Фонда Ли – Нефритове місто (страница 92)
— Скоро й мене може тут не буть, — похмуро сказав Хіло.
Кень різко підняв голову і враз насупився.
— Ти ж не думаєш піддатися на Ґоньтові погрози?
Коли Хіло не відповів, на обличчі Рога зринула тривога.
— Але ж Ейтень правий — це образи, які не варто слухати. Невже Ґоньт всерйоз вважає, що ти підеш до нього, як вівця до м’ясника? Ми вже багатьох їхніх повбивали, і він намагається залякати наших Пальців тим, що зробив з Ейтенем.
— Може, й так, — сказав Хіло, та він не думав, що Ґоньт отак неглибоко копає.
Ні, цей чолов’яга в курсі того важливого факту, яким Шае поділилась із Хіло, але Кень про це не знав: якщо спиратися на кланові ресурси, «горяни» таки переможуть у цій війні. А проте це забере чимало часу, крові й дорого обійдеться обом сторонам. Зрештою «горяни» перетворяться на ослабленого й знекровленого переможця; вочевидь, їм не вдасться втримати всі свої території чи зберегти підтримку всіх Ліхтарників і Князівської Ради. Менші клани-васали можуть піти від них. А на контрабанду нефриту й виробництво «сяйва», що їх затіяла Айт, запросто накладуть лапи злочинці чи іноземці.
— Він намагається прискорити кінець, — пробурмотів Хіло.
Хай навіть «горяни» були краще підготовлені до тривалої війни, та коли йшлося про гроші, їм варто було непокоїтись через те, що вони можуть втратити підтримку жителів своїх районів. Звичайним безнефритникам не треба боятися, що бойові дії між Зеленокостими будуть безпосередньо скеровані проти них, але часом траплялися супутні жертви, та й шкоди майну й економічним інтересам неможливо уникнути. Щойно випускники академії долучаться навесні до лав Безгірного клану — війна точитиметься далі, а місто страждатиме. А ще й суспільний осуд, до якого може привести аудит діяльності Нефритового альянсу Кеконю, та неминуче запровадження контролю над зловживаннями точно спонукали «горян» бажати швидкої й гарантованої перемоги. Щойно вони виграють — і голова Сонь позбудеться влади, а Айт Мада змусить Князівську Раду покласти цьому край.
«Гляньте-но, — іронічно подумав Хіло. — Я всерйоз обмірковую якусь політичну фігню». Либонь, він таки поступово вчився, як бути Стовпом. Але трохи запізно. Політика здійснюється повільно, а мечі рухаються шпарко.
— Ґоньту не слід погрожувати нам отак жорстко і грубо, — наполягав Кень, наливаючи їм ще по порції ходзі. — Кожен Зеленокостий до останнього Пальця віддасть своє життя за тебе, дзень. Ґоньт хоче швидкої перемоги? Цьому не бувати.
Хіло ніколи не ухилявся від жодної бійки і був готовий провадити довгу й жорстоку війну, якщо саме так можна пересилити ворога. Та якщо програш неминучий — з якого такого доброго дива він мав би спостерігати за тим, як його Кулаки та Пальці втрачають свій нефрит, а чи й руки-ноги? Для себе та своїх близьких він волів би чесної смерті. І, по правді, не така вже й погана та Ґоньтова пропозиція.
Думка про те, щоб померти заради клану, не була для Хіло чимось абстрактним. Клан був продовженням його родини — певною мірою, його члени були йому ближчими за рідню. Він ніколи не знав батька. Його мати любила Ланя, дідусь — Шае. Хіло знайшов собі місце на світі серед своїх товаришів — і вони високо цінували його щирість та сміливість. А тепер клан покладався на нього: Кень і Таж, інші Кулаки, як-от Дзюень та Вуай, бідолаха Ейтень, Сатто й Лотт, які заслуговували на відомсту, й аж до Пальців, як Пано чи той малий, Хедзо, який не змигнувши ризикнув своїм життям і пішов за наказом Хіло на Фабрику, а ще — майбутні члени клану, як-от Лоттів син та Аньдень. Він просив їх усіх віддати свої життя заради братерства, і від себе Хіло меншого ніколи не чекав.
Хіло погойдав свій келих, випив, а тоді взяв пляшку та переставив її за барну стійку, поки Кень по неї знову не потягнувся. Ріг не може дозволити собі затьмарити розум.
— Кеню, — сказав Хіло, — якщо я помру, тобі кортітиме помститися за мене й повернути мій нефрит від Ґоньта чи хто там мене вб’є. Це природне бажання, але я не хочу, щоб ти так чинив. Я хотів би, щоб ти подбав про Вень. Щоб вона точно-точно мала гарне життя, хороший дім. Це для мене важливіше, навіть якщо тобі доведеться поїхати з Кеконю чи й змінити сторону.
Кеневі аж памороки забило.
— Я ніколи не присягну «горянам».
— Просто пояснював, чого конкретно я хочу, — сказав Хіло. І пішов до виходу. — Слід поговорити з хлопцями нагорі, вони на нас чекають. Тоді треба з’їздити до дружини Ейтеня, а потім поїхати до Соґеню й вирішити, хто зможе замінити там Лотта.
