Фонда Ли – Нефритове місто (страница 84)

За його спиною Шае різко втягнула повітря. Її нефритова аура спалахнула й накрила його хвилею шоку й докорів: «Що ти твориш?». Він це відчув, немов вона волала у нього в голові. Їхній козир, найвагоміше звинувачення проти «горян» — і він кинув його на стіл на два дні раніше, не чекаючи на результати аудиту, не домовившись із Шае, не заручившись підтримкою прихильників Безгірного клану в Раді. Він зруйнував її план — вони втратили потенційний важіль, можливість використати викриття як розмінну монету в торгах із «горянами». Шае вкрай розлютилася. Він розумів, що мовчить вона лише тому, що Синоптик, який говорить на публіці впоперек Стовпа, — це ще гірше для їхньої репутації.

А от Айт тим часом зібралася. Він вчинив імпульсивно й відчайдушно — і саме на це вона й очікувала. Кивнувши у відповідь на те, що квапливо прошепотів їй на вухо Рі Тужа, вона промовила:

— Панове радники, я ознайомила вас зі справжніми територіальними та бізнесовими втратами. А Каул-дзень брякнув одну-єдину сміховинну й нічим не підтверджену підозру. Хай що спричинило ймовірні розбіжності в документації НАК, я впевнена, що аудит покаже: ішлося радше про ненавмисну недбалість, а не про злу волю. Ці звинувачення — просто спроба нас відволікти.

Хіло розкинув руки, наче обіймаючи все приміщення.

— Оце-от — спроба нас відволікти. Не йдеться тут ні про які перемовини, — він тицьнув пальцем у радницю Оньде, і та трішечки посунулась назад. — Ви хочете миру? Ви всі хочете миру? Гірський клан визнає лише один шлях до перемир’я — правління одного-єдиного клану, що матиме повний контроль і над нефритом, і над «сяйвом». Золото й нефрит разом. То скажіть, ви такого миру прагнете?

Присутні зніяковіло засовались на своїх місцях. З радників-«безгірників» пані Нур сиділа, роззявивши рота, пан Лої — супився. Пани Ван та Кові переводили погляди з Хіло на Шае, перезиралися між собою, отетерівши настільки, що й не знали, як поводитися в цій ситуації. З ними нічого такого не обговорювали.

— Кауле-дзень, — промовила радниця Оньде напрочуд авторитетно, — я мушу попросити вас…

Айт урвала сталевим тоном:

— Гірський клан є найбільшим у країні. У нашому розпорядженні — надійне й адекватне потребам постачання нефриту, і на нас припадає майже половина голосів у НАК. Навіщо нам красти, коли ми й так контролюємо видобуток?

— І це дуже хороше запитання, — Хіло нахилив голову й почухав підборіддя, немов щиро спантеличився. — Може, то ви не для себе крадете. Може, ви знайшли для цього нефриту інше застосування й не хочете, щоб про це дізнались інші Зеленокості, — обличчя його потемніло. — Наприклад, баришуєте ним на чорному ринку через таких людей, як Тем Бень, також відомий як Різьбяр. Роздаєте його рідкокровим крутіям, як той ваш інформатор Мудт Дзіньдононь, який керував бандами кримінальників на «безгірній» території з благословення Гірського клану. І застосовуючи «гірський» нефрит, — це слово прозвучало так, наче він його рикнув. Хіло повільно підвівся зі стільця. — То скільки ж нетренованих і залежних від «сяйва» гангстерів, яких крутить нефритова лихоманка, нипають цим містом, шпигують, крадуть, здіймають за наказом «горян» колотнечу на території інших кланів, розраховуючи дістати нефрит, носити який вони не мають права? Наскільки ж збільшиться Гірський клан, якщо ви всіх їх порахуєте?

Тіло Айт не рухалось, а от голова повільно та зловісно відкинулась назад, а шия по-гадючому витягнулась. Її аура спалахнула вбивчим наміром. І коли Айт заговорила, в тоні не лишилося майже жодного натяку на той викоханий професіоналізм, який вона демонструвала раніше. Цей тон був немов гостре лезо, що обережно розтинає плоть.

— І де ж ви понабиралися таких деталей, Кауле Хілошудоню?

Хіло запхав руку до нагрудної кишені. Усі, крім Айт, сахнулися, а вона навіть не ворухнулась, коли він дістав звідти чорну касету.

— Усе розповів кам’яноокий Тем Бень. Вони з Мудтом уже годують черву на дні гавані, — і кинув касету на стіл.

Касета ковзнула на середину стола й завмерла там, наче вибуховий пристрій, якого ніхто не хоче торкнутися. Хіло опустив долоні на стіл і пошепки промовив:

— Я вже знайшов у своєму дворі два твої бур’яни, крадійко, і збираюся розшукати й інші. Коли ми зустрінемося наступного разу, то це станеться не в цій кімнаті і про жодні перемовини йтися не буде.

Хіло розвернувся й вийшов. Шае ще секунду сиділа, не ворушачись, та він почув, як вона підвелася й мовчки подалася за ним. Ніхто з них не промовив ані слова.

А за два дні задзеленчав телефон.

— Айт-дзень хоче зустрітися з вами наодинці, — промовив по той бік лінії Рі Тужа. — Десь на нейтральній території і в непримітному місці.

— І як ви гарантуєте мою безпеку? — спитала Шае.

Трохи гундосий голос Рі прозвучав нижче, наче він нахилився уперед:

— Я звертаюся до вас як один Синоптик до іншого, Каул-дзень. Ми ж не горлорізи якісь. Оберіть час та місце.

