Фонда Ли – Нефритове місто (страница 71)

— Іти погодився, що ми спробуємо цей варіант, — парирувала Шае. — Я ненавиджу Дожу більше за тебе, але цього ранку дідусь вийшов зі своєї кімнати вперше за кілька днів. Хіло, я їх з вікна бачила. Я всю ніч працювала — як і ти. І дивилась, як Дожу вивіз дідуся надвір, щоб вони випили чаю та пограли в шахи за оцим самим столом, як вони завше й робили. І він усміхався. Не мав на собі нефриту, але всміхався. У ньому досі жевріє життя. Воно того варте, ми це робимо заради дідуся.

— І тому треба дозволити зрадникові жити поруч з нами? Варто переводити на нього сили двох моїх Пальців, що охороняють його вдень і вночі? Дожу нема чого втрачати. Він для нас небезпечний.

— Він — стара людина, з якої ти зірвав увесь нефрит, — відповіла Шае. — Він пішов проти всіх бажань Ланя, і це перетворило його на зрадника й поганого Синоптика, але я не вірю, що він бодай колись хотів когось із нас скривдити, — коли Хіло кинув на неї сердитий погляд, що повнився сумнівом, вона навіть не сахнулась. — Ти на мене сердишся, але ж розумієш, що Лань погодився би зі мною.

Її правота Хіло не тішила. Для всіх було б краще, якби присутність чи відсутність Дожу вже ніяк не впливала на стан дідуся.

— Але ж річ у тім, — атакував він, — що ти зробила це, не спитавши мене. Вчинила, як тобі заманулось, не стала дотримуватися правил, геть як коли… — він прикусив язика, та обличчя Шае уже скам’яніло.

— Як коли? — холодно спитала вона. — Коли поїхала до Еспенії? Коли почала зустрічатися з Джеральдом? Коли зняла нефрит без чийогось дозволу? — Хіло дуже здивувався, почувши у її голосі зболену нотку. — Ти ж це хотів сказати?

Від цієї розмови Хіло мав такий присмак у роті, наче туди коти насцяли. Троє з його Кулаків загинули, й усі вони були хорошими людьми та справжніми зеленокостими воїнами. Йому слід віднести похоронні конверти їхнім родинам. Слід виїхати в місто — туди, де його потребують, де точиться війна, де треба ухвалювати рішення, а не сидіти тут, сперечаючись із сестрою.

— Я ж тобі казав, — тихо промовив він, збираючи рештки терпіння, — я забув минуле. Та коли ти отак мене дістаєш, я часом забуваю, що про нього забув. Я до цього більше не повертатимусь. Це вже позаду. Значення має те, що тепер нас двоє. Ти — моя Синоптикиня, і я тобі вдячний. То кажи, з чим до мене прийшла.

Шае якусь хвильку мовчки його роздивлялася, наче міркувала, чи вважати братові слова щирими. Цинічна в нього сестричка. Та зрештою вона, схоже, здалася: нефритова аура сповільнилася й перетворилася на незадоволений гомін.

— Рада скликає зустріч для обговорення перемир’я між кланами.

Хіло вишкірив зуби:

— Перемир’я? Та не буде ніякого перемир’я. Хто погодиться на мир, коли його брат лежить у могилі? Та який стосунок ті маріонетки-безнефритники з Князівської Ради мають до кланових справ? Це діло Зеленокостих, а не політиків.

— Князівська Рада дбає про справи державного значення. Війна між двома найбільшими кланами вважається справою державного значення, саме тому Князівська Рада висловлює занепокоєння.

Хіло насупився:

— Але голова Ради — з Безгірного клану. Хіба він не має бути в нас у кишені? Хіба в Раді не засідає вдосталь наших Ліхтарників?

— Так, і вони не дуже раді тому, що їх ігнорують. Хіло, вони ж не Кулаки чи Пальці, щоб виконувати накази. Їхня відданість клану ґрунтується на грошах і впливі, а не на нефриті та братерських почуттях. Якщо не реагувати на їхнє занепокоєння, їхня думка пошириться далі — до інших кланових Ліхтарників. «Горяни» теж мають своїх людей серед радників, і вони можуть доповісти Айт, що ми втрачаємо хватку. За кепського сценарію ми втратимо купу бізнесів, навіть якщо Ґоньт для цього і краплі крові не проллє. А до всього серед радників є ще й люди, які не пов’язані з жодним кланом, і їхній політичний вплив може зрости, якщо війна продовжуватиметься й громадська думка розвернеться проти всіх Зеленокостих.

Хіло відкинув голову назад та похмуро задивився на гілки вишневого дерева. Шае нахилилася вперед і сильно ляснула по зовнішньому боку його долоні, щоб напевно привернути увагу до себе.

— А найбільше важить те, що саме Рада — урядовий орган, який має справу з еспенцями та всіма іншими державами й закордонними компаніями. Якщо ігнорувати Раду, якщо створити враження, що вона — беззуба та нездатна підтримувати порядок, що тоді спинить іноземців від рішення, що їм теж більше необов’язково відкрито мати справу з урядом? Що завадить їм звернутися напряму до клану — того самого, який накопичує нефрит та виробляє «сяйво» за спинами інших? І це, до речі, не ми.

