Фонда Ли – Нефритове місто (страница 91)

Урешті-решт, побачивши, як Таж хапає ротом повітря й ледь тримається на ногах, та однаково мітить врізати йому по губах, Хіло розплився у скривавленій посмішці. Він зігнувся, аж закашлявшись від сміху, що сильно віддавав у вкритих синцями ребрах, а Таж, який десь із секунду отетеріло витріщався на нього, й собі розреготався так, що довелося спертися на цегляну стіну. Кень сердито насупився. Половина його обличчя була така побита, що аж не рухалася, й вигляд він мав, що той ходячий мрець. А все ж підійшов — спочатку не до молодшого брата, а до Хіло — та простягнув супротивникові руку, допомагаючи підвестися. Трійця пішла, підтримуючи один одного, а інші п’ятеро хлопців здивовано рушили за ними, зберігаючи поважну відстань. Коли вони повернулися до академії, Хіло й Майкам призначили за покарання щодня чистити туалети — впродовж наступних трьох місяців.

Коли Хіло тепер згадував про це, тупість п’ятнадцятирічок змушувала його хитати головою, та після того випадку ніхто і кривого слова в обличчя Майкам не мовив — принаймні якщо не хотів кинути виклик Каулові Хіло. Ясна річ, ніхто не хотів.

Після загибелі Лотта-старшого Хіло оцінював шанси втримати Соґень без особливого оптимізму. Більшу частину району вони вже втратили, і хвиля колотнечі дісталася Старого міста, яке ще кілька тижнів тому він вважав за твердиню Безгірного клану.

Вони з Кенем похмуро обговорювали стратегію в автівці, прямуючи до «Нефритової пані». Казино перетворилося для клану на одне з основних місць зібрань, і там завжди юрмилися Рогові люди. Самому Хіло більше подобалось, як годують у «Двічі зверху», але пожежа пошкодила тамтешню кухню й не було жодного сенсу робити ремонт, поки точиться вулична війна, а вони цей заклад можуть узагалі втратити. Та по приїзді на них чекала шокуюча звістка. Один із Пальців вибіг крізь вхідні двері й кинувся вниз сходами, щойно вони вийшли з «дукеси».

— Ейтень, — з позеленілим обличчям видихнув молодик.

Він аж тремтів, коли вів їх до грального дому й униз сходинками.

Мовчазна юрба Пальців, що зібралась у коридорі, розступилася, притуляючись до стін і даючи дорогу Хіло й Кеневі. Ейтень, стогнучи, лежав на шкіряній канапі у зоні відпочинку в підвалі. Йому відрубали обидві руки, припаливши культі біля плеча. Хтось покликав доктора Трува. Огрядний лікар-Зеленокостий схилився над Ейтенем, направляючи Енергію в чоловікові груди.

Ейтень плакав:

— Ні, зупиніться, не чіпайте мене, — і звивався безруким тулубом, намагаючись відштовхнути лікаря.

Коли приголомшений видовищем Хіло завмер, вдивляючись у те, що відбувається, доктор Трув підвівся й витер спітніле чоло.

— Це триматиме його живим, доки він не опиниться в лікарні. Швидка вже їде.

— Хіло-дзень, — схлипнув Ейтень, і Хіло нахилився до нього. — Допоможіть мені, прошу. Він не дозволив мені померти чистою смертю, навіть тієї дрібки поваги, що проявив до Лотта й Сатто, до мене не мав. Відправив назад живим, щоб я переказав вам повідомлення.

Хіло схилився до обличчя Ейтеня:

— То яке повідомлення відправив Ґоньт?

Сірі очі Ейтеня спалахнули люттю. Вигляд він мав такий, наче плюнув би, якби тільки зміг сісти.

— Я не хочу таке повторювати, Хіло-дзень. Це образи, вам таке не варто навіть слухати.

— Цей ганебний козел-сечопій заради цього повідомлення тебе скалічив, — мовив Хіло. — Кажи, що там було, Ейтеню. На могилі брата свого клянуся, що я зірву для тебе Ґоньтів нефрит.

Та чоловік і далі вагався; лице, в якому не лишилося ні кровинки, блищало від поту.

— Ґоньт сказав, що дає вам час здатися самому — до кінця новорічного дня. Якщо ви це зробите, він гарантуватиме вам неминучу смерть — чесну, на мечах, і дозволить вашій родині поховати вас із усім нефритом. Решті Безгірного клану збережуть життя, якщо вони увійдуть до Гірського клану або поїдуть у вигнання, — Ейтень важко втягнув повітря. — А якщо ви відмовитеся, Ґоньт обіцяє посилати вам голови Кулаків, а з Аньденем та Шае-дзень вчинить гірше, ніж зі мною. Він збирається спалити будинок Світоча й винищити клан під корінь.

Ейтень побачив, як у погляді Стовпа промайнула жага вбивства, і з несподіваною наполегливістю підвів голову.

— Покладіть край моєму життю, Хіло-дзень, та заберіть мій нефрит для потреб клану. Вам від мене тепер жодної користі. Я ж воїн Зеленої Кістки, Кулак Безгірного клану. Я не можу жити отак. Будь ласка…

Кень, що стояв за спиною Стовпа, щось невиразно гмикнув, погоджуючись.

Туман люті, що застилав очі Хіло, трохи відступив, дозволивши йому нахилитися нижче й покласти долоню на чоло Ейтеня.

