Фонда Ли – Нефритове місто (страница 89)

Та Вень зайшла вже надто далеко, і їй лишалося хіба що покластися на іншу жінку. Хоча вона побоювалася б іще більше, якби Синоптикиня чесно не поділилася з нею своїми сумнівами. «Привид Ланя за таке мені в лице би плюнув», — сказала Шае так засмучено, що це трішки здивувало Вень. Каул Шае завжди справляла враження потайної людини, не дуже товариської, і вона запідозрила, що сестра Хіло точно мала бути у відчаї, щоб зізнатися перед нею в такому.

— Лань усе зробив би, щоб урятувати свою родину. І він подякував би вам за те, що ви чините так само, — запевнила її Вень.

Тривала війна між кланами збільшувала ризик залучення еспенців, і просто зараз Безгірний клан мав шанс випередити «горян».

Шае кивнула, явно змирившись.

— Еспенці не бояться бійки, — сказала вона, — але, якщо я щось про них таки знаю, вони свято вірять у свою здатність купити все, що їм заманеться.

Коли Вень наблизилась до прохідної, звідти вийшов охоронець із кобурою на поясі. Він засипав її запитаннями, та Вень урвала його, підвищуючи голос, щоб еспенські слова було ясно чути попри вітер.

— Полковник Дейллер. Будь ласка, я говорити з полковник Дейллер. Я принести повідомлення від Каул Шаеліньсань з Безгірного клану для полковник Дейллер з Еспенії.

Полковник Ліланд Дейллер, командувач Морської піхоти Еспенської Республіки на еуманській базі Військово-морських сил Еспенії, насолоджувався за робочим столом рідкісною миттю тиші, що запала після ранку, згаяного в телефонних розмовах. Він обіймав цю посаду майже чотири роки, та ще ніколи не бачив, щоб острову Кеконь приділяли стільки уваги. Його керівництво з Адамонт-Капіти зосередилось на обмежуванні й стримуванні дедалі більшої загрози з боку Їґутану, тож поки кеконський нефрит регулярно постачали за океан — високі чини усе влаштовувало. Але тепер ситуація змінилася, й полковник зненацька зіткнувся зі зливою стурбованих дзвінків від провідного генералітету й навіть самого міністра оборони.

У двері постукали, і в кабінеті показалося кутасте обличчя його заступника, підполковника Янсі.

— Сер, думаю, вам треба підійти й на це подивитися.

Дорогою Янсі ввів його у курс справи:

— Годину тому приїхала якась жінка. Попросила вас покликати, назвала на ім’я. Стверджує, що її послала Каул Шаеліньсань.

Полковник Дейллер уже давно не чув цього імені.

— Це представниця роду Каул — родини, що керує кланом у Дзаньлуні, — сказав він. — То цю жінку прислала онучка?

— Вона так каже.

— А я гадав, що Каул Шаеліньсань поїхала з країни й емігрувала до Еспенії.

— Як з’ясувалося, вона повернулась, — Янсі зупинився перед входом до невеличкої кімнати для зустрічей. — Хочете, щоб я витягнув усе, що ми на неї маємо?

— Так, — сказав Дейллер.

Вони увійшли. Жінка, що сиділа на стільці, була вдягнена у кеконське жалобне вбрання і тримала на колінах урну для праху.

Полковник запитально глипнув на заступника, а тоді знову перевів погляд на несподівану гостю.

— Я — полковник Дейллер, тутешній командир.

— Моє ім’я — Майк Веньжусянь, — сказала жінка ламаною, але розбірливою еспенською. — Каул Шаеліньсань з Безгірного клану передає вітання.

— У нас є перекладач? — спитав Дейллер в Янсі й розвернувся до жінки. Щоб вона змогла потрапити сюди, її мали обшукати, аби не проґавити зброї, та пропустити крізь металошукач, але він усе одно підозріло глянув на урну в її руках. — І що саме ви маєте на увазі, панно Майк?

Жінка підвелася і зняла з керамічної посудини кришку. Просто на очах вкрай здивованого полковника нахилила урну над столом, і з неї ринув потік сіро-білого попелу.

— Що за!.. — вигукнув Дейллер, витріщаючись на зелені камінці, які посипалися з урни.

Вони дзеленчали один об одного, падаючи припорошеною купою на горбик попелу, в якому були сховані. Жінка витрусила останні камінчики, відставила урну й легенько, але самовдоволено підсміхнулась, побачивши приголомшені вирази їхніх облич.

— Нефрит, — промовила вона.

Янсі присвиснув.

— Трясця, та він цілого статку вартий.

— Давайте сюди Ґевісона, — сказав Дейллер. — Мені треба знати, чи це каміння — справжній кеконський нефрит.

У кімнату ввійшов пан Ют — перекладач. Коли він побачив нефрит на столі, у нього мало очі не полізли на лоба.

Дейллер звернувся до жінки:

— Поясніть, де ви взяли стільки нефриту і як змогли його сюди привезти.

Пан Ют переклав запитання.

