Фонда Ли – Нефритове місто (страница 82)

— А. Усе гаразд. Доволі непогано, дякую.

Хіло не полишало враження, що він голові Соню Томарьо не подобається. Рік тому він відмовив Соневі у проханні розігнати страйк у Доках силою, й під час Ланевого похорону політик виказав новому Стовпу мінімум обов’язкової поваги. І те, що поглинутий війною Хіло тижнями його ігнорував, тільки поглиблювало неприязнь цього чоловіка. Авжеж, те, як Сонь нині на нього дивився — з підкреслено силуваною усмішкою, що не приховувала холодної уважності погляду, — підтвердило підозри Хіло: голова вважає себе видатним політиком і людиною делікатною, яка тримається осторонь неприємної, проте часом необхідної жорстокості, властивої деяким представникам клану. Сонь дивився на Хіло й бачив молодість та м’язи — людину, яка мусить підкорятися наказам, а не роздавати їх, і запевно ж не відвідувати Залу мудрості у ролі Стовпа.

Хіло було дуже непросто поводитися чемно й раціонально з людьми, до яких він не відчував взаємної симпатії. Для нього небагато важив статус цих людей чи те, яку вагу вони мали в очах інших. Він розумів, що це його слабкість. Те, що він ставив особисті почуття вище за політичні міркування, уже створювало йому помітні проблеми й викликало гнів діда. Коли вони були дітьми, Каул Сень зрідка бив Ланя й ніколи — Шае, а от середульшого онука сікли за клопіт, якого він завдавав учителям в академії, за те, що зламав руку синові одного з дідових ділових партнерів, за те, що вештався містом із Майками.

Хіло постарався придушити інстинктивне роздратування, що викликáв у нього Сонь, і загальний дискомфорт, який охоплював його в цьому помпезно-офіціозному кабінеті з дубовими панелями. За вказівкою господаря кабінету він сів у крісло навпроти широкого столу. Шае посунула своє крісло так, щоб опинитися ліворуч і трохи позаду нього. Він радів, що вона прийшла разом із ним, бо складалось враження, що їй це дається легше. Голова сів і махнув до помічниці, аби та принесла напої, а тоді розвернувся до Хіло з тією самою удаваною усмішкою.

— Ну, то я тут, — сказав Хіло. — Про що ви хотіли поговорити?

Усмішка Соня помітно перекосилася.

— Кауле-дзень, — оговтався він напрочуд швидко, — я розумію, що ви — людина дуже заклопотана. Стати Стовпом, очолити клан у такі непрості часи — це, поза всяким сумнівом, потребує багато сил. Насмілюсь сказати, що не менше, ніж правити державою.

Докір мав порівняно звичний тон, але суть його була ясна: Сонь — фактичний голова уряду, і йому не подобалось чекати на зустріч із двадцятивосьмирічним вуличним воякою, що мимоволі став на чолі клану.

Хіло контратакував у звичний для нього спосіб:

— Сподіюся, ніхто з ваших політичних опонентів не намагається відрізати вам голову мечем-місяцем, — він вдячно кивнув асистентці, що поставила перед ним склянку охолодженого чаю, від якого пахло анісом. Хіло дуже старався не забувати все, що Шае йому розповідала про значення Князівської Ради й потреби клану в політичній підтримці та легітимації дій, тому змінив тон і сказав уже серйозніше: — Визнаю, мені треба багато чого навчитися, щоб бути хорошим Стовпом. Мій брат — нехай боги його признають — не мав шансу мене підготувати. Наші вороги на це й розраховували, й відтоді я не знав ні хвилини спокою. Я перепрошую, якщо повівся непоштиво, коли не зміг зустрітися з вами раніше.

Щирість Хіло, схоже, почасти заспокоїла Соня.

— Що ж, головне — це те, що ви разом із Айт Мадою берете участь у комітеті з переговорів, організованому Радою. Я сам як голова Ради увійти до комітету не міг, але, сподіваюся, справи просуваються? Зрештою, всі ми покладаємо надії на те, що переговори завершаться миром.

Хіло довелося докласти добрячих зусиль, щоб приховати глузливий вишкір, — для цього він узявся за склянку й вихилив половину напою. Погляд голови Соня мигцем торкнувся рук Хіло — мозолистих кісточок суглобів зі свіжими струпами, — і зневагу він приховав з меншим успіхом, ніж його гість: губи в нього смикнулися, а тоді він промовив:

— Що швидше клани подолають розбіжності й повернуть місто до нормального життя, то краще. Цього потребує благо нашого народу і всієї країни.

— «Горяни» вбили мого брата.

Сонь Томарьо зніяковіло відкашлявся:

— Жахлива трагедія, про яку ми ніколи не забудемо. А втім, спираючись на власний досвід спілкування з Каулом Ланем-дзень, насмілюсь сказати, що він у помислах своїх поставив би благо клану та всього народу вище за власне бажання помсти.

— Але я — не Лань, — і зненацька, просто промовивши це вголос, Хіло розпружився. Посмішка повернулась. — Ліхтарникам та Князівській Раді доведеться з цим змиритися.

Голова уперше за зустріч нахмурився.

