Фонда Ли – Нефритове місто (страница 70)

— Навіть найкращі з Ліхтарників — кальмари, що змінять колір, аби лиш порятуватися.

— Ми його повернемо, — наполегливо оголосив Таж. — Ґоньт засів там, щоб нас піддрочити. Звідти він може або просуватися глибше в Доки, або атакувати Сміттярню чи Кузню. Люди, що забрали нефрит Сатто, досі там, ми повернемо його каміння в пам’ять про нього.

— І звідки ви заберете людей, щоб напасти на «Талан»? — вимогливо спитав Хіло. — Щоб піти проти Ґоньта, потрібні найкращі Кулаки з тих, що лишилися, й невеличка армія Пальців. Я бачу, що з Пахви нікого взяти не можна. А як там Соґень? Я відправив вас відвоювати той район, у вас вийшло?

— Ні, — присоромлено мовив Таж.

З будинку вийшла Вень і поставила на стіл тарілку з нарізаним кубиками кавуном та глек з м’ятною водою.

— Дякую, люба, — сказав Хіло.

Він провів рукою по її стегну, поки вона розливала воду в їхні склянки. Вень була вбрана у лаймово-зелену сукню із м’якої тканини та сандалії на підборах, що підкреслювали її точені литки. Усе хороше в житті Хіло в останні дні зводилось до того, що Вень оселилась у будинку Рога. Тепер цей дім належав Кеню, тому все було дуже пристойно, а ще вона перебувала на відстані короткої прогулянки від головної резиденції і (а це головне) за воротами маєтку була в цілковитій безпеці. Вона трохи мляво всміхнулась до нього й пішла, дозволяючи нареченому та братам продовжити бесіду.

— Ми повернемо «Подвійний талан», — сказав Хіло, змінюючи тон, щоб Таж не подумав, що він на нього сердиться. — Але не зараз. Ґоньт чекатиме, що ми негайно контратакуємо. Та навіть якщо ми виженемо їх з Доків, це нам надто дорого коштуватиме, — він похитав головою. — Нападемо на них за кращої нагоди.

— І коли вона випаде? — Кень витягнув зі своєї склянки листочок м’яти й узявся його жувати.

— Кеню, ти тепер Ріг, — примружив очі Хіло. — То ти мені й скажи. Придумаєш, розкажеш мені, а я або дам тобі дозвіл діяти, або ні. Отак між мною та Ланем велося. Я ніколи не йшов проти його волі, але й не чекав, щоб мені наказували, що робити. Коли щось мене стосувалося — рішення були за мною, а за інших обставин я йшов до нього, розповідав, у чому річ, і питав, чи можу діяти так, як хочу, — настрій у нього стрімко зіпсувався.

А тепер присоромився Кень.

— Звісно, Хіло-дзень, — сказав він. — Ми розуміємо, що засмутили тебе. Будемо старатися краще.

— Ви — мої брати, я одружуюся з вашою сестрою. Я не зможу ставитися до вас як до членів родини, якщо не говоритиму з вами чесно, — Хіло вихилив свою воду одним ковтком, притиснув на хвильку прохолодну склянку до чола й відставив її на стіл. — Я запроваджую деякі зміни. Ви знаєте, що Вуня перевели до контори Синоптика, аби допомогти Шае. Це для нього найкраще місце, там він буде найкориснішим. Таже, а ти тепер будеш моїм Стовповим.

Таж кліпнув і бовкнув:

— Я так сильно підвів тебе, Хіло-дзень? — він відштовхнувся разом зі стільцем, немов зібрався підвестися. У його нефритовій аурі клубочилась розгубленість. — Я ж не… секретар якийсь! Я — помічник Рога, маю бути тут, на «зеленішому» боці клану, і ти це знаєш. Але хочеш; щоб я організовував телефонні дзвінки й доглядав садочок?

— Та не будеш ти таким лайном займатись, — Хіло пришпилив молодшого Майка до стільця поглядом, до якого повернулось усе нетерпіння. — Для такого ти матимеш підлеглих. Мені треба, щоб ти робив для мене інше. Дещо важливе, й відповідатимеш ти лише переді мною. Не те, чим має займатися Ріг, точно не тоді, коли в нього стільки справ, — війна ж точиться. Візьмеш собі двійко помічників — обери Пальців першого рангу, таких, кому довірятимеш, що вони ніколи зайвого не бовкнуть і прагнутимуть змочити свої клинки. Думаю, ти здогадаєшся, що саме я хочу змінити в обов’язках Стовпового.

Усе ще спантеличений, Таж всівся на місце, та він уже заспокоївся й на деякий час поринув у мовчанку.

Хіло розвернувся до Кеня:

— Хто стане твоїм Першим Кулаком?

Кень почухав підборіддя:

— Дзюень чи Вуай.

— То хто саме? — різко спитав Хіло.

Кень повагався мить:

— Дзюень.

— Добре, — кивнув Хіло.

Він збирався ще щось сказати, але всі троє відчули нефритову ауру Шае, що аж потріскувала від роздратування, сягаючи до них з головного будинку.

Хіло промовив:

— Здається, зі мною хоче поговорити Синоптикиня, — його вуста скривилися в уїдливій посмішці.

— О, ці радощі буття Стовпа, — сказав Таж, поки вони з Кенем підводились.

Посмішку Хіло як корова язиком злизала.

— Я ніколи не прагнув стати Стовпом. Деякі люди ще заплатять за те, що я опинився на Ланевому місці. Ніколи про це не забувайте.

Брати Майки коротко перезирнулися і явно вирішили, що вже забагато часу провели з начальником, який устав сьогодні не з тої ноги, попрощалися і вшилися.