— Оскільки діяльність Нефритового альянсу Кеконю припинено на час розслідування фінансових зловживань, усі операції з видобутку та експорту нефриту заморозили, зокрема офіційний продаж нефриту до Еспенської Республіки. Ми розуміємо, що це створює незручності, — жінка зробила паузу, щоб перекладач за нею встигнув, а тоді вказала на розкидані столом коштовності: — Безгірний клан має власні запаси нефриту, й Синоптикиня бажає обговорити можливість укладення конфіденційної домовленості, що пом’якшить вплив несподіваних зривів у поставках.

Брови Дейллера поповзли вгору. Так, тут дійсно йшлося про зриви — відколи найбільше місто Кеконю охопила війна між кланами, воєнні аналітики з Адамонт-Капіти дедалі більше непокоїлись, що, незалежно від того, який саме клан переможе, він може здобути майже абсолютну політичну владу. І це означатиме, що нинішні контракти з Еспенською Республікою можуть відкинути чи переглянути на менш вигідних умовах. Кеконь відігравав життєво важливу роль і для еспенських військових сил, і для політичного впливу республіки в регіоні: на острові розмістилося кілька еспенських баз, тутешня економіка стрімко зростала й модернізувалася, до того ж ішлося про державу, яка історично ненавиділа Тунь та Шотар, а найголовніше — володіла єдиним джерелом біоенергетичного нефриту на землі. Дейллер уже мав кілька розмов із командуванням, де розглядали можливість військових дій, щоб убезпечити кеконські копальні, якщо колотнеча посунеться на південь.

— Ви можете довести, що представляєте інтереси клану? — спитав він.

Через пильний погляд і вибілене пудрою обличчя ця жінка здавалася навіть ще стриманішою та відстороненішою за звичайну кеконьку. Вона нахилила голову і промовила:

— Каул Шае просила переказати вам, що баклан і досі може ловити рибу.

І якраз цієї миті до приміщення увійшов доктор Ґевісон. Він надів свинцеві рукавиці, взяв металевими щипцями один із зелених камінців та придивився до нього крізь невеличке збільшувальне скло. Потім повторив те саме з кількома іншими камінчиками.

— Біоенергетична мінеральна структура, все як треба, — оголосив він. — Необроблений кеконський нефрит.

— Панно Майк, — сказав полковник Дейллер. — Зачекайте тут, будьте такі люб’язні.

Жінка кивнула і всілася.

— Я почекаю.

У своєму кабінеті, за зачиненими дверима, Дейллер спитав:

— Як вона перевезла стільки неубезпеченого нефриту? Вона ж не з тих аборигенів.

— Очевидно, несприйнятлива, — сказав доктор Ґевісон, — це цілком природна, але не дуже поширена генетична особливість. Кеконьці називають таких людей кам’яноокими.

Янсі простягнув полковникові теку з документами.

— Зібрав усе, що ми маємо на Каул Шаеліньсань. Минулої весни закінчила у Віндтоні бізнес-школу Белфорта. А тепер не просто повернулася до Дзаньлуня, а стала другою особою у клані — після того як її найстаршого брата вбили кілька місяців тому.

Дейллер погортав сторінки. Там були записи й фото Каул Шаеліньсань п’ятирічної давнини. Вона була місцевою інформаторкою Еспенської Республіки і приносила непересічну користь еспенській армії, забезпечуючи її інформацією, здобути яку в інший спосіб було складно, а то й неможливо. Дейллер перетинався з нею тільки раз, але, наскільки пригадував, то була людина, яка справляла доволі бентежне враження: молода жінка, що мала на собі більше нефриту за цілий загін флотської спецури. Він усе дивувався, чому ЕР не може завербувати більше отаких убивць.

— Сер, ви звернули увагу на її кодове ім’я? Баклан.

— Баклан і досі може ловити рибу, — повторив Дейллер слова посланниці.

Тепер він пригадував: свого часу те, що Каул на них працювала, спричинило якісь заворушення. З дипломатичних верхів швидко надійшла команда розвідці припинити співпрацю. Але ж це не означає, що зв’язки не можна відновити за інших обставин.

— А що з тією Майк? Про неї ми щось знаємо?

— Нічого, — сказав Янсі. — Крім того, що вона носить те саме прізвище, що й двоє високорангових членів клану. Братів Майків вважають найдовіренішими радниками й оперативниками другого сина Каулів — того, хто тепер очолив клан. Якщо вона каже правду, то, мабуть, це їхня сестра чи кузина.

— Вона мусить мати дуже високий статус у дзаньлунському клані, щоб отримати доступ до нефриту такої якості, — сказав Ґевісон. — Це не те, чим промишляють злочинці. Це високоякісний, майже бездоганний біоенергетичний кеконський нефрит — одна з найцінніших речовин на світі. Та кількість, яку вона висипала з урни, може коштувати кілька сотень мільйонів дьєнів, тобто двадцять чи тридцять мільйонів талірів.

— Скільки нефриту ми недоотримуємо щомісяця через оті урядові заборони? — задумався Янсі. — Як надовго постраждають наші поставки?

Дейллер спохмурнів і розвернувся до свого заступника:

— Переконайтеся, що панну Майк зручно влаштували, а нефрит — у безпеці. Я не хочу, щоб це випливло, тому треба поговорити ще й з паном Ютом. Мушу зателефонувати до Адамонт-Капіти — генералові Сейкеру.