— Хай якими непохитними лишаються відданість і вірність Ліхтарників Безгірного клану, безпека їхньої спільноти та випробування, що їх спіткали, викликають у них природне занепокоєння.

— Ви хочете сказати, що їх непокоїть зростання кланових внесків, — урвав його Хіло. — Так, це правда, через війну ми змушені збільшити внески. Синоптикиня може це пояснити.

То був не дуже елегантний спосіб передати слово Шае, але в Хіло забракло терпцю для всіх цих люб’язностей. Та й Чуття вже деякий час підказувало йому, що аура Шае стривожено наїжачилася, — вона побоювалась, що він зіпсує зустріч — зрештою, хай уже вона свою партію виконує. Шае одразу ж нахилилася вперед і промовила:

— Як ви й казали, пане голово, війна між кланами заважає бізнесу. Безгірний клан бере на себе зобов’язання забезпечити фінансову підтримку тим нашим Ліхтарникам, чия власність зазнала шкоди, і тим, чиї доходи постраждали. Коли гинуть зеленокості воїни, ми оплачуємо похорон та підтримуємо їхні родини. Коли вони дістають поранення, то можуть розраховувати на сплату медичних рахунків. На жаль, Гірський клан має перед нами суттєву фінансову перевагу — завдяки запровадженому за кордоном виробництву СВ-1 та привласненню нефриту, видобутого поза контролем Нефритового альянсу Кеконю. Офіційних результатів аудиту ще не оприлюднили, але я можу ознайомити вас із будь-якими доказами, яких ви потребуватимете, — вона нахилила голову й повела далі твердим тоном: — Просто зараз Безгірному клану потрібна повна підтримка Ліхтарників, і ми підвищуємо внески тільки в силу необхідності й тільки для тих, що здатні їх сплачувати. Якщо ви хочете побачити детальні розрахунки, на яких базуються нові ставки, я із задоволенням ними поділюся.

Хіло все це неабияк вразило — сестра провадила розмову як справжня Синоптикиня. Голова Сонь відкинувся на спинку крісла та схрестив пухкі руки:

— Я не сумніваюся у ваших підрахунках, та проблема в тому, що підвищення внесків створює труднощі навіть для найвідданіших членів клану. Й особливо кепською подякою це стане для тих, — Хіло ні на мить не сумнівався, що Сонь має на увазі себе, — хто на прохання Каула Ланя-дзень невтомно працював, запроваджуючи закони, що дозволяють інспектувати діяльність та реформувати НАК.

— Та насрати на той НАК, — сказав Хіло. — Це взагалі не має значення.

Обличчя Соня Томарьо одразу ж набуло цілковито розгубленого вигляду.

— Кауле-дзень, — спромігся нарешті ошелешено промовити він, — але ж ваш брат, нехай боги його признають, твердо вірив у те, що заходи, які зміцнять контроль над вітчизняними запасами нефриту…

— Мій брат намагався запобігти війні. А тепер вона вже почалася. Хто переможе — той і контролюватиме: місто, Раду та запаси нефриту. Якщо «горяни» здолають Безгірний клан і перетворяться на наймогутніший клан Кеконю, ви справді вважаєте, що Айт буде не насрати з високої вежі на оці ваші закони? — Хіло відсунувся від стола, підвівся, потягнувся — його рухи сковували численні дрібні поранення, отримані останнім часом.

Шае здивувалася, але підхопила його лінію поведінки й піднялася разом із ним. А от голова Сонь лишився сидіти — схоже, він геть розгубився і не знав, як на це реагувати. Зрештою він підвівся і промовив без будь-яких натяків на вдавану благодушність:

— Це означає, що ви плануєте знехтувати занепокоєнням Ліхтарників? І не зважати на зусилля Ради?

— Та ні, що ви, — сказав Хіло.

Так, справді, він — не Лань. Йому не були притаманні Ланева серйозність, дипломатична проникливість, він не міг розрулити цю ситуацію так, як це зробив би Лань, але він уже стикався з невдоволеними підлеглими й розчарованими Ліхтарниками — просто зі свого боку кланових справ.

— Пане голово, без Ліхтарників та без таких людей, як ви, клан нічого не вартий, — сказав він. — Мені вже потроху здається, що після стількох років миру деякі люди позабували, чому саме вони платять кланові внески. Мене завжди вчили того, що в часи війни Ліхтарники були патріотами, які ризикували власними життями, аби допомогти воїнам Зеленої Кістки, бо Зеленокості захищали людей, коли країну спіткала небезпека. А тепер до нас знову прийшла війна, і якщо «горяни» переможуть Безгірний клан — країна опиниться у небезпеці. Що буде, якщо один клан контролюватиме весь нефрит? Хіба не цього боявся Лань, коли до вас звертався? — Хіло свердлив голову Ради пронизливим поглядом.

Він не виявляв ворожості, але було в погляді Хіло щось таке хиже, що змушувало людей сахатися чи опускати очі, й голова винятком з цього правила не був.

— Я ж бачу, що я вам не дуже подобаюся, — промовив Хіло з прохолодною доброзичливістю. — Але я Стовп, а ви — найвпливовіший політик, пов’язаний із Безгірним кланом. Ми з вами в певному сенсі брати. Ми обидва хочемо перемогти й вижити.