Хіло покопирсався в кишенях, шукаючи сигарети, нічого не знайшов і взявся тягати шматочки кавуна з миски, доки на нього не впала тінь Шае, що зупинилась поруч із його стільцем та сердито глипнула на брата.

— Ти мусиш зустрітися з Князівською Радою, — сказала вона.

— Сідай, Шае, — промовив він. — Щось я нервуюся, коли ти стоїш наді мною, схрестивши руки, наче я дуже нечемний песик.

Хіло налив води до своєї порожньої склянки, штовхнув її по столу так, що вона зупинилась перед одним зі стільців, і вказав на нього Шае.

Шае гмикнула.

— Якби ж то тебе було так само легко виховати, як нечемного песика.

І все ж вона сіла, схрестивши ноги, й узяла склянку. Дивлячись на сестру, Хіло не зміг стримати усмішки. Як не рахувати того, що Вень тепер жила по сусідству, єдине, за що він відчував вдячність, — то це за повернення Шае. Сестра раніше нагадувала тінь самої себе. Хіло було гидко на неї дивитися: щоразу, коли він бачив Шае, її вигляд викликав у нього почуття провини та гніву, неначе вона кожним своїм рішенням намагалася зганьбити і його, і всю їхню родину. Йому багато днів дошкуляла ота сварка у неї вдома, що стосувалась Цауня. Та тепер крижаний пал її аури, спрямована до нього знайома люта сила були для Хіло гіркосолодкою втіхою. Якби ж то, якби це сталось раніше.

— Ти мене чув? — спитала Шае.

— Зачекай, маю до тебе прохання, — сказав Хіло. — Я хотів би, щоб ти знайшла роботу для Вень. Щось, що має стосунок до клану, в безпечній частині міста, і щоб вона відчувала себе корисною. Вона надто гарна для своєї нинішньої роботи. Вона вміє друкувати й робити інші секретарські штуки, але здатна на більше. Від цього вона стане значно щасливішою.

— І ти хочеш, щоб я витрачала на таке час? — спитала Шае.

— Та не забере це багато часу. Скажи Вуневі, хай порозпитує: Ліхтарникам завше потрібні хороші помічники. Це не терміново, але я ж бачу, як їй зараз важко, коли мене та її братів ніколи нема поруч, а кудись виходити — доволі небезпечно, — він поглянув на будинок Рога й помітив, що в кухонному вікні на мить промайнув силует Вень.

— Гаразд, — сказала Шае. — Я попитаю. А тепер ми можемо поговорити про Раду?

Хіло зненацька охопила втома.

— І для чого я мушу зустрітися з Радою?

У Синоптикині аж щелепа відпала від зневіреного подиву.

— Князівська Рада — це уряд цієї держави. Та вони вже під себе пудять від усіх цих боїв і загроз для бізнесу, міжнародних справ, прибутків від продажу нефриту й такого всякого. Радники без упину дзвонять до контори Синоптика. Голова Сонь аж нетямиться від того, що ти досі не прийшов до нього поговорити. Вони чекають на зустріч зі Стовпом. Лань постійно з ними бачився, а до тебе вони взагалі достукатись не можуть.

— Я тут зайнятий був, — сухо промовив він.

— Керував своїм військом, — сказала вона. — Ти й досі поводишся як Ріг. Але лінія фронту — більше не твій клопіт. Це тепер робота Майка Кеня.

— Йому потрібна моя допомога.

— Тоді, може, не слід було призначати його Рогом.

Геть нещодавно Хіло й сам вишпетив Кеня, але він терпіти не міг, коли небайдужих йому людей критикували поза очі. Він кинув на сестру застережливо-загрозливий погляд:

— Кень — один з моїх найкращих зеленокостих воїнів, він заради цього клану сто разів ладен померти.

Шае навіть не змигнула:

— Він — геть позбавлений уяви вояк, і ти це знаєш.

— Ще тиждень тому це я був Рогом, і то моя справа — вирішувати, хто буде Рогом, — а не твоя, — і холодно додав: — Я зараз не в тому настрої, щоб мені молодша сестра читала лекції. Я не для того призначив тебе Синоптикинею, щоб ти ставила під сумнів кожне моє рішення.

Шае насмішкувато спитала:

— Хочеш, щоб я склала повноваження?

Хіло вишкірився навзаєм:

— Трясця, Шае, ну чому ти постійно зі мною заїдаєшся?

Він поклав ногу на порожній стілець, що стояв поряд, і штовхнув його. Метал забрязкотів плиткою, яка встеляла внутрішній дворик. Хіло важко осів на своєму стільці. Шае завше отак поводилась, отримувала якесь жорстоке задоволення від того, що його дражнила, бо знала: дідусь завжди буде на її боці. Що більше він сердився, що різкіше поводився, то краще дід до неї ставився — це вона завжди була розумнішою та слухнянішою серед його онуків. Коли згадати, як вони дітьми сварились, добре, що поруч був Лань, бо інакше вони могли й справді повбивати одне одного.

Якусь хвилину обоє мовчали. Нефритові аури обережно намацували одна одну, штрикаючи, наче розряди статичної електрики. Та нарешті Хіло промовив:

— Шае, ми більше не можемо отак сперечатися. Я попросив тебе присягнути, і ти це зробила, а це означає, що ти не можеш ставитися до мене без поваги й поводитись отак, — він тицьнув пальцем у будинок Синоптика. — Помилувала Дожу, а сама в мене навіть не спитала, — він з огидою сплюнув кавунове зернятко. — Дожу! Та він уже кілька місяців мав черву годувати, але ж Лань був надто м’якотілим, коли йшлося про дідові почуття. І тепер ти так само поводишся: лишила того старого змія в живих, аби він склав діду компанію.