Фонда Ли – Нефритове місто (страница 80)
— Мабуть, Айт-дзень затрималась, щоб подряпати мені машину ключами.
За столом де-не-де пролунали знервовані смішки. Пан Лої легенько всміхнувся, пан Кові засміявся вголос, а от Ван і Нур зберегли незворушний вигляд. Ставлення більшості присутніх до Хіло (незалежно від того, який стосунок вони мали до кланів) було неоднозначним — від нервової поваги до прихованого презирства, — вони не знали, як поводитися з вовкуватим молодим Стовпом. Та Хіло їхньою думкою не дуже переймався. Маріонетки інших маріонеток.
Він відчув, як ліворуч і трохи позаду від нього трохи погучнішала аура Шае — сестра постукувала ручкою по бильцю свого стільця, нагадуючи, що вони сюди прийшли покращувати стосунки з радниками, а не погіршувати.
І тут зненацька у приміщенні запала тиша. Політики, що тихенько перемовлялися між собою, звернули на це увагу й вичікувально випросталися навколо стола. Хіло лише за мить збагнув, що це він спричинив таку реакцію. Він завмер з розфокусованим поглядом, що вдивлявся в нікуди, поки його Чуття тягнулося крізь стіни. До будівлі зайшли Айт Мада та її Синоптик і прямували до зали зібрань. Аура його суперниці була темною, густою та клекотливою, неначе лава, що невблаганно наближалася, приносячи із собою жар. З нею ширилася спокійно-непохитна злоба, безпомильно спрямована прямо на нього. Чуття явно підказало їй, де саме він сидить, і обмін оцими уявними поглядами був настільки інтенсивним, що, коли десь за хвилину Айт увійшла до зали, Хіло вже здавалося, наче більше й нема про що говорити. Усе, що мало статися сьогодні, вже відбулося. Решта — пустопорожні балачки.
Як він і очікував, зовнішність Айт Мади справляла геть інакше за ауру враження. Вбрання на ній було чорне, доповнене кремовим піджаком; ані сумочки, ані прикрас, жодного макіяжу. Вона увійшла в залу, виказала легке здивування тим, що на неї вже всі чекають, і сіла на стілець на другому краю стола — якраз навпроти Хіло. За її лівим плечем своє місце зайняв коротун Рі Тужа з прилизаним волоссям.
— Доброго дня, панове радники, — промовила Айт.
— Айт-дзень, — пов’язані з «горянами» політики кивнули в її бік.
Їхні знаки пошани були помітно виразніші за ті, якими радники-«безгірники» обдарували Хіло, і той скривив губи, не відриваючи погляду від Стовпа іншого клану. Щойно Айт увійшла — і все в кімнаті змінилося. До того в приміщенні царювало ділове очікування, а тепер воно перетворилося на напругу, що передує чомусь неминучому. Атмосфера була як туго натягнута тятива, як ніж, що ось-ось упаде, як відстань між молотком та цвяхом. І це з легкістю відчули навіть оті люди в костюмчиках, які не мали жодних здібностей до Чуття.
Очільниці комітету — жінці на ім’я Оньде Паттанья, яка належала до нечисленних радників-«незалежників», — вистачило сміливості підвестися й розпочати нараду. Вона відкашлялась:
— Вельмиповажні Зеленокості та колеги з Князівської Ради, сьогодні ми зібралися в Залі мудрості з усією вірою та відданістю духу небесних чеснот, перед очима богів, що спостерігають за нами… — вона з натяком глянула на покаяльників, які розмістились у кутках, — а також за заступництва гідного неба князя Йоана III, — вона схилила голову перед портретом монарха на стіні.
— Хай живе він триста літ, — шанобливим хором пробурмотіли присутні.
Хіло ледь сховав посмішку, глипаючи на написаний олією портрет. Картина зображувала статечного молодика з густими бровами, вбраного у традиційні довгі шати кеконського дворянства, що сидів на широкому, вкритому подушками кріслі, поклавши одну руку на піхви з мечем-місяцем у нього на колінах, а в другій тримаючи віяло з пальмового листя. Усе це сповіщало, що монарх водночас є і воїном, і миротворцем.
Суцільний архаїчний символізм. Меч-місяць — традиційна зброя Зеленокостих; Хіло мав цілковиту певність, що князь її жодного разу з піхов не витягував. Представникам правлячого роду Кеконю заборонено носити нефрит — з відродженням монархії після Війни багатьох народів і здобуттям незалежності від Шотарської імперії цей принцип закріпили в конституції держави. Хіло бачив князя (у житті той мав далеко не такий величний вигляд) під час публічних заходів на святкуванні Нового року й інших значущих свят, та й у їхньому фамільному будинку висіла велика фотографія в рамочці, на якій монарх обдаровував якоюсь нагородою дідуся Хіло — за службу народові. Князь Йоан III був популярним символом кеконської єдності й тяглості історії, але насправді він нічого не вирішував і провадив за державний кошт приємне життя, підпорядковане церемоніальним обов’язкам. У залі зібрань висів його парадний портрет, та сам він тут присутнім не був. Він хіба що благословляв Князівську Раду, яка представляла інтереси народу і впроваджувала закони. Дев’яносто п’ять відсотків радників мали той чи інший стосунок до кланів, їх спонсорували впливові Ліхтарники, які своєю чергою сплачували кланові внески. Справжня влада в Дзаньлуні й у всій державі була зосереджена в руках кланів, у двох Стовпах, чия взаємна ненависть насичувала атмосферу в залі неприємним душком.
