Фонда Ли – Нефритове місто (страница 90)
РОЗДІЛ 50
ЗЕЛЕНЕ БРАТСТВО
Відрубану голову Лотта Пеньшуґоня надіслали до маєтку Каулів у ящику з-під овочів. Над подвір’ям відлунювали розлючені крики Хіло. Ніхто, навіть Шае, не насмілювався спробувати його заспокоїти. За останні три тижні це вже третій його Кулак потрапив у засідку, загинув і позбувся голови. За життя Лотт Пень був не дуже приємною особою, але Хіло покладався на нього як на одного з найневтомніших та найгрізніших своїх заступників. Він був людиною, яка після правильного підбадьорення зробила би все, що просить Хіло, не ставлячи запитань.
Втрата кожного хорошого Кулака (останнім часом це були Лотт, Ніку та Трін, але крім них ще й Ґовнь, Обу, Мітто, Леей, Жону та Сатто) була для Хіло наче рана, якої особисто йому завдав сам Ґоньт Аш. Цей методичний мудак поступово знекровлював Безгірний клан, вбиваючи підлеглих Хіло, перш ніж прийти по нього самого.
Лише за кілька годин тіло Лотта — позбавлене нефриту, прошите кулями та ножовими ранами — знайшли та возз’єднали з головою. Особисті відвідини родини, щоб висловити шану та передати гроші на похорон, були роботою Майка Кеня, але це — той єдиний обов’язок Рога, поступитися яким Хіло відмовлявся. Щойно вони приїхали, дружина Лотта з гучним схлипуванням впала додолу. Чесно кажучи, Хіло не мав цілковитої певності, чого в тих риданнях більше — горя чи полегші, — бо ж не думав, що з Лоттом жилося приємно. Кень сунув їй до рук білий конверт, запевнив жінку в тому, що її чоловік віддав свою кров за клан, тож клан завжди наглядатиме за родиною та її потребами. Вона може не боятися, що її діти голодуватимуть чи опиняться на вулиці.
Хіло помітив четверо дітлахів: крихітку, що ледь ходить, шестирічного хлопчика, дівчинку років десяти та Лоттового сина-підлітка, Аньденевого однокласника з академії, що стояв з відсутнім обличчям, обступлений молодшими. Він досі мав на собі шкільну форму — схоже, прибіг додому, щойно почув про батькову смерть. Хіло опустився навколішки перед малими.
— Знаєте, хто я такий? — спитав він.
— Ви — Стовп, — сказала дівчинка.
— Правильно, — мовив Хіло. — І я прийшов розповісти, що ваш батько помер. Він загинув, бо присягнувся мені, що захищатиме клан від ворогів. Такі, як ми, часто отак гинемо. Я втратив батька, коли ще й ходити не вмів, а кілька місяців тому — старшого брата. Сумувати чи сердитись — цілковито нормально, але також ви маєте відчувати й гордість. Коли ви станете дорослі та здобудете власний нефрит, то зможете казати: «Я син чи дочка Лотта Пеньшуґоня», й інші шанобливо схилятимуться перед вами — саме через те, що сталося сьогодні.
Відтак він підвівся і звернувся до Лоттового сина:
— В академії вже завершились іспити?
Юнак повільно перемкнув увагу на Хіло, немов спав на ходу, а тепер прокинувся.
— Так, — промовив він нарешті. — Учора завершились.
Хіло кивнув. Церемонія випуску відбудеться тільки після тижневого святкування Нового року, по тому, як остаточно визначать ранги, а випускники оголосять, що за клятви вони збираються дати, але навіть без церемонії цей хлопчина уже став чоловіком, головою своєї зеленокостої родини.
— Мені дуже прикро, що ти не зможеш відсвяткувати кінець іспитів чи Новий рік, — у голосі Хіло можна було розчути нотку співчуття, але загалом він говорив тим грубуватим тоном, яким спілкувався з усіма своїми людьми за схожих офіційних обставин. — Невдовзі сюди під’їде хтось із клану й допоможе організувати похорон. Якщо тобі щось потрібно, Лотте-дзень, хай що то є, можеш телефонувати Рогові напряму, а якщо до нього не додзвонишся, набери маєток і залиш повідомлення для мене.
Обличчя юнака на мить скривилося. Він помітив, що Хіло звернувся до нього як до товариша-Зеленокостого, як до представника клану. Хлопець кинув погляд на матір, що лежала на землі, опустив очі на малих, які тулилися до нього. Хіло дивився хлопцеві в очі, які під час їхньої першої зустрічі повнились зневагою й образою. Тепер погляд Лотта поступово яснішав, і приголомшене збентеження перетворювалось на похмуре прийняття, на непроглядну цілеспрямованість.
— Спасибі за вашу щедрість, Кауле-дзень, — промовив він по-дорослому, підвів складені долоні до чола та схилився в низькому поклоні.
І коли вони йшли, Хіло сказав до Кеня:
— Тепер цей юнак — наш брат. Маємо подбати про нього й одразу ж прийняти до клану, цього і його батько хотів би. Подумай, як це найкраще зробити. Може, віддай його до Вуая — він хороший наставник.
Особисті переконання Хіло про те, якими рисами має володіти ватажок Зеленокостих, можна простежити до певного дня тринадцять років тому, коли брати Майки потрапили в засідку й мусили битися проти шістьох учнів академії. Кеневі тоді дуже невдало зламали вилицю.