Шае замислилась на хвильку і сказала:

— Храм Небесного Повернення. Углибині святилища, завтра вночі, — і повісила слухавку.

РОЗДІЛ 47

НЕБЕСА ДОСЛУХАЮТЬСЯ

Наступного вечора Шае приїхала до храму заздалегідь. Вона тихо увійшла до святилища й опустилася навколішки на подушку в дальньому кутку. Тепер місце поклоніння божистів вона сприймала трохи інакше, ніж кілька місяців тому. І все це через нефрит. З багатьох причин той попередній раз здавався призабутою дрімотною фантазією. Тепер вона ясно відчувала: те, що звичайній людині здавалося нерухомою тишею, насправді було безперервним мелодійним жебонінням енергії, яка сповнювала святилище й відгукувалася в кістках присутніх. Шість покаяльників, які, схрестивши ноги, завмерли в досконалій непорушності, пашіли потужними аурами, які геть-чисто заполонили її Чуття, немов вона дивилась на прожектор, що сліпив очі, і тільки з країв поля зору можна було розгледіти щось зовсім невиразне. Та хай які сліпучі, аури тих покаяльників були дуже лагідними, наче вони синхронізувались у спільному, сповненому видінь сні, й дихали тихо, як вітерець, що ворушив молитовні картки та листя священних дерев на подвір’ї.

Минулого разу Шае стояла у храмі навколішках та молилась, сповнена сумнівів і вагань, вона не надто вірила, що може отримати недвозначну відповідь від непідвладних їй сил. Та тепер, коли її омивав навколишній енергетичний резонанс, Шае внутрішньо здригнулась, бо вже не сумнівалася в тому, що це — святе місце й тут боги дійсно можуть звернути на тебе увагу.

Та це не означало, що те місце було привітним і лагідним, ба ні — воно було небезпечнішим за інші. Усе, промовлене (чи навіть подумане) тут, почують покаяльники, і все може долинути до вух небесних мешканців. Шае тричі торкнулася чолом землі й зашепотіла:

— Ятго-Всеотче, признай брата мого Каула Ланьшиньваня, що полишив цю землю чекати на Повернення. Він був вірним Дзеньшу, якого ми звемо Старим Дядечком, і хай він, може, нечасто навідував цей храм, але йому були властиві усі небесні чесноти: смиренність, співчутливість, хоробрість та доброта — і то більше за будь-якого Зеленокостого серед усіх, кого я знаю.

Шае примовкла, заплющивши очі. Вона могла би продовжити, попросити зглянутися над дідусем, Хіло, навіть над Дожу, та сьогодні не варто марнувати час на розмисли і журбу. Вона тут, аби якомога більше дізнатися від свого смертельного ворога. Їй треба прояснити розум і загартувати тіло.

Поява Айт Мади у святилищі зачепила краї Чуття Шае списом червоного жару, пронизуючи повільний гомін храмової енергії, — такий собі різкий акорд, що перекриває тиху мелодію. Шае чекала, зосереджено зберігаючи спокій і намагаючись не виказати власної збентеженості. Айт не зупинялася, аби роздивитися святилищем. Вона рушила просто до Шае й опустилася на подушку поруч із нею. Айт на Шае не дивилася й навіть не стала торкатися чолом землі, як вимагав звичай.

— Ви маєте знати, — промовила вона, — що я не наказувала вбити Каула Ланя.

Усе в Айт Маді: те, як вона говорила, як рухалась, сама її аура — свідчило про непохитність та самоконтроль. Зустрічаючись із нею в Залі мудрості, Шае збагнула, що, окрім нефритових здібностей та вишколу, саме непорушна й позбавлена будь-яких сентиментів рішучість дозволила Айт здолати всіх чоловіків-суперників у боротьбі за клан. З нею навіть кожна пауза в розмові здавалась навмисною, а не була ознакою невпевненості чи вагання. І зараз вона дозволила одній із таких пауз повиснути між собою та Шае, проте зрештою вимовила:

— Я не мала жодної причини бажати смерті вашого найстаршого брата. Він був людиною розважливою. Може, як порівняти з вашим дідом, справляв не таке яскраве враження, та в будь-якому разі він був мудрим лідером, якого поважали. Я була впевнена, що рано чи пізно він дійшов би правильних висновків. Ми уклали б міжкланову домовленість, і всіх цих неприємностей можна було б уникнути.

Шае зрозуміла, що їй складно говорити — лють просто-таки заступила зір.

— Мій брат — у могилі. І ви хочете, щоб я повірила, що це не ви його до неї поклали?

— Будь-хто із зеленокостих «горян» пишався би, якби зміг здобути нефрит Каула Ланя. Та жоден не оголосив про цей здобуток. Вам це не здається дивним?

— Таксист, який підібрав його біля «Райського бузку», казав, що Ланя переслідували люди на чорній машині. Хтось знав його звички й чекав на нього саме того вечора. Кілька перехожих чули стрілянину біля пірса, й неподалік від місця, де знайшли його тіло, лишилося безліч слідів від куль. У доках знайшли два пошкоджені незареєстровані пістолети-кулемети Фуллертона — і їх важко назвати зброєю, звичною для дрібних кримінальників з території Безгірного клану. Люди, які його вбили, працювали на «горян». Заперечувати це — усе одно, що брехати, — її тішило і навіть трохи дивувало те, що вона знайшла в собі сили проголосити все це спокійним та розважливим тоном справжньої Синоптикині. — Стовп — правитель клану, хребет, від якого залежить кожен порух. Як ви можете сидіти тут і запевняти, що це не ви його вбили, — хіба що хочете мене переконати, що ті люди діяли проти вашої волі?