— Дозвольте почати з того, — вела радниця Оньде, — щоб привітати Айт-дзень і Каула-дзень та їхніх Синоптиків з тим, що вони зробили дуже важливий крок, аби прийти сюди, доводячи свою готовність вирішити всі розбіжності шляхом перемовин, а не насильства. Від імені всієї Князівської Ради висловлюю щирі сподівання, що ми невдовзі досягнемо домовленостей, які повернуть мир до нашого міста. Ми розпланували п’ятиденний графік зустрічей, та всі представники комітету готові залишатися тут стільки, скільки потрібно, щоб допомогти ухвалити рішення, яке задовольнить усі сторони. Та звісно ж, — оптимістично всміхнулася Оньде, — якщо ми дійдемо згоди раніше, вийде тільки на краще.
Хіло похмуро подумав про весь той час, що йому доведеться згаяти, — час, коли він не зможе приділяти увагу критично важливим боям, що точилися по всьому місту. Поки він тут, війною самотужки керував Кень. І нехай Хіло довіряв своєму Рогу, самообманом було б не визнати, що Ґоньт перевершує братів Майків і як стратег, і як боєць. Айт могла дозволити собі розкіш просиджувати тут штани, а Хіло — ні.
— Розпочнімо зі вступних заяв кожної сторони, — промовила Оньде. — Жереб надав право першим почати Гірському клану. Айт-дзень, — вона сіла на місце і взялася за ручку.
Айт витримала паузу (коротку, але таку, що ще трішки — і спричинила б незручність) та заговорила дзвінким і впевненим тоном, що нагадав Хіло про викладачів з академії:
— Мене глибоко засмучує те, що розкол між двома визначними кланами цієї країни призвів до кровопролиття. А втім, мій батько — нехай признають його боги — вчив мене того, що до обов’язків Зеленокостих належать захист та підтримка звичайних людей. І коли тим, хто покладається на наш захист, щось загрожує, ми не можемо триматися осторонь.
Вона простягнула руку до свого Синоптика, й він негайно ж передав їй аркуш паперу.
— Вже деякий час надто агресивна тактика Безгірного клану завдає шкоди поважним громадянам та бізнесам. Щоби пояснити членам комітету, про що йдеться, Же-дзень склав перелік, куди вніс лише кілька таких випадків, — Айт кинула короткий погляд на документ у руках. — Будівництво казино «Царство удачі» затримується вже на три місяці через саботаж, і в цьому випадку йдеться про недвозначний наказ Рога Безгірного клану, який було віддано…
Хіло мовчки слухав, як Айт озвучувала довгий список скарг. Він зберігав нейтрально-спокійний вираз обличчя, але всередині здіймалися нетерплячка й лють. Він міг відповісти на кожне звинувачення. Так, він наказав своїм Кулакам завадити будівництву «Царства удачі», та лише тому, що контракт на будівництво нахабно вкрали в Безгірного клану. Так, він дозволив своїм людям скалічити тих трьох Пальців «горян» — бо вони громили й тероризували низку закладів «безгірників». Айт вела далі, перераховуючи й давні образи, деякі з яких сягали дворічної (а то й більше) давнини, і жоден випадок не мав стосунку до нинішньої війни.
Коли Айт спинилася, радниця Оньде їй подякувала й нагадала присутнім, що дискусії з цього приводу не передбачені, допоки Безгірний клан не отримає права на відповідь. Оньде розвернулася до Хіло і спитала, чи він готовий оголосити їхню вступну заяву. Хіло на мить замислився, чи не відкинути цю пропозицію й не піти з цього цирку, доки вистава не продовжилась, та Шае гучно зашелестіла паперами, які, нахилившись, поклала біля нього на стіл. Хіло кинув погляд униз. Синоптикиня та її Тінь підготували різні промови — залежно від того, яку стратегію обере Айт: чи почне вона з гучних заяв, з конкретних вимог, а чи з невиразних пред’яв. Хіло взяв документ.
— Я хотів би привітати Князівську Раду і подякувати їй за визнання потреби провести такі збори. Як представники спільноти та громадяни з активною позицією, ми, Зеленокості, більше за будь-кого прагнемо, щоб у Дзаньлуні панували мир та процвітання.
В його вустах ці слова звучали манірно й неприродно, і частину промови він просто пропустив. «Невже Шае справді думала, що я отаке казатиму?» Він читав далі, перераховуючи базові вимоги до «горян»: відступити з Доків, поступитися позиціями в Пахві, зупинити виробництво СВ-1 і погодитися на незалежну експертизу фінансової документації та інвентаризацію нефриту. Остання вимога була настільки неприйнятною, що Хіло довелося перебороти посмішку, коли він побачив обурений вигляд Рі Тужі, а от Айт подиву не виказала й ніяк не відреагувала.