— Переконала, — пробурчав Хіло. — Я зустрінуся з головою Сонем та Князівською Радою. І що я маю їм сказати?

— Це залежить від того, що нам потрібно, аби виграти війну.

Хіло сумовито вдихнув, знову видихнув. Перемога не буде для нього справжньою, якщо Айт і Ґоньт не годуватимуть черву, а від їхнього клану не лишаться самі руїни, але варто було визнати, що досяжніша мета — перемогти в боротьбі за спірні райони й достатньо підірвати ділові позиції «горян», щоб вони більше не зазіхали на Безгірний клан.

— Якщо з нами лишаться наші Ліхтарники і до кінця року ми збережемо всі нинішні території — це покращить наші позиції, — задумливо промовив він. — Цього року випускний клас в академії чисельніший та сильніший, ніж випуск «горян» із В’є Лонь. Навесні у нас буде вже доста Пальців, аби заповнити проріхи, — він прикусив щоку й додав уже не таким оптимістичним тоном: — Але наразі наші справи можуть і погіршитись. «Горяни» знають, що в нас і як. Вони проллють чимало крові, намагаючись швидше з нами покінчити.

Шае кивнула:

— А ще вони не хочуть затягнення війни настільки, щоби встигли опублікувати результати аудиту діяльності НАК і запровадити реформу. Навіть якщо неможливо нічого зробити з тим нефритом, що вони вже вкрали, якщо громадськість обуриться їхніми діями, їм буде складніше втримати контроль над спірними та завойованими територіями, — Синоптикиня ковтнула води, задумливо глянула через двір та продовжила: — Рада прагне звести вас із Айт в одній кімнаті, аби розпочати перемовини. Можна їм це дозволити. Покажемо їм, що ми відкриті до переговорів. Це втихомирить Ліхтарників, утримає їх на нашому боці й завадить еспенцям діяти, якщо вони вважатимуть, що ми можемо дійти до мирного рішення. Що довше ми зволікаємо, то кращими ставатимуть наші переговорні позиції. Ми зможемо скористатися Радою, щоб отримати передишку до весни.

Стовп зітхнув.

— Оті всі штуки — Рада, НАК, еспенці, вся ця політика… Це все не моє. Я на таке ніколи уваги не звертав.

— А тепер доведеться, — твердо промовила Шае, та в очах її промайнув натяк на співчуття. — Мої можливості як Синоптикині обмежені. Ти — наш Стовп. На вулицях ми можемо перемогти в кожній битві, та все одно втратимо клан, якщо ти не зрозумієш, що війна — це набагато складніше, ніж тобі здається. Цієї миті Айт випереджає нас на голову. Вона місяцями, а то й роками працювала, щоб отримати перевагу над нами за межами міста: запровадила виробництво «сяйва» за кордоном, надурила НАК, накопичувала нефрит… Жодному зеленокостому клану раніше таке навіть на думку не спадало. Або ми зможемо сягнути того ж рівня й перемогти Айт на її території, або ж ми просто не виживемо, не кажучи вже про те, аби знищити «горян», — її голос сповнився холодної мстивості: — Не здолати, а знищити.

Хіло тарабанив пальцями по металевому бильцю стільця, уважно роздивляючись сестру. І нарешті промовив:

— Я не буду більше кидати тобі в обличчя згадки про минуле, обіцяю, тільки скажи мені: хто розірвав ваші стосунки — ти чи Джеральд?

Шае випросталась і витріщилась на нього:

— А це як стосується нинішньої розмови?

Він усміхнувся з невимушеністю, якої вже багато днів не відчував:

— Та просто цікаво.

— Переважно то було спільне рішення, — Шае насупилась і тихенько уточнила: — Але це він пішов.

Хіло підвівся зі стільця. Тіло озвалося болем та ниттям у багатьох місцях, але усмішка його вуста не полишила:

— А, до нього таки дійшло.

Вона скоса кинула на нього дуже недобрий погляд, поки він обходив стіл та ставав за спинкою її стільця.

— Ти про що торочиш?

— Коли ми були малими, я перемагав тебе в бійках, але ти ніколи не здавалася. Взагалі ніколи. Плювала в обличчя, а потім кидалася на мене нишком, коли я не бачив. Ти ж зовсім не відступалась. Пригадуєш той випадок, коли ти мені ледь череп не проломила? А в академії ти наче на робота перетворилася: усім, особливо мені, демонструвала, наче тобі все дається завиграшки. Пацанів лякала до всирачки. Ти завжди була надто розумною й надто небезпечною для якогось там рідкокрового красунчика-іноземця у військовій формі, хіба ні? Ну то йому пощастило, що до нього дійшло раніше за тебе, ось і все, — Хіло опустив руки на плечі Шае й обійняв сестру, мовивши їй на вухо: — Але я все ще готовий вбити його, якщо захочеш.

— Хіло, віддовбись, — різко сказала вона. — Я й сама здатна прибити свого колишнього.

Він засміявся, хоча потайки майже чекав, що зараз Шае зламає йому зап’ясток, просто щоб довести: вона на таке ладна. А коли сестра нічого такого не зробила, він поцілував її в чоло, розімкнув обійми й повернувся до будинку.

РОЗДІЛ 41

НАЙКРАЩИЙ УЧЕНЬ