До того Хіло не звертав на Майків особливої уваги. Хоч вони з Тажем вчилися в одному четвертому класі, та друзями не були. Друзів брати Майки мали небагато — якщо мали взагалі. Вони постійно трималися разом, бо всі навколо знали, що ці двоє походять із родини, яка зганьбила себе. Якось дошкульна репліка спровокувала Тажа напасти на одного хлопця й побити його, і нехай вчителі покарали Тажа, та друзі того хлопця (а серед них — і Хіло) вирішили зачекати нагоди й зловити Майків за територією академії. Захищались брати люто. Хіло особливо не висовувався; Уто, хлопець, за якого вони мстилися, згодом долучився до його Кулаків, але на той момент вони не були близькими друзями, тож, на думку Хіло, було чесно поступитися вирішальною роллю в помсті іншим. І от якоїсь миті він вирішив, що з Майків уже досить. Бійка тривала лише тому, що Таж у ній ще не дуже постраждав. Кень, який був дужчим та старшим на два роки, прийняв основний удар на себе й дав гідну відсіч.
Кеневе небажання здаватися коштувало йому дорого: врешті йому зацідили так сильно, що він зі стогоном упав навколішки, затуляючи руками розбите обличчя. Тажеві очі затуманила лють, і він наче з нізвідки витягнув ножа-кігтя. Тут усі хлопці зупинилися. До цього моменту всі дотримувалися неписаних правил: задіювати можна тільки кулаки й ноги, валити на землю й добивати заборонено. Поява ножа сповіщала про те, що бійка перетворюється на потенційно смертельну небезпеку, а для них це ризик виключення з академії. Непевна, але загрозлива перспектива змусила хлопців завагатися.
Хіло не подобалось, куди все повернуло, тому він гукнув:
— Досить!
На той час він уже мав на тих хлопців вплив, але не аж такий, щоб вони підкорились йому в напружену мить.
— Ні,
— І чого це? — зацікавлено спитав Хіло, бо сам відчув захоплення братами Майками, коли побачив, як добре вони б’ються і як люто захищають один одного.
Він заздрив цьому зв’язку між ними, його аж штрикнула думка про те, як йому бракує ближчого за віком брата. Лань закінчив академію наступного року після того, як Хіло до неї вступив.
— Про це всі знають, — наполегливо оголосив Асей.
— Мені теж не досить, — вишкірив зуби Таж.
За піднятим ножем виднілися дикі, як у звіра, очі. Хіло запідозрив, що тому хлопцеві байдуже, чи виженуть його з академії за вбивство.
— Якщо ми тут, щоби помститися за Уто, тоді досить, — Хіло й далі звертався до Асея. — А як у тебе з Майками ще якісь діла — треба було раніше сказати. У мене до них питань нема, а у вас що?
— Тобі легко казати, — заперечив інший хлопець, що затуляв долонею розквашений ніс. — Щось я не бачив, щоб ти сильно бився, Кауле, то ми за тебе билися, й
І лише за мить усі присутні зрозуміли, що цей хлопчина, Єв, бовкнув щось не те. В очах Хіло спалахнув небезпечний вогник.
— Гаразд, — сказав він нарешті, і хай промовив це негучно, серед тиші, що зненацька запала, чутно його було дуже добре.
— Не можу сперечатися з Євом — не слід мені пропонувати, що нам треба робити, коли я не постраждав так само сильно, як ви. Та з іншого боку, це ж нечесно, що Кень і Таж мають битися вдвох проти шістьох, коли їх уже покарано й вони не можуть нічого вдіяти з тим, що всі ненавидять їхню родину. Я буду битися з Майками. Якщо вони зможуть мене побити — тоді й Таж, і Єв мають вже заспокоїтись, — Хіло скинув піджак та віддав його Євові. — І хай ніхто поперед мене не вистрибує, бо доведеться з цим іншого разу розбиратися.
Вигляд усі мали скептичний, але й неприховано зацікавлений — оце вийде прикольне змагання. Брати Майки були грізними противниками, а Кень — ще той бугай, та вони вже втомлені й побиті. А Хіло — зі свіжими силами, до того ж Каул: жодна людина, яка не хоче зіпсувати стосунки з його родиною, нізащо не завдасть йому серйозної шкоди, але Майки не мали репутації, яку прикро втрачати.
Хіло глянув на потовчене обличчя Кеня й шалене лице Тажа.
— Прибери ніж, — сказав він так спокійно, наче просив Тажа зачинити вікно. — Щоб зрівняти рахунок — даю вам три спроби. Я не відповідатиму на перші три удари. А далі вже почну.
Майки не сперечалися. Після трьох перших ударів (Кень двічі зацідив здоровезними кулаками Хіло в живіт, а втретє — в обличчя) Хіло ледь не зомлів. Він зіп’явся на ноги, з присвистом вдихнув крізь сльози болю і став до бійки. Якийсь час спостерігачі підбадьорливо гукали та злісно фукали, але невдовзі запала тиша. Усім трьом бійцям було непросто: дуже швидко вони почали погойдуватися від виснаження, наче п’яні, та й жодна сторона по-справжньому не злилася — але вони билися далі просто через вперте підліткове уявлення про честь. Якби це було змагання нефритових сил — Хіло переміг би, та коли йшлося про суто фізичне суперництво — у нього не було шансів. Надто часто брати Майки билися в парі, а Кень був занадто сильним.