Фонда Ли – Нефритове місто (страница 81)
— Дякую, Кауле-дзень, — промовила радниця Оньде. — Мене дуже надихає прямота й відвертість, висловлені обома Стовпами в їхніх вступних заявах. Вони слугуватимуть міцним підґрунтям нашої дискусії.
Складалося враження, що Оньде була тут єдиною людиною, яка в це вірила. Політики з клановими зв’язками, зачувши поверхові промови, набули вже знервованішого вигляду: вони відчували — це ознака того, що їхні Стовпи порозумілися без слів.
— Оскільки питання територіальної юрисдикції має найсуттєвіший вплив на продовження вуличних боїв, пропоную почати з цього пункту, — піднесено промовила Оньде.
Минуло кілька годин. Айт влаштувала цілу виставу, погоджуючись, що «горяни» збережуть свої позиції на південь від Генеральського проїзду, не просуваючись глибше в Доки чи в Сміттярню. Хіло натомість оголосив радникам, що подальших нападів на Рибгород та Гострий Спис не буде. І ці домовленості не мали жодної ваги. «Горяни» просто не здатні просуватися в Доки глибше — Хіло знав, що їм для цього бракує людей. А ще він розумів, що Безгірний клан ні Рибгород, ні Гострий Спис не втримає, навіть якщо Хіло сам очолить захоплення. Та й жоден із цих районів значної цінності не мав. Найгірші бої точилися на території Пахви й Соґеню, а в цих випадках узгодження позицій далеко не просунулось. Просто зараз у Соґені чатував Кень — із вісьмома десятками воїнів.
Промовистим було й те, що жодна зі сторін не прохопилася про замах на Хіло, про вбивство Ланя чи про різанину на Бідняцькому шляху, де загинув двадцять один зеленокостий «горянин». Переговорна в Залі мудрості — не те місце, де обмінюються такими претензіями. Коли вони обоє підвелися, аби піти, Хіло прямо подивився на Айт. «Та це жарт якийсь. Просто для своїх».
На другий день перемовини принципово не просунулись. Під час однієї з п’ятнадцятихвилинних перерв Хіло відвів свою Синоптикиню вбік:
— Це якесь бабрання свиней у гівні, — сказав він. — Бляха, ну цілковито ж марна трата часу.
— Якщо ми зараз підемо, це створить враження, що саме Безгірний клан відмовився від переговорів, і нас звинуватять у продовженні війни, — оголосила Шае. — Усі ці політики вважають, що через «горян» ми втратили Ланя, то й самі завдали удару «горянам». З їхньої точки зору, це зрівняло рахунок крові між кланами, а все інше ми мусимо обговорити й повернутися до звичного життя, — вона урвала його ще до того, як Хіло вигукнув щось насмішкувате: — Згадай, чому ми тут. Нам потрібно продемонструвати Ліхтарникам та Князівській Раді, що ми докладаємо зусиль, аби укласти мир. Завдяки тому, що Айт не поступається ні на крок, коли ми останнього дня все викладемо, симпатизуватимуть вони саме нам.
Шае вже отримала перші результати офіційного аудиту НАК і планувала на п’ятий (він же останній) день перемовин використати їх як важіль проти «горян», а коли не вдасться — озвучити цю інформацію, щоб донести до відома радників: уся ця війна точилася не просто через міжкланові вендети, йдеться про те, що «горяни» порушували кеконські закони та зневажали кеконські цінності. Хіло визнав, що це — непоганий план. Або вони отримають достатньо поступок, щоб зміцнити свої оборонні позиції до весни, або дістануть моральну перевагу і завдяки цьому (хотілося б сподіватись) матимуть підтримку кланових Ліхтарників та громадськості. Проте Хіло однаково здавалося, що все це — тільки додаткові фактори, вони не матимуть суттєвого впливу на результати війни, і його страшенно бісила необхідність грати роль у цьому фарсі, просто щоб потішити глядачів.
Він повернувся на своє місце в переговорній. Його все дужче лютили нотки самовдоволеності в густій аурі суперниці, про які доповідало Чуття; її коли-не-коли задоволено скривлені губи. Їм доводилось робити це разом — втихомирювати й заколисувати політиків та ділків, отих самозакоханих сучасних кеконьців, які радо запевняли себе, що немає жодної потреби вирішувати суперечки по-старосвітському, до чистих клинків перед очима Старого Дядечка. Та обоє Стовпів розуміли, що віра в це не варта й шеляга.
А все ж Айт грала свою партію охочіше за Хіло, бо вона в цьому була вправнішою. По правді, значно вправнішою за нього, й вона не оминала шансу довести йому це кожним словом та жестом. Перш ніж стати Стовпом, вона була Синоптикинею й поводилась як бувала та прямолінійна ділова жінка. І зараз вона користалася цією перевагою, аби дражнити й провокувати, виставляти його якимсь хуліганом недолітнім. Такий контраст між ними змушував маріонеток-безнефритників забувати, що наймогутнішим Стовпом Кеконю вона стала, убивши Рога свого батька, його Першого та Другого Кулаків, Стовпового й наймолодшого із синів. Часом Хіло гмикав, коли про це згадував.