— Ні, Ейтеню. Просто цієї миті тебе мучать приниження та біль. Тобі не слід думати про смерть у такому стані. Ти ж тільки руки втратив. Зараз уже є хороші протези, еспенці їх виробляють. У тебе лишився твій гострий розум, вишкіл, нефритові здібності. А ще ж дружина — у тебе прекрасна дружина, і в животі у неї росте маля. Тобі не слід помирати, якщо ще зможеш знайти в собі сили.

— Їй не можна бачити мене таким, — схлипнув Ейтень. — Я їй не дозволю.

Хіло озирнувся на Пано — Пальця, який привів їх сюди.

— Іди сповісти дружину Ейтеня-дзень, що його поранили. Стеж, щоб вона залишалася вдома, доки він не буде готовий з нею зустрітися. Забезпечуй її всім, чим треба, втішай, що з чоловіком усе буде гаразд, але хай лишається вдома. Йди.

Коли Пано побіг виконувати його наказ, Хіло знову розвернувся до Ейтеня.

— Ти мусиш жити, щоб побачити народження своєї дитини. І хіба тобі не хочеться дожити до тієї миті, коли я зірву для тебе нефрит з Ґоньтового тіла? — Розгубленість пом’якшила вираз обличчя Ейтеня. Хіло промовив: — Скоро Новий рік, тому скажу тобі таке: дай собі рік, щоб побачити все хороше, що може статися з тобою за цей час. А якщо наприкінці наступного року ти й досі хотітимеш померти — прийдеш до мене поговорити. І я власноруч вшаную твоє бажання, не ставлячи жодних запитань. Простежу, щоб тебе поховали з твоїм нефритом і щоб про твою дружину й дитину добре подбали.

З куточків Ейтеневих очей покотилися сльози, збираючись на чорній шкірі канапи під головою Кулака в калюжки, що блищали в яскравому світлі казино.

— Обіцяєте, Хіло-дзень?

— На братовій могилі, я ж казав.

І помалу дихання Ейтеня сповільнилося. Нефритова аура заспокоїлась, вгамувалися пронизливі шпичаки відчаю та болю. Коли приїхала швидка, Хіло відступив убік, даючи змогу докторові Труву й парамедикам забрати чоловіка. Кень вийшов на вулицю, щоб перекинутись словом із водієм швидкої і переконатися: Кулака повезуть до центральної лікарні Дзаньлуня у Храмовому кварталі, а не до якоїсь меншої. Щойно Кень повернувся, Хіло попросив піти всіх, що залишалися в кімнаті та коридорі. Вони так і вчинили — з похмурим поспіхом.

Хіло зайшов за барну стійку, налив дві порції ходзі й поставив одну перед Кенем.

— Пий, — сказав він і вихилив свою чарку. Міцна рідина опалила горло й зігріла шлунок, заспокоюючи натягнуті нерви. Коли Кень теж випив, Хіло сказав: — Кеню, ти налажав. Добре, що я нагодився.

Кень сторопів:

— А що я такого зробив?

— Ти вбив би Ейтеня, коли він про це попросив.

— Але ж це було б милосердям. Він саме цього й хотів.

— Хотів залишити дружину вдовою, а дитину — рости безбатченком? Ні, він хотів зберегти гідність. Саме це я йому й пообіцяв. І тепер нам не доведеться ховати ще одного Кулака. Ми й так втратили забагато людей, — Хіло на мить підпер чоло руками. Дев’ятьох з його найкращих Кулаків убили, ще одного — жахливо скалічили. Десятки Пальців загинули чи отримали серйозні травми. Хіло глянув на Кеня: — Я сподіваюся, що ти виконаєш мою обіцянку Ейтеневі, якщо я не виживу. А ще тобі слід розповісти про це Дзюеневі, і Вуаю теж, щоб хтось міг вшанувати обіцянку, якщо не виживеш ти.

Кень кивнув, але вигляд мав напружений. То було на нього не схоже — зазвичай він поводився дуже стійко навіть за страхітливих обставин. Це Таж виказував свої емоції, і то за них обох. Але зараз рішучість та самовладання Кеня дали помітну тріщину. Він аж надто добре зрозумів, наскільки кепські їхні справи в цій війні, ну і що провал значною мірою буде на його совісті. На втомленому обличчі старшого Майка застиг вираз тужливого відчаю, який Хіло дуже добре пригадував за їхньою пам’ятною першою сутичкою, коли вони обидва були ще підлітками.

— Мені навіть на гадку не спало сказати Ейтеневі те, що ти оце зараз сказав, — хрипко промовив Кень. — Я не можу робити те, що робиш ти, Хіло-дзень.

— Ти мусиш навчитися бути Рогом. Я розумію, що надто суворо до тебе ставлюся. Якби тут був Лань, він мене пропісочив би за всі помилки на посаді Стовпа.

— Але його тут нема, — сказав Кень, і Хіло почув у його голосі нотку образи.

Стовп зрозумів, наскільки складно Кеню успадкувати пост, допоки кожен нефритовий воїн у клані й досі бачив у Хіло справжнього Рога, щойно той входив до кімнати. А втім, нічого з цим не зробиш — не тоді, коли ставки такі високі. Хіло мав певність: діючи на власний розсуд та маючи час, Кень намацає землю під ногами і стане вправним Рогом; але його пройняло похмуре усвідомлення, що він просто не може дозволити собі розкіш дати Кеневі свободу маневру. Ріг воєнного часу потребував не лише поваги, а й любові своїх людей, мусив не тільки мати клепку в голові та сміливість, а ще й виявляти емпатію. І що загрозливішим ставав стан речей для Безгірного клану, то більшого значення набувало те, щоб Зеленокості бачили його поміж собою та не зневірювалися.