Фонда Ли – Нефритове місто (страница 77)

Вень ще ніколи так довго з нею не розмовляла, й Шае здивувало, наскільки особисті думки вона висловлювала і як проникливо звернула увагу на небажання самої Шае жити у фамільному маєтку. Вона не могла зрозуміти: Вень їй співчувала чи намагалася дати пораду? Тому вирішила відповісти просто:

— Я знаю, що Хіло дуже радує, що ви тут, із ним.

Вони вже підійшли до освітленого ґанку будинку Рога. Коли Вень прочинила двері й зайшла досередини, Шае не втрималася і, поки жінка не бачить, смикнула себе за мочку правого вуха. Але ж кам’яноокі насправді не приносять неталану, шпетила вона себе. Це просто рецесивні гени, як альбінізм. Нечутливість до нефриту не була кармічною покарою, навіть якщо Вень і справді — позашлюбна дитина, як припускали всі навколо. А хай там як — тавро нікуди не поділося. Шае була переконана, що є логічніші пояснення, чому Зеленокості схильні уникати кам’янооких: ніхто не любить нагадувань про те, що нефритові здібності, як і саме життя, — штука ненадійна. Можна бути кеконьцем із довжелезним зеленокостим родоводом, а все одно народитися не кращим за абукейців.

Вень явно багато що змінила в тому домі. Шае пригадувала, що раніше там було зелене килимове покриття і немодні шпалери, та й пахло не дуже. А після втручання нареченої Хіло там з’явилася бамбукова підлога, яскраве світло, плетені килимки, нові меблі та приладдя. Стіни перефарбували у світлі кольори, що візуально розширювало простір. Шае й досі чула чіпкий запах свіжої фарби, що переплітався з пахощами трояндової олії. На пухких подушках та шторах вдало поєднувались густо-багряні й кремові відтінки. Скляна миска, що стояла на кухонному столі, повнилась декоративними чорними камінцями та квітами з білого шовку. Вень увійшла до кухні й поставила чайник на вогонь.

— Повірити не можу, що це той самий будинок, — зміни щиро вразили Шае.

— Ну а я не можу повірити, що Хіло так довго жив у тому страхітті, — сказала Вень. — А тепер, коли тут усе має презентабельний вигляд, він сюди навіть не заходить, бо каже, що це будинок Кеня й він не хоче виказувати неповаги до мого старшого брата, — вона відміряла закрученого чайного листя, поклала до чайничка, а потім глянула, знизавши плечима: — Кень і Таж сюди теж майже не зазирають, і їм було б байдуже, навіть якби це була печера із соломою на долівці.

З усього видно було, що Вень присвятила оновленню цього будинку багато часу й зусиль радше для власного задоволення, хоча вона й переїде звідси, щойно вони з Хіло одружаться. Перше, що спало Шае на гадку, було заздрісно-дошкульне: «Оце в неї вільного часу не бракує». А тоді вона з легким роздратуванням згадала, що пообіцяла Хіло знайти Вень нову цікавішу роботу в інтересах клану. Вона цього не зробила. Завдання було не дуже важливим і просто вислизнуло з голови.

Та Хіло явно пообіцяв нареченій, що Шае щось придумає. І саме це, мабуть, пояснювало наполегливе бажання Вень поговорити з нею цього вечора. Шае подумки зітхнула, скинула туфлі й примостилася на барному стільці біля кухонної стійки.

— Хіло казав, що ви хочете змінити роботу. Я збираюся попитати у клані — може, щось цікаве знайдеться. Самі знаєте, останнім часом тут такий хаос, але я постараюсь зайнятися цим на тижні. Може, вас цікавить щось конкретне? Посада секретарки в якійсь компанії?

На її подив, Вень відреагувала геть байдуже.

— Мати завжди казала мені, що кам’яноокій знадобляться практичні навички, щось таке корисне — машинопис, наприклад. І тоді я завше зможу знайти собі роботу, — Вень прогріла чайник та чашки окропом, виплеснула першу заливку, а потім знову налила води, щоб чай настоявся. — Більшість людей не так сильно переймаються неталаном, коли йдеться про людину, що посідає в конторі якусь із найнижчих посад, де не доводиться працювати з клієнтами чи з великими сумами грошей. Я можу друкувати сто слів на хвилину, уявляєте, — куточки губ Вень піднялися в іронічній посмішці.

Вона обернулася щось пошукати у вбудованій шафі.

— То я розумію, вас така робота не цікавить, — сказала Шае.

Вень розвернулась до неї з пляшкою в руках.

— Цинамоновий віскі з Еспенії, — оголосила вона. Розлила чай у дві чашки і хлюпнула до кожної алкоголю. — Неймовірно пасує до димкуватого аромату оцього «зеленого пороху». Я тут подумала, що, поки ви були в Еспенії, вам могли засмакувати тамтешні напої.

Поміж студентами з Віндтона найкраще йшло дешеве кегове пиво, та Шае вдячно кивнула, взяла чашку і пригубила напій, одразу відчувши, що Вень мала рацію щодо поєднання смаків. «Чого ця жінка від мене хоче?» Вень точно щось замислила, бо переймалася Шае більше, ніж та нею. Чи Вень до всіх ставиться з такою непересічною увагою?

