бог чи який чарівник? Я безперечно смертний!». А коли така доля спіткає царів і князів земних, людей могутніх і грізних, то очевидці бувають вражені ще сильніше, на їхніх-бо очах в одну мить або за лічені години смерть трощить тих, хто зазвичай обертав на прах інших. Справді, чи не в цьому полягає причина того потрясіння, яке охоплює юрми народу на смерть славетних, як було, коли хочеш пригадати історію, під час похорону Юлія Цезаря? Загальне видовище такого роду вражає погляди і серця смертних, і споглядання чужої долі наводить їх на думку про власну долю. Додай сюди ще лють звірів і лють людей, додай несамовитість воєн і обвали великих будівель, про які хтось влучно сказав, що, створені початково на захист людей, вони стали для людей небезпекою; додай бурі та вітри в негоду, і кару небесну, чуму, і всі ті небезпеки, які чигають звідусіль на суходолі та в морі, так що немає куди кинути погляд, щоб не побачити там постать смерті.
Ф р а н ч е с к о
Пробач, що перериваю, але я більше не маю сили чекати. Думаю, на підтвердження моєї думки неможливо додати щось переконливіше за те, що ти так розлого виклав: я сам, слухаючи, дивувався, куди провадить твоя мова і на чому закінчиться.
А в г у с т и н
Вона й не скінчилась, — ти перервав мене. Тим часом залишається ще зробити висновок: попри численні болісні нагадування, яких не бракує навколо (та які, зробившись звичними, не проникають надто глибоко, бо наштовхуються на нечутливість до будь-яких спасительних застережень), небагато людей здатні достатньо глибоко усвідомити неминучість свого власного смертного кінця.
Ф р а н ч е с к о
Отже, небагатьом відоме те визначення людини, що, як на те, по всіх школах твердять з наполегливістю, від якої не тільки вуха слухачів мали б уже втомитись, але навіть колони академічних будівель підломитись?
А в г у с т и н
Ніколи не буде упину балакучості діалектиків, від якої плодяться незчисленні визначення такого штибу, що заковують розум у кайдани і дають привід до нескінченних суперечок. Якщо ти попросиш у кого-не-будь з їхньої отари визначення людини або запитаєш про будь-яку іншу річ, він завжди матиме готову відповідь; та щойно ти захочеш копнути глибше, він враз принишкне, або ж, якщо він безперервним просторікуванням виробив у собі безсоромне словоблудство, характер його відповіді наочно покаже, що він позбавлений ясного уявлення про суть обговорюваного. На таку зневажливу погорду порожніх балакунів я відповідаю гнівно: «Нещасні, навіщо виснажуєте свій розум безглуздими, нічого не вартими вивертами? Навіщо ви, маючи сивину у волоссі й натужно морщачи чоло, бавитесь словесами, наче діти іграшками, а про суть речей позабували? Хай би ваше безумство шкодило тільки вам самим, але ж воно так часто калічить розум благородній молоді!».
Ф р а н ч е с к о
Згода: найрізкіший осуд такого спотворення науки не буде надмірним. Однак, захопившись палкою промовою, ти забув закінчити визначення людини.
А в г у с т и н
Мені здавалось, я сказав достатньо; але висловлюсь ясніше. Людина є твариною, чи, радше, вищою з усіх тварин. Не знайдеться пастуха настільки темного, щоб він не знав цього; а з іншого боку, кожна дитина, якщо запитати її, визнає, що людина — обдарована розумом, але смертна тварина.
Ф р а н ч е с к о
Це визначення усім відоме.
А в г у с т и н
Навпаки, лише небагатьом.