ІНТЕРЛЮДІЯ ТРЕТЯ
ТРІУМФ БАЙДЗЕНЯ
У кеконській міфології Старий Дядечко Дзеньшу, Той, хто повернувся, мав улюбленого племінника на ім’я Байдзень, який залишається найвідомішим та найшановнішим прадавнім героєм цієї країни. Оповідки про Байдзеня, сміливого воїна Зеленої Кістки, розказують кеконським дітлахам упродовж багатьох століть, а останнім часом його пригоди та звершення переповідають кінофільми й комікси. Та, на відміну від його божественного дядечка Дзеньшу, Байдзень залишився смертним героєм і як божеству йому не поклоняються.
Згідно з легендою, коли зрештою Байдзень поліг у лютій битві зі своїм найзапеклішим ворогом — тунським завойовником генералом Шаком, боги признали його за відвагу та вділили місце на небі. Звідти Байдзеневі було зручно спостерігати за землею. Він бачив, як його соратники боролися й гинули в його ім’я, бачив, як його народ опинився на межі завоювання. Безпорадно спостерігав, як його кохана дружина, охоплена горем, наготувалася кинутися зі стрімчака, доки військо нападників не захопило їхній дім на схилі гори.
Байдзень у відчаї став благати богів, щоб вони дозволили йому на одну ніч повернутися на землю, і пообіцяв поступитися своїм місцем на небі комусь іншому. Спершу йому відмовили, та Байдзень непохитно молив їх далі. Він кричав, бився головою об сходи нефритового палацу й відмовлявся зрушити з місця, аж доки Всеотець Ятто змилостивився над ним і пристав на прохання.
Полеглий воїн упав богам під ноги і вдячно заплакав. Тієї ж ночі він повернувся на землю, промчав над заваленим тілами полем битви й увійшов до шатра тунського генерала. Він кинувся до свого закляклого від подиву ворога і з тріумфальним реготом убив того на місці, просто в спідньому.
І, відповідно до угоди, яку Байдзень уклав з богами, душа генерала піднеслась на небеса. А Байдзеневі, рятівникові свого народу, навіки судилося блукати землею привидом-вигнанцем.
Поміж воїнами Зеленої Кістки поширене прислів’я: «Молися Дзеньшу, а чини як Байдзень».
РОЗДІЛ 51
ПЕРЕДДЕНЬ НОВОГО РОКУ
Підготовка до тижневого святкування Нового року відбувалась у Дзаньлуні тихіше, ніж зазвичай: на численних приїжджих місто не розраховувало, та й у місцевих не склалося зі святковим настроєм. Два провідні клани, які за звичних обставин жертвували солідні суми на організацію масових святкувань та благодійних заходів, цього сезону були надто заклопотані, аби забезпечувати щось, окрім виконання мінімальних обов’язків перед громадами з найбільших та найбезпечніших районів. У Дзаньлуні — щороку, скільки Шае пам’ятала — у переддень новорічного свята родина Каул (спочатку на чолі з дідусем, а потім — з Ланем) відвідувала народні гуляння у Храмовому кварталі: вони запалювали феєрверки, роздавали дітлахам солодкі монетки і приймали потік побажань від Ліхтарників. А цьогоріч вони з Хіло сиділи удвох за столом у внутрішньому дворику будинку Каулів, згаявши всю ніч у суперечках.
Тепер тем для обговорення майже не лишилося. Шае спостерігала, як сонце, що сходить над дахом будинку, фарбує хмари червоними смугами. За сорок вісім годин вона може дуже ненадовго очолити клан, що здригається в передсмертних конвульсіях. За таких обставин її обов’язки порівняно прості: забезпечити братові гідний похорон, безпеку — тим членам родини, які виживуть, й організувати більш-менш спокійну передачу влади в обмін на швидку й почесну смерть для себе. Найскладніше мінімізувати потенційне кровопролиття. Завжди будуть ті, що радше опиратимуться далі, хай яка безнадійна ситуація. На цей випадок вона мала запечатані листи до всіх найважливіших Кулаків, писані почерком Хіло. А значно складнішу розмову з братами Майками лишила братові.
Вони трохи помовчали, й Хіло промовив:
— А я не подякував за те, що ти знайшла Вень нову роботу.
— Та нема за що, — сказала Шае. — Вона сама підкинула мені хорошу ідею про те, чим хоче займатися.
Офіційно Вень працювала в конторі Синоптика дизайнеркою-консультанткою на проєктах з нерухомості. Ця робота вимагала частих подорожей.
— Мене радує, що ви двоє зблизились.
— Останнім часом я пізнала її краще.
Хіло легенько всміхнувся. Шае подумала, що він має змучений та дещо відсторонений вигляд. Останні місяці стерли всю хлоп’ячість з його лиця, знищили всю невимушеність і відкритість.
— Іноді родина дуже суворо до тебе ставилася, але зараз я радію тому, що ти маєш еспенські зв’язки, — сказав він. — Не знаю, як тобі це вдалося, але я тобі дуже вдячний, — Хіло примружено глянув на світанкове сонце. — Ти казала, що для виживання ми потребуємо грошей та військової перемоги. Ти забезпечила нам перше, і то швидше, ніж я впорався з другим. Завжди мене переганяла.