Результати другого дня переговорів так мало відрізнялися від першого, що засмутилась навіть непохитна Оньде. Хіло не терпілось дістатися до телефона, щоб з’ясувати, чи пережив операцію один із його Кулаків — Ґовнь Джеру, який перед світанком потрапив у засідку й зазнав тяжких поранень. Вони з Шае майже не розмовляли й на виході із Зали мудрості пішли різними шляхами. Шае сіла в автівку, яка чекала, щоб відвезти її до контори Синоптика на Корабельній вулиці. Хіло дуже розважало те, що людина, яка влаштувала цілу виставу, всіляко уникаючи кланових привілеїв після повернення до Дзаньлуня, щойно ставши Синоптикинею, користувалася ними без жодної задньої думки. І це знову переконало Хіло в тому, що сестра весь той час просто дурила себе і могла би раніше все зрозуміти й повернутися, перш ніж її змусило до цього життя.
Хіло кинув погляд через дзеркальний ставок, шукаючи свого водія та «дукесу», але натомість побачив, що біля однієї з непримітних кланових автівок на нього чекає Майк Таж. Коли він сів на пасажирське місце, Таж вимкнув радіо й запропонував йому сигарету. Хіло звернув увагу на бризки підсохлої крові на рукаві Стовпового. Попід очима той мав темні кола від недосипу, зате очі світилися тріумфом, а притлумлений захват додавав його аурі шерехатості.
— І як воно? — спитав Таж. — Як завжди?
— Гірше. Дуже шкода, що покаяльники досі там.
— Можеш взяти мене із собою, — запропонував Таж. — Я все одно на небо не потраплю.
— Як там Ґовнь? — Засмучена зміна в аурі Тажа негайно ж відповіла на це запитання. — Бля, — тихо промовив Хіло.
Ґовнь був його однокласником, досвідченим бійцем, а ще — веселуном, який піднімав людям настрій і завжди мав напоготові цікаву байку. Хіло слід було навідати його перед смертю, слід було особисто сповістити його батьків та сестру про сумні новини. А він натомість обмінювався безсенсовими люб’язностями і лизав зади в Залі мудрості.
Хіло скипів гнівом; шия, а за нею й обличчя в нього розчервонілися.
— Бля!
Таж викинув сигарету крізь прочинене вікно й зачекав, доки Стовп заспокоїться.
— Хай боги його признають, бідолашного, — мовив він нарешті.
— Хай боги його признають, — повторив Хіло мертвотним тоном.
— Та в нас не всі новини погані, — сказав Таж і не без явного самовдоволення зачекав, доки Хіло спитає, про що ж таке ідеться, що йому довелося самому приїхати, аби розповісти.
Часом Таж поводився як мала дитина: він любив, щоб його хвалили, мав схильність до безглуздих істерик і надто вже бурхливого захоплення, дивно поєднував хоробрість та невпевненість у собі. Відколи він вийшов з лікарні, відчайдушно шукав можливості проявити себе й затьмарити ганьбу від поранення. Змінити заради Тажа обов’язки Стовпового було геніальною кадровою ідеєю, якою Хіло неабияк пишався.
Та втрата Ґовня дуже сильно зіпсувала йому настрій, тож він не став одразу потурати Тажеві, а спершу спитав:
— А Кень уже ходив до родини Ґовнь?
— Не знаю, — сказав Таж. — Я з ним ще не розмовляв.
— А хто керуватиме Пальцями Ґовня?
— Як я чув, Вуай чи Лотт, — тепер Таж говорив понурішим тоном.
Ґовнь був і його однокласником, проте складалося враження, що смерть Кулака його лише побіжно зачепила. На всьому світі його цікавила доля лише кількох людей, зате вони могли просити його про будь-що.
Хіло здався-таки:
— То на що в тебе такий стояк, що аж мені треба розповісти?
Коли Таж пояснив, у чому річ, Хіло визирнув з вікна, розфокусовано вдивляючись палким поглядом у далечінь і легенько та швидко тарабанячи пальцями правої руки по коліну.
— Поїхали, — сказав він Тажеві. — Мені треба про це помізкувати. — Минуло чимало часу, й він оголосив: — Завтра все зміниться. Кардинально зміниться. Молодець, Таже. — Від похвали його Стовповий задоволено всміхнувся, торкаючись нового ножа-кігтя на поясі.
РОЗДІЛ 46
ЩИРА РОЗМОВА
На ранок третього дня переговорів Хіло з Шае приїхали до Зали мудрості раніше, щоб зустрітися з головою Сонем Томарьо, який вже деякий час дедалі різкіше наполягав на зустрічі зі Стовпом.
— Заходьте, Кауле-дзень. Чи благоволять вам боги? — спитав Сонь, спішно запрошуючи їх до свого кабінету.
— З притаманним їм садистським почуттям гумору, — сказав Хіло. — А як ваше нічого?
Політик приховав мимовільну реакцію на звичне для Хіло богохульство, опустивши розчервоніле обличчя у формальному й не дуже поштивому поклоні.