Вона ніколи не почувалася розслабленою поруч із Майк Вень. Їй ніяк не вдавалося позбутися думки про те, що Вень — кам’яноока. А ще важче було визнати, що вона затаїла образу: для Хіло мати стосунки з кам’яноокою жінкою було цілком прийнятно, а от коли вона зустрічалася з іноземцем — цього стерпіти було не можна. Якби хтось напружився і спробував подивитися крізь Джеральдові шотарське походження й еспенську військову форму, то дізнався б, що він походить із дуже поважної родини. А от родина Майк мала кепську репутацію.

Під час навчання в академії Шае чула плітки про те, як багато років тому мати Вень спричинила скандал, коли завагітніла і втекла з «безгірної» родини до свого хлопця-«горянина». Минуло кілька років, і Майка Бацу звинуватили в жахливому переступі проти клану та стратили. У Безгірному клані ніхто не знав напевно, що саме сталося, але ширились чутки, що він убив впливового Ліхтарника, якого запідозрив у тому, що той спав з його дружиною. Вдова забрала двох синів та дочку в утробі й утекла назад до родичів-«безгірників», молячи знову прийняти її до родини. А що Каул Сень мимохіть дав на це свій дозвіл, вони так і вчинили, але до безбатченків Майків ставилися дещо жалісливо, а коли виявилось, що Вень народилась кам’яноокою, це остаточно закріпило за сім’єю недобру репутацію. «Майкам довіряти не можна, — підслухала якось Шае слова свого дідуся. — Вони зрадливі й імпульсивні, з якого боку родини не глянь».

Та Хіло все це відкидав: «Фаталістичне лайно. Нікому не судилося повторити долю своїх батьків». Те, що Хіло довірився братам Майкам і потоваришував із ними, коли всі інші їх уникали, стало для нього великим благом. І Шае страшенно бісило, бо вона так і не збагнула: брат зробив це з розрахунку чи ні? Він вважав, що шлюб із Вень непорушно закріпить відданість Кеня й Тажа? Чи просто закохався в неї, незважаючи ні на що?

Шае зміряла співрозмовницю уважним поглядом. От просто красунею Вень не назвеш, та Шае бачила, що саме Хіло міг вважати таким привабливим. Поводилась вона м’яко, але загадково, було в ній щось таке незбагненне, що вабило погляд, хоча й наче не привертало уваги. Розмову вона провадила лагідно, але наполегливо, і, як з’ясувалося, нічого не залишалося поза її увагою.

Вень обійшла кухонну стійку та всілася на барний стілець поруч із Шае. Торкнулась її коліна й дуже серйозно промовила:

— Шае-дзень, ви — Синоптикиня. Як гадаєте, на якій роботі я принесла б нині клану найбільше користі?

Шае не очікувала на повернення до цієї теми. Вона стиснула губи — їй не подобалося, коли її підловлювали із запитаннями, на які вона начебто мусила мати відповідь.

— Яку саме користь? — спитала вона.

— Користь для вас і Хіло, — сказала Вень. — Щось, що допоможе перемогти у війні.

Шае похилитала чай у чашці.

— Це війна між Зеленокостими.

— Отаке й Хіло каже, — відповіла Вень. — Але ж безглуздо це казати, щоб захистити мої почуття. Якщо переможуть «горяни» — вони уб’ють мого нареченого. Мої брати є його Рогом та Стовповим, і то навіть не згадую про те, що вони — сини зрадника Гірського клану й теж приречені на смерть. Я, може, й кам’яноока, але в цій війні можу втратити все, всіх, кого люблю. То що, я маю марнувати дорогоцінний час Синоптикині проханнями знайти мені незначущу посаду в конторі якогось дрібного Ліхтарника, де я копіюватиму документи й вестиму записи? — Вень звела брови. — Маю радо погодитися на таку роботу?

Шае замислилась про інших жінок, що жили в маєтку Каулів: про свою бабусю, про матір, про дружину Ланя Ейні.

— Ви станете дружиною Стовпа, — сказала вона до Вень. — Ніхто не чекатиме, що ви працюватимете, тим паче — що долучитеся до кланових справ, особливо зважаючи на вашу кам’яноокість.

— Очікування — така дивна штука, — промовила Вень. — Коли ти з ними народжуєшся, вони тебе бісять, ти з ними воюєш. Та коли від тебе ніхто й нічого не чекає, цього чомусь бракує — і то все твоє життя.

Вень допила свій чай. Вона взялася за пляшку з віскі, добряче хлюпнула просто до чайної чашки й вихилила. Глянувши на неї, Шае помітила в обличчі Майк Вень короткий і стрімкий спалах прихованої різкості. І тут вона зрозуміла, що геть не знає цієї жінки.

Майбутня дружина Стовпа проказала:

— Дозвольте я працюватиму на вас, Шае-дзень. Робитиму щось таке, що допоможе нам виграти війну.

— У конторі Синоптика є відкриті вакансії, — повільно промовила Шае. — Але я не впевнена, що ваша освіта — це те, що для них потрібно…

— Що найкориснішого для клану може робити кам’яноока людина?